57. Приватизація, її шляхи, етапи, моделі та протиріччя. Зміст поняття «ефективний власник»

Процес приватизації – головна форма роздержавлення, яка передбачає перетворення державної (а деякою мірою колективної) власності на приватну.

Шляхи та способи приватизації не можуть бути єдиними для різних під-в (можливі різноманітні поєднання платної і сертифікатної, масової та одиничної, через викуп, аукціони тощо).

Україні важливо створити власну збалансовану систему трансформації відносин власності, що максимально враховує її національні особливості.

Критеріями проведення приватизації в Україні є:

∙ підвищення ефективності ви-ва; стимулювання обсягів в-ва та зміна на краще екон. ситуації в країні;

∙ прискорення наук-техн. прогресу;

∙ оздоровлення фінан. с-ми держави;

∙ посилення мотивації раціонального господарювання;

∙ досягнення більшої соц. справедливості.

Етапи приватизації:

1. Передприватизаційний етап (1988-1992 рр.)- розпочався у межах колишнього СРСР з дозволу приватного підприємництва у формі кооперативів. У цей період поширилися колективістські методи приватизації, нерозвиненого орендного законодавства.

2. Етап індивідуальних технологій (1992-1994 рр.) – було приватизовано 11 тис. об’єктів. Деформувалася структура приватиз. процесу, зокрема, співвідношення малої та великої приватизації. Більше половини п-в, що перейшли у недержавний сектор економіки за 2,5 роки, становили середні та великі п-ва. У 1994 р. розроблено технологію приватизації «двох хвиль».

3. Етап масової приватизації (1995-1998 рр.) – середньорічні темпи приватизації зросли більш як у 2,5 раза. За 4 роки було приватизовано майже 50 тис. об’єктів. У проведенні масової приватизації значну допомогу надали міжнародні організації.

4. Етап індивідуальної грошової приватизації (початок 1999 рр.) – запропоновано індивідуальний підхід до приватизації, що не передбачає підвищення інвестиційної привабливості об’єктів та ліквідності емітованих цінних паперів завдяки застосуванню процедури реструктуризації організаційної структури п-в та їх боргів. До об’єктів, які підлягають приватизації, віднесено нові складні комплекси: машинобудування, транспорт, зв'язок, переробку нафти і газу.

Серед моделей приватизації слід виділити дві - постсоціалістичну та постіндустріальну.

Характеристика моделей здійснюється на основі таких складників: трансформація відносин власності, ек влада, корпоративне управління, трудові відносини, корпоративні цінності і культура.

Постсоціалістичній моделі приватизації притаманна значна питома вага участі держави в акціонерній власності, влада зосереджена на рівні вищого керівництва, ієрархія управління згори вниз, дефіцт довіри, відчуження персоналу від прийняття рішень, цінності базуються на отриманні прибутку вищим керівництвом.

Для постіндустріальної моделі характерне: формування ефективного валсника, незначна участь Д в акціонерній власності, основна мета-забезпечення розширеного відтворення й утримання ринкової влади; ек влада зосереджена на рівні директорів і власників великих пакетів акцій; в корпоративному управлінні – комбінація «згори вниз» і «знизу вгору», групова робота, розвинений рівень комунікацій, заміна більшої частини вищого кер-ва; партисипативне управління; проблеми прибутковості на другому плані, всесторнннє задоволення інтересів.

Основними суперечностями програм приватизації в Україні були: жодна з програм не досягла поставлених цілей,відсутність у приватизованих об*єктів ефективного власника; невідповідність реальних надходжень від приватизації запланованим; приватизація монополій не тільки зменшує ек ефективність, а й може призвести до ек і політ диктату; приватизація була тісно пов*язана з владними колами тп групами тиску для отримання політичної ренти;приватизація відбувалася без урахування її наслідків в майбутньому.

«Ефективний власник» - сучасне уявлення про екон. суб’єкта, який повинен з’явитися в результаті приватизаційного процесу. Тобто це такий власник, який може зробити приватизовану власність більш ефективною. Це передбачає вміння так організовувати ресурси, щоб вони забезпечили довгострокову конкурентоспроможність і виживання фірми, максимальну реалізацію її виробничо-технічного та соціального потенціалу.