Спеціалізована школа № 105 Творчий проект Тема: Вишивка рушника хрестиком.

Учениці 9-А класу Фурман Яни

Керівник проекту вчитель - Самарська

Вікторія Юріївна

Київ 2012

Зміст

І. Вступна частина

ІІ. Основна частина

2.1. Історичні відомості

2.2. Пошук аналогів виробу (додатки 3)

2.3. Технологія виготовлення (додатки 5,6)

2.4. Вимоги до рушника

2.5. Умови при вишиванні рушника

2.6. Економічне обґрунтування

ІІІ. Висновок

ІV Додатки

Додаток 1. План роботи з виконання проекту

Додаток 2. План проектної діяльності

Додаток 3. Вироби-аналоги

Додаток 4. Фото виробу

V. Список літератури

І. Вступ

Вчитель запропонувала мені тему проекту «Вишивка рушника». Довго думаючи над малюнком та темою я дійшла висновку, що оптимально буде зробити пасхальний рушничок, тим паче незабаром и велике свято Пасха.

Основні завдання проекту:

1. зібрати інформацію про вишитий рушник;

2. познайомитися з особливостями видів вишитих рушників та їх кольоровою гамою;

3. вишити рушник і з'ясувати його призначення в майбутньому;

4. провести розрахунки матеріальний витрат на виготовлення вишитого рушника;

5. підвести підсумки творчого проекту, зробити висновки.

Іі. Основна частин

2.1. Історичні відомості.

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в ІІ ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ-ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI-XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш окультний характер, а саме вишивка має велике значення для поганського світу наших предків. Вишивки- це в першу чергу обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, від бездітності, від неврожайності, від нещастя. Кожен колір несе своє значення, кожна фігура у вишивці усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.

Символіка рушників

В традиційній слав'янській вишивці важливе символічне значення мав колір. На багатьох рушниках переважає червоний колір. Саме він у народному уявленні уособлював життя, сонце, продовження роду, здоров'я. Слово «красное» у слов'ян мало значення «красиве», «прекрасне»: красна дівчина, красне сонечко, весна-красна.

Дуже часто на рушниках вишивають орнамент у вигляді ромбів та зірочок. Це старовинні сільськогосподарські символи, які означають засіяне поле, сонце, передають ідею родючості та захисту від всякого зла.

Види рушників

Весільні рушники. Весілля увінчує поєднання двох людських доль. Це пам'ятне свято, урочистий обряд для нової сім'ї. ще задовго до весілля дівчина з матір'ю починають готувати посаг, або придане: вишиті подушки, перину, ліжник, килими, ковдри, покривала, скатертини, більше десятка вишитих або тканих рушників. Дівчина повинна власноручно вишити нареченому сорочку, в якій він піде до шлюбу, та дві невеличкі хустинки,які молодий триматиме в руках, коли, взявшись за них, світилки поведуть його до шлюбу. За кількістю вишитих рушників та за красою узорів оцінювалась працьовитість і смак дівчини, її здібності до домашнього ремесла.

Рушник на стіні. Не було, здається жодної оселі в Україні, котру вони б не прикрашали. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник був обличчям оселі. Гарно оздоблений рушник висів біля порога в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, з ним ходили доїти корову. Із рушником ушановували появу немовляти, одружували молодих, проводжали людину в останню дорогу, вшановували близьких, рідних.

У різних районах України рушник називається по-різному, залежно від його призначення. Наприклад, рушник для витирання рук і обличчя – утирачем, для посуду, столу й лави – стирачем, для пов'язування сватів – плечовим. Гордістю кожної родини були рушники для образів, або покутники. Та, мабуть, особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами сватальні рушники, які сватам треба буде потім подавати.

Використовували рушники і при зведенні житла. Ними піднімали сволоки (потім ті рушники дарували майстрам). Не обходилося без рушників і в хліборобських обрядах. У перший день огляду озимини ( на Юрія) йшли в поле гуртом або цілим родом. Попереду – батько з хлібом-сіллю на рушнику, мати несла в кошику різне частування. На зеленому полі стелили рушник, викладали на ньому їжу, пригощали. Так робили і в перший день оранки, сівби і жнив.

Рушники для дівчаток називалися «росяночками». На таких рушниках вишивали стежкою цвіт яблуні та вишні, нижче – ромашки й незабудки, а між ними – дрібненькі листочки барвінку і вишеньки. Рушники для хлопчиків називалися «грай ликами». На них теж стежкою посередині вишивали чорнобривці, збоку – волошки і синій барвінок, а між ними – листячко дуба. Ще вишивали листя любистку й вусики хмелю.