24. Управління фінансовими ризиками

Ризик – це ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів порівняно до прогнозу. Ризик – імовірність отримання певних втрат.

Основні види підприємницького ризику: виробничі ризики; комерційні ризики; фінансові ризики.

Виділяються наступні види фінансових ризиків: ризик зниження фінансової стійкості підприємства; ризик втрати поточної платоспроможності (втрати ліквідності); інвестиційний ризик; інфляційний ризик; процентний ризик; валютний ризик; депозитний ризик; кредитний ризик; податковий ризик; структурний ризик; криміногенний ризик та інші.

За характером об’єкта ризику виділяють: ризики окремої фінансової операції; ризики окремих видів чи напрямів фінансової діяльності; ризики фінансової діяльності підприємства в цілому.

За сукупністю досліджуваних інструментів фінансові ризики поділяються на: індивідуальний фінансовий ризик стосується окремих фінансових інструментів; портфельний фінансовий ризик – стосується комплексу однофункціональних фінансових інструментів об’єднаних в портфель (кредитний, інвестиційний портфель).

За комплексністю дослідження виділяють: простий фінансовий ризик – не розкладається на окремі його підвиди (інфляційний ризик); складний фінансовий ризик – складається з комплексу підвидів (ризик інвестиційного проекту). 

За джерелами виникнення виділяють: зовнішній, систематичний або ринковий ризик. Характерний для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій (інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, податковий ризик); внутрішній, не систематичний або специфічний ризик. Пов'язаний з некваліфікованим фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, недооцінки господарських партнерів, великою схильністю до ризикових фінансових операцій з високою нормою прибутку.

За фінансовими наслідками ризики поділяються на такі групи : ризик, що спричиняє лише економічні втрати; ризик втраченої вигоди – коли підприємство в силу об’єктивних і суб’єктивних причин, що склалися не зможе здійснити заплановану фінансову операцію; ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи. Він пов’язаний зі здійсненням спекулятивних фінансових операцій.

За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків: постійний фінансовий ризик; тимчасовий фінансовий ризик

За рівнем фінансових втрат поділяють: допустимий фінансовий ризик - фінансові втрати не перевищують розрахункової суми прибутку по здійснюваній фінансовій операції; критичний фінансовий ризик – фінансові втрати не перевищують розрахункової суми доходу по здійснюваній фінансовій операції; катастрофічний фінансовий ризик – фінансові втрати визначаються частковою чи повною втратою власного капіталу.

За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на: прогнозований фінансовий ризик. не прогнозований фінансовий ризик.

За можливістю страхування фінансові ризики поділяють на: фінансові ризики, які можна застрахувати. фінансові ризики, які не страхуються на страховому ринку.

Основні принципи управління фінансовими ризиками підприємства:

1. Усвідомлене прийняття чи уникнення ризиків.

2. Управління ризиками, що приймаються.

3. Незалежність управління окремими ризиками.

4. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій.

5. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства.

6. Економічність управління ризиками.

7. Врахування можливостей передачі ризиків.

Виділяються два основні підходи до управління ризиками.

Перший підхід спрямований на максимізацію прибутку при встановленні максимально допустимого рівня ризиків. Тобто, свідомо йдеться на певний ризику з метою отримання підвищеного прибутку. Основне завдання процесу управління за такого підходу — недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який може загрожувати самому існуванню підприємства.

Другий підхід передбачає, що цільовою функцією є мінімізація ризику, за встановленого рівня прибутковості. Результат досягається за допомогою збалансованих прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індексного портфеля), узгодження термінів та розміру активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової ставки, проведення операцій страхування ризиків.

Методи управління фінансовими ризиками. Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів.

1. Уникнення ризику на основі розробки таких заходів внутрішнього характеру, що повністю виключають конкретний вид фінансового ризику.

До числа таких заходів можуть належати:

• відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яким надмірно високий;

• відмова від використання значних обсягів позичкового капіталу;

• відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах;

• відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях.

2. Обмеження концентрації ризику шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

3. Хеджування. У широкому тлумаченні термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат – як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб’єктам – страховикам). У вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів – деривативів).

4. Диверсифікація, тобто, недопущення їх концентрації.шляхом: диверсифікація видів фінансової діяльності; диверсифікація валютного портфелю; диверсифікація депозитного портфелю; диверсифікація кредитного портфелю; диверсифікація портфеля цінних паперів; диверсифікація програми реального інвестування.

Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід відмітити проте, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівних ефект в нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків – інфляційного, податкового тощо.

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.

6. Самострахування (внутрішнє страхування) полягає у резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів з метою нейтралізації окремих фінансових ризиків, наприклад:

• формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства;

• формування цільових резервних фондів (фонд страхування цінових ризиків, резерв сумнівних боргів тощо). Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;

• формування резервних сум у системі бюджетів різних центрів відповідальності (у будівельних кошторисах);

• формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства;

• нерозподілений прибуток.

7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків:

- вимога до контрагентів по фінансовій операції премії за ризик;

- отримання гарантій у формі поручительства, гарантійних листів, страхових полісів і т.п.;

- скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах;

- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по ризикам за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій.