11.4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта є джерелом судових доказів.

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та резуль­тати експертного дослідження.

Він складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи;

дата і місце складання висновку; дата постанови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослід­ження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені пе­ред експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуаль­ний стан осіб, які брали участь при проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може бути у формі категоричного висновку або у формі висновку про немож­ливість вирішити питання, яке поставлено перед експертом. Ка­тегоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал: фотознімки, схеми, креслення та ін. Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду на експертизу, як на «особливий» доказ, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Володимиров писав, що судді не можуть критично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять. Їм зали­шається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Але оскільки останні обрані, суд­дя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем.

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані досліджен­нями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхідності їх оцінки слідчим і судом у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Одна з особливостей оцінки висновку експерта — необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю. Вона включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обгрунтованості виснов­ку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку. Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між виснов­ком експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про досто­вірність висновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, у ході якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прий­няти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має значення для справи;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допита­ти експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необгрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити по­вторну експертизу або

Список рекомендованих джерел до розділу 11

1. Абрамова В.М. Экспертные ошибки: причины, последствия, профилактиа: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2004. – 19 с.

2. Абрамова В.М. Экспертные ошибки: причины, последствия, профилактика: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2004. – 260 с.

3. Бекин Р.С., Педенчук А.К. Понятие экспертных ошибок и их классификация // Общетеоретические, правовые и организационные основы судебной экспертизы: Сб. науч. трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1987. – С. 59-66.

4. Грановский Г.Л. Природа, причины экспертных ошибок и пути их устранения. М.: ВНИИСЭ, 1983. – №. 2. – С. 1-9.

5. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. – Новое изд., перепеч. с изд. 1908. – М.: ЛексЭст, 2002. – 1088  с.

6. Збірник методичних листів відділу криміналістики та методичної роботи Генеральної прокуратури України. – К., 2004.

7. Карпов Н.С. Теоретичні основи та практика використання передового досвіду органів внутрішніх справ у протидії злочинній діяльності: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 124 с.

8. Климчук В.П. Понятие и виды процесуальных ошибок на этапе окончания предварительного следствия // Вопросы права в третьем тысячелетии: Матер. межвуз. науч.-практич. Конф. вузов МВД Республики Беларусь и России / Под ред. А.Я. Гришко, Ю.С. Ефимчика, В.М. Козлова. – Брянск. – Мн.: БФ МосУ МВД России, 2003. – С. 215 – 216.

9. Кондаков Н.И. Логический словарь – справочник. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Наука, 1975. – 720 с.

10. Кримінальний Кодекс України за станом законодавства на 01.06.2001 року // Офіц. Вид. – Х., 2002. – 256 с.

11. Лисюткин А.Б. Истина и заблуждение: гносеологический аспект исследования проблемы ошибок в юриспруденции // Правоведение. – 2001. – № 4 (237). – С. 32-39.

12. Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 15 – 20.

13. Марченко А.Б. Слідчі помилки та шляхи їх подалання: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Луганський держ. ун-т внутрішніх справ України. — Луганськ, 2006. — 210с.

14. Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Цубера А. І. Нагальні проблеми судово-психіатричної експертизи станів залежності // Журнал психиатрии и медицинской психологии. — 1999. — № 2. — С. 35–38.

15. Пунько О. Характеристика та класифікація правозастосовчих помилок // Право України. – 2003. – № 8. – С. 110-112.

16. Щербакова Г.В. Типові помилки, що допускаються при призначенні та проведенні експертиз під час досудового слідства // Вісник національної академії прокуратури України. №1 (21), 2011. – С.58-62.

1 Аверьянова Т. В. Содержание й характеристика методов судебно-зкспертньїх исследовании. Алма-Ата, 1991.