3.

Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклу.

Сучасна західна економічна наука, розглядаючи кризу як тимчасове порушеня ринкової рівноваги, економічний розвиток подає дещо інакше, а саме: як циклічний рух від рівноваги до її порушення й далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги, де криз не існує, а є тимчасові спади виробництва (реце­сії), які з часом змінюються періодами піднесення виробництва.

Проте визнаються кризи як етапи розвитку сучасної економі­ки чи ні, - циклічний характер її не викликає ні в кого сумніву. Більш того, циклічність розглядається як об'єктивна закономірність економічного розвитку. Причому особливу увагу екномісти Заходу приділяють не з'ясуванню причин циклічного розвитку економіки, а класифікації циклів. Так, поклавши в основу класифікації критерій тривалості циклу, виділяють: а)лсалі цикли - короткочасні коливання ділової активності, що продов­жуються 3-4 роки; б)середні цикли - терміном 7-11 років;

в)великі   цикли,   періодичність   яких   становить   40-60   років;

г)вікові циклічні коливання.

Найбільш рельєфно в структурі циклічного економічного роз­витку проявляються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими й великими циклами й найдієвіше впли­вають на розвиток економічних процесів. Це дає підстави розгля­дати середні цикли як базові й на основі аналізу їх проходження виводити певні закономірності щодо характеру економічного розвитку національних економік в умовах циклічності.

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи надвиробництва 1825р., яка охопила всю економіку Англії. Цей цикл

тривав 12 років і закінчився кризою 1836р., яка виникла спочат­ку в Англії, а потім розповсюдилася на США. Через 11 років нова економічна криза охопила вже економіку США, Англії, Франції й Німеччини. Перша світова криза виникла в 1857р. Вона охопи­ла абсолютну більшість промислових країн світу. Далі більшість економічних криз були світовими. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1974-1975, 1980-1982, 1992 pp.

Відразу після другої світової війни й до 70-років циклічний характер економічного розвитку спостерігався в основному в США, для яких характерними були короткочасні коливання ділової активності, причиною яких були кризові спади виробниц­тва 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1971 pp. У європейських країнах кризові спади не спостерігалися. Більше того, в окремих країнах світу (ФРН, Франція, Італія, Японія) виробництво зросло. Це дало підставу деяким економістам зробити висновок, що нарешті знайдено засоби проти економіч­них криз і віднині капіталістична економіка звільняється від цих циклічних коливань, настає її золота ера. Проте кризи 1974-1975 і 1980-1982 pp. спростували ці висновки й довели, що цикліч­ність є об'єктивною закономірністю ринкової економіки, основа­ної на приватній власності на засоби виробництва.

Усі кризи різняться між собою, бо кожна з них    історично    неповторна    й    індивідуальна.

Проте майже для всіх середніх циклів характер­ним є проходження через чотири фази..

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Основними напрямами прояву економічної кризи є:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них. Під час кризи значна частина товарів виявляєть­ся надлишковою й не може бути реалізованою. Проте перевироб­ництво не є абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не щодо потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції това­рів над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва. Рушійним мотивом підприємництва є прибуток. Але під час кризи, коли ціни на товари падають, відбувається значне зниження норми прибутку. Звичайно, за таких умов підприємці не розширюють, а скорочу­ють виробництво.

4. Масові банкрутства підприємств. Під час кризи, як було показано, товари не реалізуються або реалізуються за низькими цінами; тому певна частина підприємців (особливо дрібних) виявляється неспроможною сплачувати свої боргові зобов'язання й банкрутує.

5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.

6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза поро­джує грошово-кредитну кризу, що проявляється в різкому скороченні комерційного й банківського кредиту, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищенні норми процента і т.д.

Криза змінюється депресією (тупцювання на місці), харак­терними рисами якої є:

1. Поступове зменшення товарного надлишку в результаті відновлення й реалізації товарів.

2. Призупинення різкого падіння цін. Під час депресії, особ­ливо на початку, ціни ще продовжують знижуватися, але вже не так різко, як під час кризи, а в подальшому їх падіння припиня­ється.

3. Припинення спаду виробництва. Під час депресії обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризо­вого рівня.

4 Падіння позичкового процента. Маса грошових капіталів, що не знаходить застосування в промисловості й торгівлі, стіка-ється до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає, що веде до зниження норми процента.

Наступними фазами промислового циклу є пожвавлення й піднесення. Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяги вироб­ництва перевершують докризовий рівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза піднесення, основними рисами якої є:

1. Швидке зростання виробництва.

2. Значне підвищення товарних цін.3. Скорочення розмірів безробіття.

4. Підвищення заробітної плати.

5. Кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що надається банками. Під час промислового піднесення попит на позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликає зростання норми процента.

Падіння цін і загострення конкуренції під час кризи змушують підприємців вишукувати шляхи для зниження витрат виробництва. Бо лише при більш високих темпах зниження витрат виробництва порівняно з темпами падіння цін можна отримувати прибуток й утримуватись на плаву під час кризи. Але для того, щоб значно знизити витрати виробництва підприємці повинні замінити старі машини, обладнання й технології новими, більш продуктивними. А коли таке оновлення основного капіталу стає реально можли­вим? Відповідь на це запитання дано в темі "Капітал підприємст­ва, його кругооборот і оборот". При розгляді механізму відтво­рення основного капіталу було з'ясовано, що підприємець отримує можливість оновити основний капітал після завершення його повного обороту в натурі, тобто тоді, коли його вартість повністю акумулюється в амортизаційному фонді. Тому періодичність оновлення основного капіталу розглядається як матеріальна основа періодичності середніх циклів. А реально це трапляється в промисловості через кожні 7-12 років.

Коли фізичне оновлення елементів основного капіталу, й на­самперед знарядь праці, набуває масових масштабів, здійснюється перехід від пожвавлення до піднесення. Чому? Заміна старих машин і обладнання новими породжує попит на засоби виробниц­тва, що веде до швидкого зростання І підрозділу суспільного виробництва. Зростання І підрозділу, в свою чергу, веде до збільшення числа зайнятих у ньому працюючих й до зростання попиту на предмети споживання, що зумовлює зростання II підрозділу. Таким чином, масове оновлення основного капіталу виступає матеріальною основою промислового піднесення.

Але оновлення основного капіталу не продовжується безкіне­чно. Через деякий час переобладнання підприємств закінчується, в результаті чого зменшується попит на додаткові засоби вироб­ництва. Водночас до ладу стають нові підприємства, які постача­ють на ринок значні додаткові маси товарів. Такому стрибкоподі­бному нарощуванню товарної продукції не відповідає зростання платоспроможного попиту, тому за піднесенням неминуче знову настає криза.

Не слід змішувати матеріальну основу періодичності економі­чних криз з їх причиною. Зміна піднесень кризами, як було з'ясовано раніше, породжується антагоністичними суперечностя­ми ринкової економіки, а відтворення основного капіталу визна­чає лише тривалість проходження циклу. Хоча ця тривалість залежить не тільки від строків оновлення основного капіталу. Строк, упродовж якого йде оновлення основного капіталу, є одним з важливих моментів для пояснення багатолітнього циклу, але окрім цього, на тривалість економічного циклу впливають й інші моменти, що істотно, необхідно враховувати в практиці господарювання.

Умови сучасного економічного розвитку характеризуються     глибокими     змінами     в структурі економічного циклу, в змісті його окремих фаз. Це пов'язано:

По-перше, з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основного капіталу внаслідок стримкого морального старіння відбувається не тільки у фазах пожвавлення та піднесення.а й у фазах кризи та депресії.

По-друге, з державним антициклічним регулюванням та частко­вим монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій.

По-третє, з інтернаціоналізацією структури відтворення під впливом міжнародних інтеграційних процесів (мова про це буде в наступних темах).

По-четверте, із збільшенням питомої ваги галузей, що виро­бляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм менше притаманні циклічні коливання).

По-п'яте, з впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що значно вплинуло на рівень витрат виробництва й цін.

По-шосте, з диверсифікацією виробництва.

Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляється у поступовому злитті фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесен­ня. Практично цикл функціонує тепер як двофазний. Для першої фази властивим є сповзання вниз (спад виробництва, зниження цін і т.ін.) для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення.

4.Теорія довгих хвиль в економіці

Довготривалі цикли (довгі хвилі) в економіці виражають тривалі коливання ділової активності. На їх існування звертали увагу ще англійський економіст С. Джевонс, а також М. Туган-БарановськиЙ, К. Каутський,

В. Парето та інші науковці. Окремі аспекти довгих циклів досліджуються більше століття. Одним з перших дослідників цього економічного явища був англійський економіст С. Джевонс. Створення ж наукової теорії довгих хвиль справедливо пов'язується з ім'ям радянського вченого М. Д. Кондратьева, який на початку 20-х років опублікував ряд важливих досліджень з цієї проблеми, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за 100-150 років. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьева мала значний вплив на розвиток цього напряму наукових досліджень. Надалі теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих учених, як И. Шумпетер, С. Кузнец, К. Кларк, П. Самуельсон. Проте це анітрохи не применшує наукового внеску М. Кондратьева. Визнанням цього є найменування довгих хвиль в економіці "циклами Кондратьева", яке стало загальноприйнятим.

Цією теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Воно здійснюється подвійно: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Зазначені процеси взаємопов'язані, доповнюють і зміцнюють один одного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою використовувати потенціал існуючих технологій та підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Науково-технічні революції змінюють перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. Врешті-решт науково-технічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують їх піднесення на якісно новий рівень розвитку. Вони супроводжуються якісними змінами у розвитку людини як головної продуктивної сили суспільства, зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Ці положення дають підставу стверджувати про закономірності циклічного оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства, які періодично повторюються в міру кількісного нагромадження відповідних удосконалень через певні проміжки часу. Слід брати до уваги і те, що циклічний розвиток продуктивних сил врешті-решт здійснюється під впливом економічних чинників. Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як зазначав з цього приводу М. Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. А сам розвиток техніки, на його думку включається в закономірний процес економічної динаміки. Тому аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче має містити і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

У структурі довготривалих хвиль М. Д. Кондратьєв виділяв два | етапи розвитку у вигляді висхідного і спадного. Висхідна фаза довгого циклу характеризується як період довготривалого піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, що триває від 25 до ЗО років. На цій фазі існує можливість циклічних економічних криз, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон'юнктури та пов'язані з оновленням основного капіталу.

На спадній фазі довгого циклу відбуваються лише зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20-25 років та характеризується перебудовою економічної структури, адекватної до технологічного оновлення суспільного виробництва. Важливою ознакою великих циклів є те, що у процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових щодо технології та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів змінюється.

У господарській історії капіталізму (80-ті pp. XVIII ст. - 20-ті pp. XIX ст.) М. Д. Кондратьєв визначив 2,5 "великих цикли". Перший цикл: з 1787-1792 до 1810-1817 pp. - висхідна хвиля; з 1810-1817 до 1844-1851 pp.

низхідна хвиля. Другий цикл: з 1844-1851 pp. до 1870-1875 - висхідна хвиля, з 1870-1875 до 1890-1896 pp. - низхідна хвиля. Третій цикл - з 1890-1896 pp. до 1914-1920 pp. - висхідна хвиля. Дослідження С. М. Менши-кова і Л. А. Клименко показали, що з 1924 р. капіталістичне господарство пройшло ще такі довгі кризи (хвилі): 1924-1938 pp. - велика криза; 1938-1952 pp. - відновлення; 1952-1974 pp. - тривале піднесення; 1974-1980 pp.

велика криза (незавершена).

Сучасна НТР, яка почалася в середині 50-х років, започаткувала новий довготривалий цикл (четвертий від часу промислової революції). Його рисами є поглиблення інтернаціоналізації суспільного відтворення в окремих країнах, широке використання науково-технічних досягнень, перетворення науки в безпосередньо продуктивну силу, розвиток електроніки, інформатики, біотехнології, перехід на ресурсозберігаючі технології, органічне включення у процес відтворення екологічних проблем і ін. Все це викликає глибокі структурні зміни в економіці країн світу.

Відповідно до теорії довгих хвиль М. Д. Кондратьева, науково-технічний прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50-60 років. Упродовж останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції відбулося 5 хвиль, внаслідок чого утворилося 5 технологічних укладів.

Перший уклад (1780-1830 pp.) базувався на нових технологіях у текстильній промисловості.

Другий (1830-1890 pp.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів продукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 pp.) грунтувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і електротехнічної промисловості на базі використання прокату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 pp.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка грунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів. Галузеві лідери четвертого укладу: масове виробництво автомобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, передбачає використання досягнень у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного простору, супут-никових технологій.

Одже, теорія довгих циклів зосереджується на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності та її згасання. При цьому загальна тенденція економічного зростання може співпадати з протилежною за змістом у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадному етапі довгих циклів не включала піднесення у період середніх циклів.

Відомості про рух циклів, їх характер і вплив не соціально-економічні процеси є науковою основою довгострокового прогнозування економічних процесів, розробки економічної політики держави і макроекономічного регулювання.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває у глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Відбувається спад, породжений рядом причин. Серед них слід назвати руйнування однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і перехід до іншої (ринкової*); по-друге, сталося порушення колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і не досконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, на жаль перетворення здійснюються в умовах некерованості трансформаційних процесів на макро- і мікрорівнях, коли національна економіка тільки трансформується у ринкову і одночасно здійснюється процес державотворення. Існують і причини всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть розкриті в наступних темах.