Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет

імені Івана Франка

В.В.Харкевич

Еколого-геологічне картування

Навчальний посібник

Львів

Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

2011

В.В.Харкевич

Еколого-геологічне картування. Комплекс підготовчих, польових, аналітичних та камеральних робіт з вивчення, оцінки і прогнозування негативних змін екологічного стану геологічного середовища: Навч.посібник. - Львів.: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2011. - 70 с.

Рецензент: ???, док. геол. наук, проф.

У навчальному посібнику розглянутий комплекс підготовчих, польових, аналітичних та камеральних робіт, за допомогою яких можна вивчити, оцінити і прогнозувати негативні змін екологічного стану геологічного середовища та розробити рекомендації з попередження (мінімізації) негативного впливу господарської діяльності на геологічне середовище і пов’язані з ним інші складові частини довкілля.

Для студентів геологорозвідувальних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Затверджено вченою радою

геологічного факультету

???? 2011 року

 Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001

ЗМІСТ

Стор.

	Вступ ……………………………………………………………...	5
1	Загальні положення………………………………………………	17
2	Вимоги до змісту та складу робіт державного еколого-геологічного картування масштабу 1:200000 ……………………	21
3	Підготовчий етап робіт…………………………………………….	23
4	Польові роботи …………………………………………………….	38
4.1	Загальні положення польових робіт ……………………………...	38
4.2	Еколого-геологічні маршрути …………………………………….	39
4.3	Еколого-геохімічні дослідження …………………………………	40
4.4	Радіоекологічні дослідження ……………………………………...	46
4.5	Гідрогеологічні роботи ……………………………………………	47
4.6	Вивчення геодинамічних умов ……………………………………	49
4.7	Польова камеральна обробка матеріалів ………………………...	49
5	Лабораторно-аналітичні роботи ………………………………….	50
6	Камеральні роботи …………………………………………………	51
7	Комп'ютерне супроводження складання карти екологічного стану геологічного середовища …………….................................	59
	Перелік використаних джерел ……………………………………	60

Вступ

Основні терміни та поняття. Стан геологічного середовища (ГС) на Україні (основні чинники впливу на геологічне середовище, стан водних ресурсів, екосистем та земельних ресурсів).. Райони з напруженим екологічним станом в західних областях України, де необхідно проводити еколого-геологічне картування в першу чергу.

Агломерація міська – просторово і функціонально єдина група поселень міського типу, які складають суспільну, соціально-економічну та екологічну систему.

Антропогенне навантаження – рівень безпосереднього або опосередкованого впливу виробничої і невиробничої діяльності людей на навколишнє природне середовище і його окремі компоненти.

Антропогенез – зміни в саморозвитку природних об’єктів, явищ й процесів під впливом діяльності людини.

Асоціація хімічних елементів (асоціація геохімічна) – група елементів, яка визначається в природному або природно-техногенному об’єкті чи геохімічній системі.

База даних – упорядкована сукупність даних та засобів для їх зберігання, накопичення та обробки за допомогою комп’ютерних програмних і технічних засобів.

Банк даних – автоматизована інформаційна система централізованого зберігання та колективного використання даних.

Біота – складний взаємопов’язаний комплекс живих істот (рослин, тварин, мікроорганізмів) в межах екосистеми.

Важкі метали – хімічні елементи – метали з атомним (порядковим) номером в періодичній системі більше 20: Pb, Zn, Cd, Hg, Mo, Mn, Ni, Sn, Cu, Co, Ti, V, Cr.

Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Відходи небезпечні – відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Викиди – частина відходів, що надходить в атмосферу і розвіюється в цьому середовищі; складається із повітряно-газової суміші та твердих частинок (пилу, аерозолів тощо).

Виснаження водних ресурсів – кількісне зменшення, а також якісне погіршення ресурсів поверхневих та підземних вод до меж, за якими настає порушення екологічно сприятливого стану водних об’єктів та раціональних умов водокористування. З недопустимим зменшенням величини водних ресурсів пов’язане їх кількісне виснаження, з погіршенням якості води – якісне виснаження. Виснаження водних ресурсів найчастіше пов’язане з господарською діяльністю людини, рідше – з впливом природних факторів (наприклад, у зв’язку з посиленням засушливості клімату).

Водний об’єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Вплив антропогенний – вплив виробничої і невиробничої діяльності людей на довкілля, структуру і функціонування екосистем (ландшафтів). Класифікація впливів здійснюється за формами, видами діяльності людини, напрямком обміну речовиною та енергією, тривалістю впливу, режимом впливу, наслідками впливу. Негативний антропогенний вплив на довкілля – це будь-які потоки речовини, енергії, інформації, які безпосередньо утворюються в оточуючому середовищі або передбачаються в результаті діяльності людини і можуть призводити до негативних змін оточуючого середовища.

Вплив синергічний – посилання або послаблення впливу одного чинника за наявністю іншого.

Водна екосистема (гідроекосистема) – система взаємопов’язаних компонентів навколишнього природного середовища (вода, донні відкладення, прилегла суша) та існуючих в ній живих організмів.

Геологічне середовище – частина земної кори (гірські породи, грунти, донні відклади, підземні води тощо), яка взаємодіє з елементами ландшафту, атмосферою та поверхневими водами і може зазнавати впливу техногенної діяльності.

Геологічне середовище – верхня частина земної кори (гірські породи, грунти, донні відклади, підземні води тощо), в якій протікає (відбувається) діяльність людського суспільства, організмів.

Геологічне явище небезпечне – явище, яке є наслідком дії геологічних процесів, що виникають у земній корі під впливом природних чи техногенних чинників або їх спільної дії.

Геоекологія – наукова дисципліна, яка вивчає закони взаємодії літосфери і біосфери, з урахуванням діяльності людини та ролі геологічних процесів у функціонуванні екосистем.

Геоінформаційна система (ГІС) – комп”ютерна програма або комплекс програмних засобів для обробки фактографічної і картографічної інформації.

Геоінформаційні технології – інформаційні технології, які забезпечують послідовність комплексного виконання процедур організації, перетворення, і відображення, просторових і атрибутивних даних.

Геосистема – особлива матеріальна система, сукупність взаємозумовлених природних компонентів, взаємозв’язаних за розташуванням географічних об’єктів, які розвиваються як єдине ціле. За деякими авторами термін дуже близький до природно-територіального комплексу. До складу геосистеми входять: гірські породи, атмосферне повітря, поверхневі і підземні води, грунти, рослинний і тваринний світ, які можуть бути змінені техногенними чинниками.

Геосфери – різні за хімічним складом і щільністю оболонки, на які поділяють Землю як планету (магнітосфера, атмосфера, гідросфера, літосфера, педосфера тощо).

Геохімія – наука про розподіл (концентрацію і розсіювання) та процеси міграції хімічних елементів в геосферних оболонках Землі та інших планетах. Сучасна геохімія – комплекс наукових та практичних напрямків: гідрогеохімія, біогеохімія, агрогеохімія, геохімія ландшафтів, екологічна геохімія, радіогеохімія та ін.

Геохімічний фон – середній вміст хімічних елементів в певній однорідній природній чи природно-техногенній системі.

Геохімічні потоки хімічних елементів і сполук в ландшафтах. Існує три типи геохімічних потоків: основний міграційний цикл (ОМЦ), ландшафтний геохімічний потік (ЛГП), позаландшафтний геохімічний потік (ПГП).

Основний міграційний цикл – аналогічний потоку елементів в ході біохімічного круговороту; в таких потоках переміщення речовини переважно відбувається з початку по вертикалі вверх, з грунтів до рослин і тварин, а потім – вниз від рослин і тварин знову до грунту. Цей тип потоку включає як живильні, так і інші елементи (або хімічні речовини).

Ландшафтний геохімічний потік представляє собою поступальний рух речовини паралельно земній поверхні. В межах ландшафту ЛГП може відбуватись в атмосфері, грунті або літосфері і не супроводжуватись привнесенням або виносом речовини. Прикладом ЛГП може бути потік атмосферного повітря в елювіальному ландшафті або води в аквальному ландшафті. Прикладом хімічно пасивного повітряного мігранту в ЛГП служить аргон. Повітряні і водні ЛГП в межах ландшафтної призми можуть мати різні напрямки в залежності від сезонних або добових змін місцевих погодних умов.

Позаландшафтний геохімічний потік формується тоді, коли речовина виноситься з ландшафту в підземні води, в поверхневі води, під дією сили тяжіння, в атмосферу (від’ємний потік) або привноситься в ландшафт (додатній потік) головним чином підземними водами або з атмосфери. Наприклад дані про кількість матеріалу, що виноситься з ландшафту під час ерозійних процесів, характеризують від’ємний ПГП на протязі педологічного або геологічного часу.

Геохімічний градієнт – це міра зростання або зменшення вмісту хімічного елементу в просторі на одиницю довжини. (Геотермічний градієнт – приріст температури на кожні 100 м заглиблення від зони постійної температури).

Є два види геохімічних градієнтів: безперервні (монотонні), які змінюються поступово і відносно однаково, перервні (пульсуючі, стрибкоподібні), яким властиві різкі стрибки. Безперервний геохімічний градієнт забруднюючої речовини модна виявити з підвітряного боку металургійного виробництва або вниз по течії річки від джерела забруднення. Перервний геохімічний градієнт звичайно відбиває зміни хімічного складу корінних порід, що підстеляються. Наприклад, в грунтовому покриві схилу, перпендикулярно до якого виходять верстви порід з різною концентрацією елементів. Геохімічні градієнти є видимі і невидимі. Видимий градієнт, наприклад, пов’язаний з зримим ефектом впливу на ландшафт газоподібних викидів промислового виробництва. Навпаки, невидимий геохімічний градієнт важко виявити візуально, але в той же час виявити його нескладно, якщо удатися до хімічного аналізу серії зразків, які взяті з компоненту ландшафту вздовж градієнту. Наприклад, динаміку вмісту свинцю в грунтах біля терикону можна виявити шляхом хімічного аналізу проб грунту. Карти вмісту елементів в грунтах, які побудовані за допомогою програми SURFER, показують геохімічні градієнти елементів.

Геохімічний бар’єр – це ділянка зони гіпергенезу, на якій на короткій відстані відбувається різке зменшення інтенсивності міграції, що приводить до концентрації хімічних елементів. Є три типи геохімічних бар’єрів: механічні, фізико-хімічні, біохімічні. З механічними бар’єрами пов’язано утворення, наприклад, річкових розсипів, в процесі формування яких важкі мінерали механічно осаджуються з води. Родовища розсипного золота в руслі водотоку – приклад дії механічного геохімічного бар’єру. Фізико-хімічні бар’єри виникають при різких змінах величини рН або співвідношення рН/Eh (наприклад, осадження заліза і марганцю при змішуванні кисневих і глейових вод в супераквальних ландшафтах). А.І.Перельман розподілив фізико-хімічні бар’єру на ряд класів: 1) окислювальні (в тому числі кисневий бар’єр; 2) відновлювальні (сірководневий і глеєйовий); 3) сульфатний і карбонатний; 4) лужний; 5) кислій; 6) випарний; 7) адсорбційний.

Геохімічна аномалія – область, ділянка, об’єкт, площа геосферної оболонки, середовища, системи, яка відрізняється суттєвим підвищенням вмісту (концентрації) хімічних елементів або їх сполук в порівнянні з фоновими значеннями.

Гідрогеохімія – розділ гідрогеології, геохімії, що вивчає хімічний склад підземної гідросфери та геохімічні процеси в цьому середовищі (формування хімічного складу підземних вод та закономірності міграції в них хімічних елементів).

Гідрогеохімія – наука о міграції хімічних елементів та їх сполук в природних водах у зв’язку з геологічною обстановкою їх формування і находження.

Гідрологічний режим – закономірні зміни гідрологічних елементів водного об’єкту в часі, що обумовлені фізико-географічними і, в першу чергу, кліматичними умовами басейну, а також антропогенними впливами.

Гідрологічний режим – закономірні зміни стану водного об’єкту в часі (рівня і витрат води, льодових явищ, температури води та інші), що обумовлені головним чином кліматичними особливостями даного басейну.

Гідрогеологічний режим – це природноісторичний процес зміни стану та властивостей підземних вод у часі і у межах визначеного простору, який протікає під впливом сукупності взаємодіючих певних природних та штучних факторів, що постійно змінюються.

Гідрохімічна зйомка – проведення гідрохімічних спостережень на сукупності розрізів (створів) і станцій (вертикалей) водного об’єкту для одержання інформації про просторовий розподіл полів концентрації хімічних елементів, речовин і фізичних властивостей води у визначений період часу.

Гідрохімічні спостереження – спостереження, що виконуються на водному об’єкті за елементами гідрохімічного режиму: змінами фізичних властивостей і концентрації компонентів хімічного складу води в просторі і часі, включаючи процеси забруднення й самоочищення, баланс і стік хімічних речовин тощо.

Гідрохімічний режим – закономірні зміни хімічного (геохімічного) складу води водного об’єкту або окремих його компонентів в часі, обумовленими фізико-географічними умовами басейну та антропогенними (техногенними) впливами.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) – екологічний норматив: максимальна концентрація забруднюючої речовини в компонентах ландшафту, навколишнього середовища, яка при щоденному впливі на протязі тривалого часу не викликає негативних наслідків в організмі людини чи у іншого рецептора.

Гранично допустимий викид (ГДВ) – екологічний норматив: маса речовин в газах, що відходять, максимально допустима концентрація викиду в атмосферу в одиницю часу; встановлюється при умові, що вміст забруднюючої речовини в приземному шарі повітря від джерела або сукупність джерел забруднення не повинен перевищувати ГДК для населення, тварин і рослин.

Гранично допустимий скид (ГДС) – екологічний норматив: маса речовин в стічних водах, максимально допустима для відведення в установленому режимі в даному пункті шкідливого об’єкту в одиницю часу з метою забезпечення нормативної якості води в контрольному пункті. ГДС – ліміт на скид (витрати) стічних вод і концентрацію в них домішок, встановлюється з врахуванням ГДК речовини, хімічних елементів та їх сполук в місцях водокористування, в залежності від виду водокористування, перспектив розвитку регіону, району; оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, поміж водокористувачами, що скидають стічні води.

Джерело забруднення – 1) точка викиду забруднюючої речовини; 2) господарський чи природний об’єкт, що виробляє забруднюючі речовини; 3) регіон, зона, область, ділянка, звідки надходять забруднюючі речовини.

Джерело впливу на оточуюче середовище – обмежена в просторі область (об’єкт), до якої можуть бути віднесені всі характерні ознаки впливу на оточуюче середовище.

Деградація ландшафту – стійке погіршення властивостей ландшафту внаслідок впливу природних чи антропогенних чинників, характеризується втратою здатності виконувати ресурсно- і середовищевідтворювальні функції як в результаті діяльності людини, так і природних явищ та процесів.

Довкілля – те саме, що й Середовище природно-антропогенне, Середовище життя людини.

Доза гранично допустима (ГДД) – максимальна кількість шкідливого агента, потрапляння якого в організм чи угрупування організмів з повітрям, їжею, водою тощо не завдає шкідливої дії. Встановлено одноразову ГДД та ГДД за певний проміжок часу.

Доза токсична – мінімальна кількість шкідливого агента, що призводить до помітного отруєння організму.

Доза токсична – мінімальна кількість шкідливого агента, що можуть викликати паталогічні зміни або загибель живих організмів або рослин.

Донні відклади (відкладення) – донні наноси і тверді частинки, що утворились і осіли на дно в результаті фізичних, хімічних і біологічних процесів у воді, в яких приймають участь речовини як природного, так і техногенного походження.

Забруднення довкілля – будь-яке внесення в певну екологічну систему (біогеоценоз) невластивих їй живих або неживих компонентів чи структурних змін, які переривають колообіг речовин, їх асиміляцію, потік енергії, внаслідок чого ця екосистема руйнується або знижується її продуктивність. Забруднення довкілля поділяють на природне, яке викликане природними процесами (виверження вулканів, селі тощо) і антропогенне (техногенне), яке виникає в результаті діяльності людини.

Забруднення антропогенне (техногенне) – забруднення, що виникає внаслідок господарської діяльності людини, в тому числі і прямого чи опосередкованого впливу на склад та інтенсивність природних процесів і явищ.

Забруднення хімічне (геохімічне) – 1) зміни природних хімічних властивостей середовища, що перевищують середньобагаторічні коливання кількості будь-яких речовин, хімічних елементів для даного періоду; 2) надходження в середовище хімічних речовин, елементів, яких раніше в ньому не було, або наближення їх концентрацій до рівня, що перевищує звичайну норму, природний чи геохімічний фон.

Забруднення ландшафту – збільшення концентрації техногенних або інших речовин або енергії вище природних (фонових чи допустимих меж, норм), а також внесення невластивих ландшафту речовин, організмів, джерел енергії як під впливом техногенних, так і природних факторів.

Забруднення геологічного середовища – техногенні зміни основних показників, властивостей, складу, стану одного чи декількох компонентів геологічного середовища, які перевищують межі їх багаторічних природних коливань на певній території; розглядається хімічне, фізичне (теплове, механічне, радіоактивне, електромагнітне), біологічне забруднення.

Забрудник (полютант) – 1) речовина, що забруднює; будь-який (природний чи техногенний) фізичний або інформаційний агент, хімічна речовина, біологічний вид (в основному мікроорганізми), які потрапляють в навколишнє середовище чи виникають в ньому у кількостях, що перевищують їх звичайний вміст, граничні, природні коливання чи середній природний фон у певний час; 2) ті самі агенти, речовини та організми, що перебувають в навколишньому середовищі у кількостях, що перевищують необхідні чи бажані для будь-яких потреб; 3) об’єкт, що є джерелом забруднення середовища

Екосистема техногенна – сукупність живих організмів та умов їх існування, що формуються внаслідок господарської діяльності людини, яка істотно змінює склад літосфери, гідросфери, атмосфери, як природних складових екосфери.

Екологія – наука про відношення рослинних та тваринних організмів один до другого і до навколишнього середовища.

Екологічна криза – критичний стан навколишнього природного середовища, який викликаний хижацьким відношенням до природи та її забрудненням.

Екологічний – що відноситься до природного середовища, до середовища, де проживає все живе.

Екологічна та техногенна безпека – захист від небезпеки середовища, де проживає все живе за допомогою технічних засобів.

Екологічні нормативи використання надр – науково обґрунтовані критерії максимально допустимих змін довкілля та геологічного середовища (як важливої складової частини навколишнього природного середовища) при використанні надр для розробки родовищ корисних копалин та інших цілей.

Екогеосистема – система, що історично склалася на даній ділянці земної поверхні як речовинно-енергетична сукупність літо- і біосферних компонентів, які об’єднані прямими і зворотними зв’язками в одне ціле.

Екологічна стійкість геологічного середовища – здатність геологічного середовища зберігати і відновлювати при природних і техногенних впливах умови нормального розвитку живих організмів і людської спільноти; визначається станом ґрунтового покриву, умовами захищеності підземних вод, гірських порід, донних відкладів від забруднення, інтенсивністю і режимом сучасних геологічних процесів, геофізичними і геохімічними особливостями літосфери конкретної території.

Екологічна геологія – міждисциплінарна наука, яка вивчає неживу (абіотичну) речовину геосферних оболонок Землі як компоненту оточуючого середовища і мінеральну основу біосфери. Головним об’єктом вивчення є верхня частина літосфери і процеси, що відбуваються в ній під впливом природних і техногенних чинників.

Екологічна геологія – це наука, що вивчає верхню частину геологічного середовища, де проживає все живе.

Еколого-геологічні дослідження та картографування – це комплекс спеціальних геохімічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт з метою реєстрації, вивчення та оцінки показників і параметрів геологічного середовища, що мають екологічне значення; характеру та інтенсивності впливу на них техногенної діяльності, прогнозу розвитку в геологічному середовищі небезпечних процесів і явищ з метою розробки заходів щодо його раціонального використання та захисту.

Еколого-геологічні умови – сукупність характеристик і властивостей геологічного середовища, які мають або можуть мати вплив на функціонування господарських систем, стан біогеоценозів та їх стійкість до техногенних впливів, здоров’я населення.

Індекс забруднення – якісні та кількісні характеристики забруднювального агента (речовини, випромінювання, загазованості); включає поняття об’єму (кількості) забруднювача в довкіллі, ступінь його впливу на певні об’єкти забруднення, в т.ч. в зіставленні з тривалістю і інтенсивністю забруднення.

Карта екологічна – зменшене узагальнене зображення земної поверхні, яке містить певні дані про вплив на оточуюче середовище природних і техногенних чинників, екологічний стан оточуючого середовища та виникаючі в ньому зміни.

Карта еколого-геологічна – це просторова образно-знакова модель об’єктів, явищ і процесів в геологічному середовищі, які впливають чи можуть впливати на екологічні системи та умови життєдіяльності людини.

Картографування (картування) – нанесення на карту (на основі різних типів зйомки, застосування будь-яких матеріалів про просторові особливості явищ тощо) контурів, які окреслюють ареали більш-менш однорідних явищ або точок, які відображають місця зустрічі об’єктів.

Кларк хімічного елемента – числова оцінка середнього вмісту хімічного елемента в літосфері, різних гірських породах, гідросфері, атмосфері, на Землі в цілому чи окремих територіях (константа поширення хімічного елемента в різних компонентах навколишнього середовища).

Кларк хімічного елемента – відображення відносного вмісту елементів в природних середовищах в сучасній геохімії ландшафтів.

Кларк концентрації – відношення середнього вмісту хімічного елемента в певному середовищі або об’єкті до його кларку в земній корі.

Кларк концентрації – відношення вагового проценту елементу в досліджуваному об’єкті до відносного вмісту елементу в земній корі.

Коефіцієнт концентрації хімічного елемента - відношення вмісту хімічного елемента в певному середовищі до його кларку, гранично допустимої концентрації, геохімічного фону в цьому середовищі.

Коефіцієнт біологічного (біогеохімічного) накопичення - відношення вмісту хімічного елемента в живій речовині або організмі до його вмісту в оточуючому середовищі (земній корі, ґрунтоутворюючих гірських породах, грунтах тощо).

Коефіцієнт біологічного (біогеохімічного) накопичення - відношення вмісту хімічного елементу в попелі організмів (рослин) даного ландшафту до вмісту елементу в гірській породі або грунті, на якій росте дана рослина, або земній корі в цілому.

Компоненти геологічного середовища: гірські породи (грунти, рихлі породи, корінні породи), вода, гази, живі організмі. В межах геологічного середовища відбуваються природні геологічні процеси (ендогенні і екзогенні) або виникають інженерно-геологічні (антропогенні) процеси і явища.

Критичне навантаження (вплив) на геологічне середовище - навантаження, перевищення якого призводить до незворотних наслідків та відповідних змін геологічного середовища й зумовлює руйнування або порушення його структури, зв’язків, функцій та процесів саморегулювання.

Ландшафт (географічний) – територіально визначена система взаємопов’язаних і взаємообумовлених географічних компонентів, які розвиваються як єдине ціле. До географічних компонентів належать маси верхньої частини кори (умовно до глибини залягання першого від поверхні землі водотривкого шару), підземні і поверхневі води, атмосферне повітря, грунти, рельєф, клімат та біота – сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів.

Ландшафт природний – ландшафт, який поєднує компоненти, створені природним саморозвитком без істотного антропогенного впливу.

Ландшафт (географічний, природний) – це природний географічний комплекс, в якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, грунти, рослинність і тваринний світ) знаходяться в складній взаємодії і взаємообумовленості, утворюючи єдину нерозривну систему.

Ландшафт антропогенний (техногенний) – створений новий ландшафт чи перетворений господарською діяльністю людини природний ландшафт, який розвивається при значній чи провідній ролі антропогенної діяльності, в умовах більшого або меншого порушення природної саморегуляції, аж до практичного зникнення її ролі.

Ландшафт культурний – цілеспрямовано створений антропогенний ландшафт, який має сприятливу для людського суспільства структуру та функціональні властивості.

Ландшафт геохімічний – природний або антропогенний ландшафт (або їх парагенетична сукупність), який відрізняється спільністю (єдністю) умов та специфікою міграції, просторового розподілу хімічних елементів і сполук.

Ландшафт геохімічний – це парагенетична асоціація сполучених (по російські – «сопряженных) елементарних ландшафтів, пов’язаних між собою міграцією елементів і які відносяться до одного типу мезорельєфу. Водозбірні басейни, схили, долини, озера – це не відокремлені одне від одного території, але тісно пов’язані взаємозалежні елементи природного утворення.

Ландшафт елементарний – ділянка, яка складена однією породою або наносами, які знаходяться на одному елементі рельєфу, в рівних умовах залягання ґрунтових вод, характеризується певним рослинним угрупуванням і одним типом грунтів. Ландшафт елементарний елювіальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, горизонт грунту з органікою, пухкі породи, корінні породи. Ландшафт елементарний супераквальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, горизонт грунту з органікою, горизонт грунту без органіки, пухкі породи, корінні породи. Ландшафт елементарний аквальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, водна товща, горизонт грунту з органікою, пухкі породи, корінні породи.

Міграція хімічних елементів – це нерозривний комплекс процесів, що призводить до переміщення та перерозподілу хімічних елементів в геооболонках Землі (земній корі, гідросфері, атмосфері, біосфері), природних і природно-техногенних системах. Міграція хімічних елементів відбувається у вигляді вільних атомів, молекул, простих і комплексних іонів, колоїдних частинок в рідкому, газоподібному і твердому стані. Призводить до перерозподілу хімічних елементів – накопиченню одних і видаленню інших, розподілу існуючих сполук елементів і утворенню нових сполучень тощо. Комплекс міграційних процесів лежить в основі кругообігу речовин в природному середовищі. Одним із найбільш важливих процесів є біогенна міграція хімічних елементів, що відбувається за участю живих організмів і в живій речовині. Сукупність антропогенних процесів і явищ призводить до розсіювання та концентрації хімічних елементів і їх сполук, в тому числі токсичних і радіоактивних, утворення техногенних геохімічних аномалій, забруднення компонентів навколишнього середовища і біологічних об’єктів. Міграція – це рухомість хімічних елементів в компонентах ландшафту. Вміст елементу в певній природній речовині або компоненту ландшафту служить показником рівня концентрації цього елементу в даному середовищі в момент відбору проб. Міграція поділяється на абсолютну і відносну швидкість переміщення іонів, елементів і хімічних сполук в ландшафтах. Прикладом абсолютної рухомості елементів в ландшафті є міграція іонів річками з водозборів. Вона вимірюється в т/га-рік. Прикладом відносної рухомості хімічних елементів в ландшафтах є коефіцієнт водної міграції (Кх), який дорівнює:

Кх = m_x * 100/a * n_x,

де m_x - вміст елементу х у воді, мг/л,

n_x - вміст елементу х у породах, %,

а – мінеральний (сухий) залишок води, мг/л.

Модуль техногенного навантаження – річний об’єм стічних вод, твердих відходів і викидів в атмосферу, віднесений до певної площі.

Моніторинг – система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науковообґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Моніторинг геологічного середовища – система спостережень, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан геологічного середовища, прогнозування його змін, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.

Моніторинг геохімічний пасивний – це дослідження ландшафту, що складається з одного циклу спостережень.

Моніторинг екологічний активний – це дослідження ландшафту, що складається з декількох циклів спостережень.

Навантаження антропогенне – прямий і опосередкований вплив людей та їх господарської діяльності на навколишнє природне середовище або його окремі екологічні компоненти чи елементи (ландшафт, природні ресурси, певні види рослин, тварин тощо).

Навколишнє середовище – все матеріальне і духовне, що оточує сучасну людину і з чим безпосередньо чи опосередковано пов’язані її існування та господарська діяльність; включає атмосферу, гідросферу, верхню частину літосфери, грунти, рослинний і тваринний світ, природні і природно-техногенні утворення, а також утворення, пов’язані з творчим духовним життям людського суспільства.

Навантаження техногенне – ступінь впливу техногенних чинників на навколишнє середовище (довкілля).

Надра – частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Негативні зміни в навколишньому природному середовищі – це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення компонентів навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Нормативи впливу на навколишнє середовище – граничні характеристики джерел впливу на навколишнє середовище, дотримання яких в будь-якому випадку не може призвести до порушення встановлених якостей навколишнього середовища.

Норматив санітарно-гігієничний – показник етапу навколишнього середовища, підтримання якого гарантує безпечні або оптимальні умови життя людини.

Ореол розсіювання – зона з підвищеним вмістом забруднюючих речовин навколо джерела забруднення; зона навколо родовища корисних копалин, яка характеризується підвищеним вмістом хімічних елементів в гірських породах, що вміщують родовище корисних копалин.

Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) – рівні впливу забруднюючих речовин в природних середовищах, умовно безпечних для людини; визначаються розрахунковим шляхом на певний строк.

Орієнтовано допустима концентрація забруднюючих речовин (ОДК) – гігієнічний норматив (тимчасовий), аналогічний ГДК і визначається розрахунковим шляхом.

Охорона геологічного середовища – система державних, регіональних, місцевих адміністративно-господарських і громадських заходів, які забезпечують раціональне і комплексне використання всіх компонентів геологічного середовища з дотриманням екологічних нормативів для створення оптимальних умов розвитку людського суспільства.

Параметри стану екосистеми – узагальнені (інтегральні) інформативні показники функціонування екосистеми, які дозволяють оцінити її стан, міру відхилення від норми.

Педосфера – ґрунтовий покрив планети, середовище прояву ґрунтоутворюючих процесів; за В.І.Вернадським – частина біосфери, кора вивітрювання.

Природне забруднення – забруднення навколишнього середовища, яке виникає без участі людини, часто в результаті прояву несприятливих чи небезпечних природних процесів (дим, попіл вулканів тощо),

Природний комплекс – сукупність природних предметів, явищ або властивостей, які утворюють єдине ціле.

Природно-територіальний комплекс – тип природного комплексу, який визначається як просторово-часова система географічного комплексу, взаємообумовлена в своєму розміщенні або розвивається як єдине ціле; є класом природних геосистем локальної і регіональної розмірності (іноді – синонім геосистеми, ландшафту).

Природно-техногенні системи – сукупність природних об’єктів і інженерних споруд, які взаємодіють з навколишнім середовищем.

Ризик екологічний – вірогідність навмисних чи випадкових, поступових і катастрофічних антропогенних змін існуючих природних об’єктів, умов, чинників або екологічних ресурсів з небажаними або небезпечними екологічними наслідками.

Самоочищення – природне руйнування забруднювачів у навколишньому середовищі, в тому числі геологічному середовищі, внаслідок природних фізичних, хімічних чи біологічних процесів. Тривалість самоочищення залежить з одного боку від властивостей компонентів середовища, в яких відбувається процес очищення, з іншого - від стійкості забруднювача. При наявності сорбуючих чи накопичуючих факторів самоочищення може відбуватись тільки в окремих компонентах середовища.

Самоочищення ландшафту – здатність ландшафту переробляти, виводити за свої межі забруднюючі речовини, що надходять до нього; найбільшу здатність до самоочищення мають ландшафти з високою інтенсивністю кругообігу речовин і переважанням потоків розсіювання.

Середовище – оточення, сукупність природних умов, в яких протікає (відбувається) діяльність людського суспільства, організмів.

Стійкість ландшафту – здатність ландшафту зберігати функціонування в межах природних коливань його параметрів під впливом зовнішніх факторів.

Стоки – частина рідких відходів, які розсіюються у навколишньому середовищі; звичайно складаються з дисперсійного середовища (рідкої фази розчину) та дисперсної фази (завислих часточок, завислої речовини). Дуже часто найбільш значне забруднення пов’язане саме з дисперсною фазою.

Ступінь порушенності ландшафту (території) – ступінь змін процесів функціонування і складу компонентів ландшафту в результаті зовнішнього, в тому числі антропогенного (техногенного) впливу; розрізняють п’ять ступенів порушеності ландшафту: 1) відносно екологічного добробуту; 2) екологічного ризику; 3) екологічної кризи; 4) екологічного лиха; 5) екологічної катастрофи.

Сумарний показник забруднення – це сума перевищень коефіцієнтів концентрації хімічних елементів над їх фоновим рівнем.

Сучасні геологічні процеси – природні (екзо- і ендогенні) та природно-техногенні процеси, що змінюють властивості, стан, склад компонентів геологічного середовища.

Техногенез – сукупність процесів, пов’язаних з господарською діяльністю людини і активно впливаючих на всі компоненти і об’єкти навколишнього середовища, геологічного середовища, біосфери. Найбільш інтенсивно на них впливають геохімічні геофізичні, інженерно-геологічні, гідрологічні та інші процеси і явища. В геохімічному аспекті техногенез включає : 1) вилучення хімічних елементів з природного середовища (літосфери, атмосфери, гідросфери) і їх концентрацію; 2) перегрупування хімічних елементів, зміну хімічного складу сполук, у які ці елементи входять, а також створення нових хімічних речовин; 3) розсіювання залучених до техногенезу елементів у оточуюче середовище. Розсіювання залучених у техногенез елементів та речовин являє собою часто побічний, непередбачений процес (викиди техногенних речовин у атмосферу, забруднення грунтів і водойм промисловими стоками твердими відходами промислового виробництва, викиди при різного роду аварійних ситуаціях і тощо). Поряд з стихійним розсіюванням, існує заздалегідь заплановане розсіювання продуктів техногенезу: внесення хімічних добрив, отрутохімікатів, зрошення стічними водами і компостами з полів зрошення та ін. Всі ці речовини, крім безпосередньо позитивного ефекту, передбаченого технологією сільськогосподарського виробництва, мають і побічну як позитивну, так і негативну дію. Негативний вплив техногенезу об’єднується поняттям – забруднення природного середовища.

Техногенні (антропогенні) фактори – умови та особливості будь-яких процесів впливу діяльності людини на навколишнє середовище. За особливостями такого впливу у комплексі техногенних факторів виділяються окремі їх групи, характерні для тих чи інших господарських умов: промислового і цивільного будівництва, гірничопромислових розробок, гідротехнічного будівництва, сільськогосподарських меліорацій, лісотехнічних заходів тощо.

Техносфера – глобальна сукупність об’єктів, знарядь, матеріалів, процесів геосфер Землі, що знаходиться під впливом господарської діяльності людини і наповнений продуктами цієї діяльності.

Техногенно-геологічна система (ТГС) – обмежена у просторі система взаємодії об’єктів геологічного середовища з техногенними об’єктами, яка характеризується відносною самостійністю та специфікою проявів якісних і кількісних змін геологічного середовища. ТГС є основними структурними елементами формування і розвитку геологічного середовища; в їх межах зміни геологічного середовища відбуваються під впливом комплексу техногенних хімічних, фізичних і механічних факторів, які можуть багаторазово посилюватися при прояві небезпечних природних геологічних процесів - землетрусів, зсувів, карсту тощо.

Фоновий вміст речовин – осереднена величина вмісту хімічних елементів та їх сполук (речовин) у тому чи іншому об’єкті (компоненті) навколишнього середовища чи його частині у момент часу, прийнятий за початок можливої чи встановленої її зміни (збільшення чи зменшення). Встановлюється у межах території за статистично відокремленими виборочними сукупностями конкретних замірів (визначень) вмісту речовини. У зв’язку з активною господарською діяльністю останнім часом визначення природного фонового вмісту хімічних елементів та їх сполук у навколишньому середовищі, в тому числі геологічному середовищі, практично неможливим. Тому у якості фонового рекомендується використовувати вміст, визначений у районах найменшого впливу техногенних факторів методом аналогії.

Фон радіаційний - інтенсивність радіоактивного випромінювання на певній території, зумовлений природними і штучними радіонуклідами.

Якість середовища – ступінь відповідності природних умов потребам людей чи інших живих організмів.

Нинішня екологічна ситуація на Україні є кризова, погіршилось здоров’я людей через значну забрудненість довкілля і необхідно регулярно оцінювати і прогнозувати стан середовища життєдіяльності суспільства, в тому числі і геологічного середовища, для прийняття рішень щодо його екологічної безпеки.

Основні чинники впливу на ГС є:

• промисловість;

• енергетика і підприємства ядерної безпеки;

• сільське господарство;

• транспорт;

• житлово-комунальне господарство;

• промислові відходи;

• діяльність військово-промислового комплексу;

• розробка корисних копалин.

Хімічна промисловість – одна основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких токсичні. Уряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкрити водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. м³ неочищених або недостатньо очищених стоків.

АЕС є головними місцями накопичення радіоактивних відходів. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається 4-й блок, в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20 млн. кюрі. Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Всі відходи цих підприємств є джерелами радіаційного забруднення ГС.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих районах, де проведено осушення земель (наприклад, Львівська область) відбувається неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічної маси. Органіка великих тваринницьких комплексів та птахофабрик є джерелом не органічних добрив, а забруднення ГС.

Значним забруднювачем ГС є транспортна галузь. Наприклад, через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює ГС окислами свинцю. Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття автомобілів.

В Україні інтенсивно відбувається процес урбанізації. Однак, система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані, не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392 селища міського типу України, у містах і селищах міського типу щороку накопичується 40 млн. м³ сміття.

Обсяг промислових відходів у 1996 р. становив 720 млн. тонн, всього на Україні накопичено станом на 1996 р. у поверхневих сховищах 25 млрд. тонн у вигляді териконів, шламосховищ, відвалів, різних звалищ, що займають площу 160 тис. гектарів.

Внаслідок військової діяльності забруднюються грунти, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря.

Вказані вище чинники спричинили значне забруднення водних ресурсів, внаслідок чого значна частина населення України використовує для своїх потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації, а також значне забруднення грунтів.

Еколого-геологічні проблеми західних областей України такі:

1. Нафтогазовидобувні ділянки Передкарпаття. Основні негативні процеси, які відбуваються на цих ділянках, це загазованість; забруднення грунтів, підземних вод і територій витоками нафти; забруднення підземних вод пластовими водами (Битків-Бабчинська ділянка); загроза впливу на Східницьке родовище мінеральних вод типу “Нафтуся”; загроза попадання нафти і нафтопродуктів у водоносні горизонти Стрийського родовища підземних вод. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: загроза забруднення водозаборів питних вод і мінеральних вод, в ряді житлових районів виникнення вибухонебезпечних ситуацій.

2. Райони видобутку сірки Передкарпаття (Яворівське ДГХП “Сірка”, Роздільське ДГХП “Сірка”). Основні негативні процеси, які відбуваються на цих підприємствах, це забруднення підземних та поверхневих вод і грунтів; закисленість грунтів; розвиток карсту і зсувів; загазованість сірководнем; залпові скиди промислових вод при паводках; загроза впливу на Шклянське родовище мінеральних вод типу “Нафтуся”. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: забруднення повітря сірководнем; забруднення питних грунтових вод; забруднення грунтів; закисленість грунтів; розвиток карсту і зсувів; накопичення промвідходів.

3. Райони видобутку солей Передкарпаття (Стебницький гірничо-промисловий район, Калушський гірничо-промисловий район, Солотвинський солерудник). Основні негативні процеси, які відбуваються в цих районах, це забруднення підземних вод; залпові скиди високомінералізованих дренажних вод та акумулюючих басейнів в поверхневі водотоки; розвиток карстоутворення; просадка грунтів; накопичення промислових відходів; водопритоки прісних підземних вод в соляні шахти; загроза неконтрольованого затоплення рудника, аварії водопроводу Стрий-Дрогобич, ЛЕП 220 і 110, залізничної та шосейної доріг, загибелі родовища калійних солей, курорту Трускавець і басейну р. Дністер. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: забруднення підземних і річкових вод; розвиток карсту; засолення грунтів; накопичення промислових відходів.

4. Райони видобутку вугілля (Львівсько-Волинський вугільний басейн Червоноградський гірничо-промисловий район, Нововолинський гірничо-промисловий район. Основні негативні процеси, які відбуваються в цих районах, це просідання денної поверхні; підйом ґрунтових вод, розвиток зон затоплення та підтоплення; прояв гідрогеомеханічних деформацій, зниження стійкості порід; формування нових шляхів міграції вибухонебезпечних газів; регіональне погіршення якості поверхневих та підземних вод, скорочення ресурсів питних вод місцевого формування; прискорення міграції важких металів, нафтохімічних та інших забруднень в місцях підйому рівнів підземних вод; зростання агресивності грунтів та ґрунтових вод; складування видобутих порід в терикони Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: ускладнення поверхневого стоку; формування зон забруднення поверхневих та ґрунтових вод; погіршення стану аграрних ландшафтів; погіршення умов водопостачання; зростання ризику руйнування життєзабезпечуючих та промислових (екологічно небезпечних) об’єктів та систем; зниження ефективності існуючої системи моніторингу навколишнього природного середовища; накопичення промислових відходів (породи, шлами збагачувальної фабрики, шахтні води); забруднення грунтів, підземних та поверхневих вод в наслідок використання порід териконів для будівництва доріг, підсипки просідань та ін.

Еколого-геологічне картування проводиться або плануються в районах з напруженою екологічною обстановкою.

В Україні починається новий етап регіонального вивчення її території – середньомасштабного еколого-геологічного картування та створення Державної еколого-геологічної карти України масштабу 1:200000.

В 2003 р. затверджено Положення про Державну еколого-геологічну карту України масштабу 1:200000, яким регламентується склад та порядок робіт зі складання та підготовки до вивчення цього документу державного значення. Положення є обов’язковим для виконання підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють планування, фінансування і виконання робіт з регіонального еколого-геологічного картування території України.

Державна еколого-геологічна карта України масштабу 1:200000 (далі Держекогеолкарта–200) є базовою багатоцільовою комплексною еколого-геологічною основою для оцінки сучасного екологічного стану геологічного середовища та процесів, які в ньому відбуваються і впливають чи можуть впливати на екологічні системи та умови проживання людини; оцінки та прогнозування еколого-геологічного ризику господарського освоєння територій та містобудування; планування та ведення моніторингу довкілля; забезпечення розробки заходів щодо захисту геологічного середовища, господарських систем, об’єктів і населення від проявів і наслідків небезпечних геологічних процесів і явищ; розробки програм екологічної реабілітації територій.

Таким чином, Держекогеолкарта-200 повинна бути основним джерелом інформації для вирішення на державному і регіональному рівнях проблем екологічного безпечного використання природних ресурсів, перш за все надр та інших аспектів господарської діяльності, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення.

Комплекти Держекогеолкарти-200 складаються за результатами державного еколого-геологічного картування масштабу 1:200000 – комплексу підготовчих, польових, лабораторно-аналітичних та камеральних робіт з вивчення , оцінки і прогнозування негативних змін екологічного стану геологічного середовища шляхом виконання геологічних, геохімічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт і досліджень.

За останнє десятиріччя підприємствами та організаціями Державної геологічної служби (в минулому Держкомгеології України) накопичений певний досвід еколого-геологічних досліджень та картографування різних масштабів, в т.ч. і нових напрямків: ландшафтно-геохімічних, еколого-геохімічних, радіогеохімічних та ін. Потужним додатковим імпульсом для інтенсифікації робіт стала необхідність оперативної радіоекологічної оцінки наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Планування та проведення системного державного еколого-геологічного картування вимагає узагальнення та аналізу накопичених фактів і інформації, їх науково-методичної апробації та вибору оптимального комплексу робіт і досліджень, який може бути застосований в різних умовах і екологічних обстановках проведення еколого-геологічного картування. В сучасних умовах виникає необхідність розробки уніфікованих принципів і підходів до вивчення та прогнозування екологічного стану геологічного середовища (ГС).

Картування, оцінка і прогноз екологічного стану ГС є нагальною проблемою сучасності для території України. Це перш за все стосується таких регіонів і районів, де довкілля зазнало і зазнає суттєвих, іноді катастрофічних, змін під впливом господарської діяльності. Такі оцінки і прогнозування екологічного стану ГС потребують відповідно науково-методичного та інформаційного забезпечення і створення геоінформаційних систем обробки, інтерпретації даних і одержання в оперативному режимі обгрунтованих екологічних висновків і прогнозів.

1 Загальні положення

Мета, завдання, методи, місця і об’єкти. Типовий комплект звітних матеріалів

Державне еколого-геологічне картування є одним із основних видів загальнодержавних регіональних геологічних досліджень, спрямованих на створення середньомасштабної науково і методично обгрунтованої основи, необхідної для управління раціональним використанням національних природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, планування та створення екологічно безпечної системи господарювання і освоєння територій, забезпечення екологічно здорового довкілля.

Державне еколого-геологічне картування – це комплекс підготовчих, польових, аналітичних та камеральних робіт з вивчення, оцінки і прогнозування негативних змін екологічного стану геологічного середовища шляхом виконання геологічних, геохімічних, ландшафтно-геохімічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт і досліджень, з використанням матеріалів аерокосмічних зйомок, моніторингу довкілля, агрохімічних робіт, а також матеріалів щодо функціонального використання територій та їх соціально-економічних умов.

Державне еколого-геологічне картування масштабу 1:200000 виконується згідно з державними та регіональними програмами і спрямоване на підвищення рівня вивченості екологічного стану геологічного середовища, розробку та обгрунтування природоохоронних заходів.

Державне еколого-геологічне картування виконується державними регіональними геологічними підприємствами, підприємствами інших форм власності, що мають ліцензію на вид господарської діяльності “Пошук (розвідка) корисних копалин”.

Призначення державного еколого-геологічного картування – створення комплекту еколого-геологічних карт як основи для складання, підготовки до видання і видання Державної еколого-геологічної карти України масштабу 1:200000 (Держекогеокарти –200).

Мета державного еколого-геологічного картування:

• оцінка сучасного екологічного стану геологічного середовища та окремих його складових частин (гірських порід, грунтів, донних відкладів, підземних вод), а також процесів і явищ, які в ньому відбуваються і впливають чи можуть впливати на екологічні умови навколишнього природного середовища;

• оцінка геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів);

• оцінка еколого-гідрогеологічного стану підземних вод;

• оцінка територій поширення та розвитку небезпечних геологічних процесів і явищ, їх впливу на природно-техногенні системи, господарські об”єкти, населенні пункти, земельні угіддя;

• прогнозування можливих змін стану геологічного середовища або окремих його складових частин під впливом природних чинників і господарської діяльності;

• оцінка еколого-геологічного ризику господарського освоєння територій та містобудування;

• попереднє еколого-геологічне обгрунтування передпроектних розробок господарського освоєння територій;

• районування територій за рівнями змін стану геологічного середовища;

• планування та ведення моніторингу геологічного середовища;

• оцінка перспективності площ, ділянок, об”єктів геологічних надр для захоронення радіоактивних і токсичних відходів;

• забезпечення розробки заходів щодо захисту геологічного середовища, господарських систем, об”єктів і населення від проявів та наслідків небезпечних геологічних процесів та забруднення;

• розробка рекомендацій з попередження (мінімізації) негативного впливу господарської діяльності на геологічне середовище і пов”язані з ним інші складові частини довкілля;

• розробка програм екологічної реабілітації територій з незадовільним станом геологічного середовища і довкілля;

• планування більш детальних еколого-геологічних досліджень масштабу 1:50000-1:25000 і крупніше.

Мета державного еколого-геологічного картування досягається шляхом обов”язкового повного збору, систематизації, узагальнення, комплексної переінтерпретації всіх матеріалів, що стосуються еколого-геологічної вивченості і гідрогеологічної будови, геофізичних, ландшафтно-геохімічних, інженерно-геологічних характеристик та особливостей території досліджень; екологічного стану окремих складових геологічного середовища і суміжних середовищ; функціонального використання території.

Державне еколого-геологічне картування виконується в межах номенклатурних аркушів масштабу 1:200000. На неповних аркушах масштабу 1:200000 картування допускається в разі, якщо частина їх території знаходиться за межами України, а також якщо частину аркуша займає море або крупне водосховище, а матеріали для складання еколого-геологічної карти акваторії моря чи території водосховища відсутні або вкрай обмежені.

Державне еколого-геологічне картування здійснюється за серіями номенклатурних аркушів, що відповідають регіонам України і виділені за особливостями геологічної будови – Карпатська, Волинсько-Подільська, Центральноукраїнська, Донбаська, Дніпровсько-Донецька, Причорноморська, Кримська).

Першочерговими аркушами проведення державного еколого-геологічного картування є такі, які розташовані в межах регіонів або територій з порушеною екологічною обстановкою і незворотними змінами геологічного середовища. Черговість картування аркушів визначається керівними органами геологічної служби. Задачі еколого-геологічного картування в межах окремих номенклатурних аркушів визначаються завданням на проведення робіт.

Геологічною основою для проведення державного еколого-геологічного картування є Державна геологічна карта України масштабу 1:200000 або комплект геологічних, гідрогеологічних та ін. карт, складених в результаті геологічного довивчення площ масштабу 1:200000 (ГДП-200). Саме тому державне еколого-геологічне картування рекомендується планувати і проводити на тих аркушах, по яким вже видані чи підготовлення до видання Державні геологічні карти масштабу 1:200000 або проведені роботи з ГДП-200.

Головним об”єктом вивчення при еколого-геологічному картуванні є геологічне середовище – гірські породи, грунти, донні відклади, підземні води (далі ГС) та техногенно-геологічні системи (далі ТГС) – обмежені в просторі системи взаємодії компонентів геологічного середовища з техногенними об”єктами, які характеризуються відносною самостійністю, однаковістю та специфікою проявлення кількісних та якісних змін в геологічному середовищі.

В сучасному розумінні геологічне середовище – це частина навколишнього природного середовища, яка формується у верхній зоні літосфери і є багатокомпонентною динамічною системою, що знаходиться під впливом господарської діяльності і, в свою чергу, значною мірою визначає цю діяльність. Не зважаючи на відносно консервативний характер геологічне середовище є відкритою системою до взаємодії з атмосферою, біосферою, поверхневою гідросферою. В межах геологічного середовища розвиваються екзо- і ендогенні геологічні процеси і явища.

Одним із основних об”єктів еколого-геологічного картування повинні бути аномальні зони за будовою і складом геологічного середовища, в межах яких можуть суттєво підвищуватись ризики прояву небезпечних процесів і явищ (забруднення грунтів, донних відкладів, рослинності; зміни режиму і якості підземних вод, активізація ЕГП тощо), які негативно впливають на умови життєдіяльності людини.

Площа проведення державного еколого-геологічного картування повинна бути забезпечена топоосновою та матеріалами аеро- і космічних зйомок.

Топооснова включає:

- цифрові моделі кожного аркушу масштабу 1:200 000 (1:50 000) та їх тверді копії;

- топографічні карти звітного масштабу 1:200 000;

• топографічні карти масштабу 1:50 000 – 1:25 000 (для проведення польових робіт, складання карт ділянок більш детальних робіт (окремі полігони, промислово-міські агломерації, територіально-промислові комплекси, техногенно-геологічні системи тощо).

Польові роботи в процесі державного еколого-геологічного картування проводяться в обсягах, мінімально необхідних для вирішення задач, визначених геологічним завданням на проведення робіт. Такі роботи проводяться головним чином в межах аномальних зон на опорних ділянках і площах, найбільш інформативних об’єктах. Основними видами робіт є опробування (геохімічне, радіогеохімічне, гідрогеохімічне та ін.) і обстеження різних складових ГС (гірських порід, грунтів, донних відкладів, підземних вод), ділянок проявів небезпечних геологічних процесів, зон впливу на довкілля (перш за все на ГС), техногенних об’єктів і джерел забруднення. При необхідності додатково вивчають пилові випадіння, поверхневі води, рослинність. Щільність опробування повинна складати в середньому 1 точка на 4 км² по кожному із компонентів ГС (з урахуванням даних раніше виконаних робіт). Обов’язковою умовою польових робіт є їх комплексність і спряженість опробування різних компонентів природних і природно-техногенних (техногенно-геологічних) систем.

Проведенню польових робіт повинен передувати підготовчий етап, в задачу якого входить збір і систематизація необхідних матеріалів і даних раніше виконаних і поточних еколого-геологічних досліджень і картографування, геологічного картування, гідрогеологічних, геофізичних, радіологічних та ін. робіт, а також створення попередніх карт і схем еколого-геологічного змісту.

Зібрана інформація підлягає аналізу і переінтерпретації з сучасних позицій і набутого досвіду.

Завдання, методи, місця і об’єкти проведення польових робіт обов’язково уточнюються за результатами і висновками попереднього (підготовчого) етапу.

Одержана в процесі проведення державного еколого-геологічного картування інформація, у сукупності з накопиченою за підготовчий етап, повинна забезпечити складання комплекту еколого-геологічних карт масштабу 1:200 000.

За результатами державного еколого-геологічного картування масштабу 1:200 000 складається звіт, який включає текст, графічні (комплект карт) і текстові додатки. Типовий комплект звітних картографічних матеріалів масштабу 1:200 000 такий:

• карти еколого-геологічної вивченості;

• карти фактичного матеріалу;

• карта функціонального використання території;

• карта техногенних об’єктів підвищеного екологічного ризику;

• ландшафтно-геохімічна карта;

• еколого-геохімічна карта;

• еколого-гідрогеологічна карта;

• карта сучасних екзогенних геологічних процесів;

• еколого-геофізична карта;

• еколого-геологічна карта (зведена);

• карта еколого-геологічного районування за умовами господарської діяльності та проживання населення.

Крім обов’язкових, до комплекту звітних матеріалів можуть бути включені додаткові середньо-або крупномасштабні карти окремих ділянок, техногенно-геологічних систем, промислово-міських агломерацій тощо, які визначаються геологічним завданням на проведення робіт.

Роботи з державного еколого-геологічного картування проводяться з використанням сучасних комп’ютерних технологій (ГІС-технологій). Вся одержана на різних етапах робіт інформація заноситься в бази даних, на основі яких в інтерактивному режимі створюються цифрові моделі карт та інші графічні матеріали. Якщо карти складаються на паперових носіях (з поважних чи об’єктивних причин), то в подальшому вони підлягають цифруванню, зберіганню і використанню у вигляді цифрових моделей, які поповнюються і уточнюються при надходженні нової інформації.

Звіт за результатами державного еколого-геологічного картування розглядається НТР організації-виконавця і подається на затвердження НТР геолслужби.

Тривалість державного еколого-геологічного картування на окремому номенклатурному аркуші не повинна перевершувати з урахуванням підготовчого етапу чотири роки.