Екологія Західного Бугу

Західний Буг бере початок на північних схилах Волино - Подільської височини біля с. Верхобужа Золочівського району Львівської області. У верхній течії перетинає заболочену рівнину Малого Полісся, нижче м. Червонограда — західну частину Волинської височини. Довжина ріки — 772 км, з яких у межах України — 401 км. На значній території Західний Буг протікає вздовж державного кордону з Польщею. Західний Буг є правим притоком Вісли, який впадає на території Польщі у Зегжинське водосховище. У басейні ріки розташовані Шацькі озера. Основними правобережними притоками його є рр. Білосток, Нарев, Луга, Неретва, а серед лівобережних — Кам'янка, Рата та Полтва.

Протягом року на Західному Бузі спостерігається три підняття рівня води — весняне і літнє внаслідок атмосферних опадів та зимове під час відлиг.

На річці побудовані Золочівське, Добротвірське і Сокальське водосховища, води яких використовуються для потреб гідро­енергетики, технічного та питного водопостачання.

Згідно з даними транскордонного моніторингу, одержаних протягом 1999-2000 рр. (Програма СВС ТАСІБ), якість води в Західному Бузі формується під впливом природних і антропо­генних чинників, до яких належить надходження стічних вод м. Львів і промислових підприємств, розташованих на при­токах української ділянки ріки.

Так, якість води верхньої частини ріки характеризується як «добра» і «задовільна», а з наближенням до м. Кам'янка Бузька — «погана» і «дуже погана». Це пов'язано із надходжен­ням забруднюючих речовин з такими притоками як р. Золочівка і особливо р. Полтва, яка протікає через Львів.

Негативний вплив забруднень, які надходять із стоком р. Полтва в Західний Буг, простежується до Добротворського водосховища. В ньому якість води покращується внаслідок більш сприятливих умов для протікання процесів біологічного самоочищення води. Цьому сприяють як більш високий рівень розвитку угруповань рослинних і тваринних організмів, які забезпечують самоочисну здатність екосистеми водосховища, так і фактор розведення забруднюючих речовин у значному об'ємі водних мас водосховища. Нижче водосховища якість води характеризується як «задовільна».

Після впадання у Західний Буг р. Студянка, до якої надхо­дять шахтні та стічні води хімічних та нафтохімічних підпри­ємств, розташованих у Нововолинському промисловому регіоні, вода погіршується і характеризується як «задовільна» і «погана».

З наближенням до кордону з Республікою Білорусь якість води поступово покращується і оцінюється як «задовільна»

1. Формування водного стоку та якості води малих річок.

Екологічний стан малих річок, їх водність та якість води залежать не тільки від внутрішньоводоймних процесів, а й від стану водозбірної площі. Малі річки є першим і дуже вразливим ланцюгом усієї річкової системи. їх потрібно розглядати в нерозривній єдності з іншими структурними компонентами природних ландшафтів: луками, орними землями, лісами.

Значення екосистеми лук у формуванні водності малих річок визначається водно-фізичними властивостями їх ґрунтів. Займаючи у ландшафтах проміжне положення між орними землями і річкою, вони не тільки впливають на формування її водності завдяки утриманню повеневих і дощових вод, але і захищають ґрунти від ерозії, береги річок від руйнування, а русло від замулення. Крім того, луки затримують і акумулюють у кореневій і надземній частинах трав'яних рослин ті хімічні елементи, які надходять з ниви. Площі лучних угідь на земній поверхні в цілому перевищують майже у два рази (З млрд га) площі орних земель. В Україні їх загальна площа становить 7,1 млн га. Разом з лісами і болотами луки відігра­ють надзвичайно важливу роль у процесах акумуляції біоген­них елементів, які переносяться з дощовими або талими водами з водозбірної площі до водотоків. Луки виступають не тільки як природний біофільтр, але й як важливий ланцюг перетворення речовини і енергії. Кругообіг Поживних речовин у системі луки—ріка можливий лише за умови кругообігу води. Саме завдяки йому відбувається розподіл поживних речовин між ґрунтом і кореневою системою рослин та надход­ження органічних і мінеральних речовин з території лук у річку.

Перетворення органічних мас проходить ряд етапів. На кож­ному етапі, який збігається з вегетаційним періодом, іде накопи­чення органічних мас рослинами. Стосовно лук, розташованих у різних кліматичних зонах, показники біомаси в розрахунку на одиницю площі можуть істотно відрізнятись. Так, для долини річки Таль (Полісся) вона оцінюється у 3 970 г/м² . Протягом року із цієї кількості у річку надходить лише незначна частина органічних та мінеральних речовин. Решта витрачається на процеси дихання рослин та інші метаболічні перетворення

Для нормального функціонування річкових систем важли­вим є збереження заплавних ландшафтів. Річкова заплава, її розміри, режим природної циклічності водообміну, морфо- метричні характеристики та природні біоценози визначають не тільки гідрологічні умови в річкових екосистемах, а й протікання біопродукційних процесів. Функціонування річко­вої біоти, якій належить особлива роль у самоочищенні водо­токів, зумовлене двома взаємопов'язаними факторами. По- перше, здатністю до синтезу органічних речовин, по-друге, лімітуванням біопродукційних процесів органо-мінеральним комплексом водного середовища. Тому, чим ширша заплава, тим інтенсивніше здійснюється обмін речовин і енергії між річищем і луками під час повені. При широкій заплаві швидше прогріваються весняні води, створюються сприятливі умови для розвитку гідробіонтів. Вищі водяні рослини, планктонні і бентосні організми своєю сукупною життєдіяльністю забезпечують високий рівень самоочисної здатності гідроекосистем. Із зменшенням площі заплави порушується нормальний кругообіг речовин і енергії між підсистемою лук і річковими екосис­темами.

У кінці XX ст. перетворення заплав на території України * ' здійснювалось у надто великих масштабах. Внаслідок цього у ряді регіонів розораність сільськогосподарських угідь досягла 80—87 %, що призвело до істотного порушення співвідно­шення між стабілізуючими (луки, ліси, болота) і деструктив­ними підсистемами (орні землі, рудні відвали, міські конгло­мерати) на користь останніх. В свою чергу, це обумовило значне зниження екологічної стабільності ландшафтів та інтенсифікацію ерозійних процвів. Внаслідок таких пере­творень значно збільшився змив ґрунту з розораних земель, який надходить до річок, обумовлюючи замулення їх русла.

Важливу роль у підтриманні водності малих річок відігра­ють ліси. Окремі ліси навіть зараховують до спеціальної категорії — «ліси водоохоронні». До цієї категорії включені ліси, які ростуть по берегах річок на водозабірних площах. Ліси регулюють водний стік, захищаючи річки від замулення та підмивання берегів.

Ще на початку XX ст. (1899—1904 р.) відомим українським вченим-лісоводом Г. М. Висоцьким обґрунтована концепція про роль лісу як могутнього регулятора режиму вологи в при­роді. Більш глибоко ці положення були розкриті академіком Академії наук У PCP П.С. Погребняком. Під його керівницт­вом детально вивчено кругообіг вологи і поживних речовин у ґрунтах різних типів лісів і показано, що верхній шар ґрунту в лісі вологіший, ніж у полі не тільки завдяки більшій гігроскопічності, але й тому, що в ньому конденсується водяна пара, яка надходить з атмосфери та з глибинних шарів ґрунту. При цьому ґрунти в лісі і на малих галявинах нагромаджують за зиму більше вологи, ніж ґрунти поля і великих галявин, де здувається сніг і з поверхні стікають дощові води.

Обмін води в окремих компонентах екосистеми лісу можна розглядати як один з пріоритетних факторів, що впливає на функціонування річкових екосистем. Проте його вплив може проявлятись лише одночасно з іншими ландшафтоутворюючими факторами, зокрема, з сонячною радіацією та атмосферною циркуляцією повітряних мас, тепла і вологи. Взаємодія цих чинників у функціонуванні лісу проявляється через тепло­обмін, вологообмін, обмін мінеральних і органічних речовин.

Екологічна роль лісу, яка полягає в затриманні атмосфер­них опадів, обводненні та зволоженні ґрунтів, найбільш важли­ва для лісостепової та степової зони України, де вітри можуть протягом короткого часу висушити землю. Запобігаючи вивіт­рюванню вологи, ліси створюють умови, за яких атмосферні опади поступово переходять у підземний стік і поповнюють річковий водний баланс.

Ліси і штучно створені лісосмуги затримують змив з ріллі верхнього шару ґрунту та хімічних речовин (добрив, отруто­хімікатів), що їх вносять при вирощуванні сільськогоспо­дарських культур. Тим самим вони виконують бар'єрну роль щодо річкових екосистем. Ця властивість лісу найбільш чітко виявляється в тих регіонах України, де розташовані великі промислові підприємства.

Так, для прируслової, центральної і притерасної заплав річок Самари і Орелі, що протікають на території Придніпров­ського промислового регіону, характерна висока насиченість ґрунтів важкими металами. їх найбільше накопичується у центральній частині заплави, де переважають зв'язані з ґрунтовими водами лучно-лісові ґрунти, на яких добре розви­нута рослинність.

Відомо, що вміст марганцю в ґрунтах прируслової зони становить в середньому 182 мг/кг, а в центральній і притерас­ній частині він досягає 891 мг/кг. Важливою властивістю лісових ґрунтів є їх здатність утворювати комплексні сполуки з важкими металами. Спеціально проведені дослідження показали, що для різних типів ґрунтів мігруючі форми металів на глибині 0—50 см становлять від 7 до 23 %

Властивість лісових ґрунтів затримувати вологу є основою механізму їх впливу на гідрологічний режим малих річок. Найбільш глибоко вивчена ця властивість на прикладі байрач­них лісів лісостепової зони, розташованих у долинах річок — приток Дніпра.

Залежно від здатності ґрунту до утримання вологи може істотно змінюватись роль лісу як фактора водності малих річок. Якщо лісові ґрунти мають високу інфільтраційну здат­ність, їх волога швидко надходить у ґрунтові води і через них поповнює водні ресурси річкових систем. Коли ґрунти перенасичені водою і дуже повільно інфільтрують вологу, поповнення водності малих річок відбувається, в основному, з поверхневого стоку.

Для більшості лісів лісостепової і степової зони України характерна висока інфільтраційна здатність ґрунтів. Так, якщо при випадінні на землю з дощем 50 мм води рілля вбирала її за 90 хв, то ґрунт дубового лісу — за 9 хв, а в хвой­них лісах вода просочувалась всього за 5 хв. Під час весняного танення снігів лише 10 % вологи стікає з поверхні лісових ґрунтів, а 90 % надходить у підземні води. Саме цими властивос­тями лісів обумовлена їх роль у забезпеченні водності малих річок. Тому рекомендовано проводити лісонасадження вздовж бере­гів, залісення схилів на водозбірних площах та інші заходи, пов'язані з укріпленням берегів шляхом створення зелених зон.

Здійснення цих заходів набуває з кожним роком все біль­шого значення. Як відомо, Україна належить до лісонезабезпечених держав. Протягом останнього століття лісовий фонд країни катастрофічно знизився і на сьогодні не перевищує 14 % території. В цих умовах збільшення ресурсно-екологічного потенціалу лісового фонду є одним з найважливіших напрям­ків підвищення водності річок.