II, Процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного в кримінальному процесі.

У кримінальному процесі підозрюваний, обвинувачений, підсудний є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії слідчих органів, прокурора, суду і інших учасників процесу. В провадженні кримінальної справи досліджуються головним чином дії обвинуваченого у зв'язку зі злочином, в здійсненні якого він обвинувачується, з'ясовуються всі обставини, які стосуються злочину і складають предмет кримінальної справи, а також особи, яка обвинувачується в скоєнні цього злочину. Від результату розслідування і судового рішення кримінальної справи залежить доля особи, притягнутої до відповідальності, її добре їм я, честь і гідність, значною мірою доля її сім і. рідних і близьких. Саме тому держава гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист від обвинувачення, який забезпечується, зокрема, тим, що закон наділяє його такою сукупністю процесуальних прав, з допомогою яких він зможе захищатись від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси, доводити свою невинність. У Кримінально-процесуальному кодексі закріплені процесуальні права підозрюваного (ст.43-1 ), обвинуваченого (сі.43), підсудного під час судового розгляду (ст. 263). Деякі з цих прав воші мають протягом всього процесу (спільні права), а деякі права пов'язані з специфікою їх процесуального статусу і тому можуть бути використані лише на певній стадії процесу (специфічні права).

2.1. Спільні права підозрюваного, обвинуваченого, підсуднього.

З моменту затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або застосування до неї запобіжного заходу вона набуває статусу підозрюваного. Особа перебуває в становищі підозрюваної певний час. чітко обмежений

законом. Якщо особа затримана за підозрою у вчиненні злочину, затримання не може тривати більше 72 годин. Якщо, у винятковому випадку, до особи вжито запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення, то закон зобов'язує пред'явити йому обвинувачення не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Після винесення постанови слідчого про притягнення як обвинуваченого, особа вважається обвинуваченою. І, нарешті, після винесення постанови суддею одноособово або ухвали суду в розпорядчому засіданні про віддання обвинуваченого до суду обвинувачений стає підсудним.

З моменту, коли підозрюваний, обвинувачений набувають свого процесуального статусу вони захищені конституційним принципом забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист. З цього моменту вони можуть користуватись правами, передбаченими законом. Перший необхідний крок для того, щоб особа змогла скористатись своїми правами, - це повідомлення її про те, що вона є підозрюваним, обвинуваченим або підсудним і, в зв'язку з цим, їй надані процесуальні права. Отже, перше право, же з'являється у підозрюваного і обвинуваченого - право знати свої права. Це важливе право забезпечується обов'язком органу, який веде процес роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному їх права 1 забезпечити можливість їх здійснення, (ст. ст. 107, 142, 287, 294 Ь

Підозрюваному роз'яснюються його права, передбачені ст.43 КПК перед проведенням допиту, який провадиться негайно після затримання, або, якщо це неможливо - не пізніше 24 годин з моменту затримання. Обвинуваченому його права, передбачені ст.43 КПК мають роз'яснюватись при пред'явленні обвинувачення. Про роз'яснення прав підозрюваному і обвинуваченому

підозрюваного або на постанові про притягнення як обвинуваченого. Підсудному його права в судовому розгляді справи, які передбачені ст.263 КПК, роз'яснюються в підготовчій частині судового засідання, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Значення цього права для підозрюваного, обвинуваченого та підсудного в

тому, що вони узгоджують свою поведінку з вимогами закону, реалізовують своє право на захист I тим самим сприяють органу, який веде процес втілювати ці норми в життя.

Фактична можливість здійснення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним своїх прав залежить не лише від знання ними їх прав, а 1 від розуміння цих прав. У особи, яка не знає своїх прав або, яка не розуміє юридичного значення цих прав, мало переваг перед тими, хто взагалі не має прав. Така особа не зможе скористатися наданими їй правами і ризикує залишитись в стані безправного об'єкту дослідження.

Так, в одній із справ обвинувачення Г. в умисному вбивстві Л. було обґрунтовано доказами, одержаними з порушенням закону. Г. був затриманий за підозрою у вчиненні вбивства. Проте на порушення вимог ст.106 КПК протягом дев'яти діб протокол про це не складався і права, передбачені ст. 43-1 КПК, йому не роз'яснювались. Протягом цього часу Г. неодноразово допитувався як свідок щодо факту й обставин вчинення ним вбивства і визнав себе винним. Після складення протоколу про затримання і роз'яснення зазначених прав Г. від цих показань відмовився і почав заперечувати свою причетність до вбивства, посилаючись на те, що був змушений визнати себе винним під впливом працівників міліції. Не зібравши інших доказів, які б викрили Г. у вбивстві Л., слідчий пред'явив йому обвинувачення за п. "е" ст.93 КК 1 направив справу до суду. Ця справа була обґрунтовано повернута судом на додаткове розслідування, під час якого показання Г. про непричетність до вбивства Л. підтвердилося І справу щодо того було закрито.²¹

Підозрюваний має право знати в чому він підозрюється, обвинувачений та підсудний мають право знати, в чому вони обвинувачуються. Це дуже важливе право, яке забезпечується, насамперед, органом, який веде процес. Підозрюваний здійснює це право під час ознайомлення з протоколом затримання, або з постановою слідчого про

²¹ Біргоченський О., Паневін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному,обвинуваченому, підсудному право на захист.//Коментар судової практики з кримінальних справ. –К.,1997-С.96. '

затримання підозрюваного, або з постановою про застосування запобіжного заходу; обвинувачений - ознайомлюється з постановою про притягнення його як обвинуваченого; підсудному вручається копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до розгляду справи. Крім того закон зобов'язує орган, який веде дізнання, слідчого, суд роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному суть підозри або обвинувачення. органи повинні викласти конкретне і чітке

обвинувачення, щоб забезпечити обвинуваченому (підозрюваному) реальну можливість оспорювати його.

Вироком Бориспільського міського суду Київської області було засуджено К. за ч.2 ст. 142 КК та ч.2 ст. 144 КК .Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду вирок було залишено без зміни. Голова Київського обласного суду порушив у протесті питання про скасування вироку та ухвали судової колегії щодо К. з направленням справи на додаткове розслідування, оскільки йому пред'явлено неконкретне обвинувачення.

Президія цього суду протест задовольнила. Відповідно до ст. 132, 334 КПК органи попереднього слідства у постанові про притягнення ж обвинуваченого, а суд у вироку повинні зазначити поряд з іншими обставинами час, місце, спосіб вчинення злочину, його наслідки, форму вини І мотиви. ЦІ вимоги закону в даній справі не виконано. Відповідно до статей 142, 144 КК розбій та вимагательство можуть бути вчинені шляхом активних дій винної особи. Матеріалами справи ж було встановлено, що К. був присутній на місці вчинення злочинів. Проте які саме дії він вчинив: кого бив, кому погрожував, від кого вимагав гроші, яким майном заволодів, ні з вироку, ні з матеріалів справи не видно.

Під час попереднього слідства 1 в суді К. свою вину не визнав І заявив, що ніяких злочинних дій не вчиняв. Його показання не суперечать показанням інших засуджених і потерпілих.

Виходячи з цих обставин Президією Київського обласного суду вирок

було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування. *"

Право знати обвинувачення (підозру) забезпечує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному можливість обміркувати свою поведінку, сформувати позицію щодо обвинувачення (підозри). Це право дає йому можливість заперечувати, оспорювати конкретні елементи обвинувачення, докази, якими підтверджується обвинувачення. І нарешті, знаючи обвинувачення (підозру), підозрюваний, обвинувачений, підсудний можуть з цього приводу давати показання.

Право давати показання підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають протягом всього процесу. В показаннях вони можуть оспорювати обвинувачення, окремі його елементи, визнати себе винним повністю або частково, повідомити про відомі факти, розповісти як сталася подія, виразити своє ставлення до обвинувачення (підозри), наводити доводи тощо. Показання підозрюваного, обвинуваченого та підсудного мають двобічне значення - з одного боку, вони є доказами у справі, а з другого боку, вони є засобом здійснення права на захист.

Підозрюваний, обвинувачений та підсудний вправі, а не зобов'язані давати показання. Ціп: їх процесуальне становище відрізняється від становища інших осіб, для яких давати показання є обов'язком. В даному праві обвинуваченого (підозрюваного) знаходить свій вияв суперечність між Інтересами правосуддя та інтересами особи в кримінальному судочинстві. Треба погодитись з твердженням, яке відстоюється з цього приводу Л. Д. Кокоревим: "З точки зору інтересів правосуддя бажано у кожній справі володіти правдивими показаннями обвинуваченого (підозрюваного), але це не завжди відповідає інтересам особи. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний не завжди мають бажання і потребу розповідати про свої дії, про ті чи інші обставини, які мають значення для справи, і закон не зобов'язує їх до цього. Ці інтереси обвинуваченого (підозрюваного) закріплені в законі у вигляді його права давати показання і відмовитись давати показання, і є, таким чином, його

_ _ _ _ _

²²Ухвали судової колегії в кримінальних справах. "Вісник Верховного Суду України №3,199/, С.-2/.

законними інтересами. Саме таке вирішення питання про співвідношення інтересів правосуддя і особи виходить з права обвинуваченого на захист та моральних принципів правосуддя, згідно з якими неможливо примушувати людину доводити свою невинність, і тим більш самому викривати себе. Тише суперечить принципу презумпції невинності ."²³

Таким чином. презумпція невинності та право на захист і пов'язані з ними особливості процесуального становища підозрюваного, обвинуваченого та підсудного визначають їх право давати показання, зміст і значення цього права. Обвинувачений (підозрюваний) не можуть відповідати за відмову давати показання та за неправдиві показання. Недопустимими є також будь-які негативні процесуальні наслідки для них у зв'язку з цим.

В Конституції України було закріплено також дуже важливу для обвинуваченого (підозрюваного) норму, згідно з якою особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч.1 ст.63).

Праву підозрюваного та обвинуваченого давати показання відповідає обов'язок слідчого та суду провести допит (ст.ст. 107,143.300 КПК). В стадії проведення судового розгляду підсудний має право давати показання в будь-який момент судового слідства з дозволу головуючого.

На попередньому судовому слідстві обвинувачений

(підозрюваний) має право давати показання в формі вільної розповіді про відомі йому обставини справи, з поясненням свого ставлення до обвинувачення (підозри). Переривання вільної розповіді не сприяє

встановленню Істини у справі 1 порушує права обвинуваченого (підозрюваного), якому закон надає право, перед тим як його будуть вити запитання, самому вільно викласти все, що він вважає за необхідне, що має відношення до справи.

23Г. Омельяненко питання захисту конституційних прав людини у кримінальному судночинствіУкраїни// Право України - 1997.- №3 -С.15.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на допомогу захисника. Надання обвинуваченому можливості використовувати для свого захисту допомогу захисника є не тільки складовою частиною права на захист, а і однією з гарантій здійснення цього права в кримінальному процесі. Закон зобов'язує особу, яка веде дізнання, слідчого, прокурора та суд до першого допиту роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол (ст.21 КІШ) Порушення цього права є порушенням права на захист і тягне за собою скасування вироку. Так, районний суд визнав Т. 1 Г. винними у вчиненні умисного вбивства та засудив кожного за ст.94 КК. При цьому суд виходив з показань підсудних про вчинення ними цього злочину, даних без участі захисника. Судова колегія обласного суду обґрунтовано скасувала вирок і направила справу для проведення додаткового слідства у зв'язку з тим, що показання зазначених осіб одержано з порушенням права підозрюваних на захист, оскільки даних про роз'яснення їм права мати захисника у справі не було. При допиті Т. 1 Г. як обвинувачених, а потім і як підсудних вони від цих показань відмовились, а інших доказів, які б викривали їх у вбивстві, зібрано не було²⁴.

Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, його законним представниками, родичами або іншими особами за дорученням або за проханням. Не можна призначати до захисту адвоката, проти участі якого обвинувачений заперечує. Так, ухвалою розпорядчого засідання судової колегії Кіровоградського обласного суду кримінальну справу щодо Б., К„ I Т., обвинувачуваних за ст. 86-1 КК. направлено на додаткове розслідування. В ухвалі зазначено, що при розслідуванні недодержано ряд вимог процесуального закону. Зокрема, порушено право обвинуваченого К. на захист.

Прокурор, який брав участь у справі, порушив в окремому поданні питання про скасування ухвали розпорядчого засідання з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки розслідування в ній проведено з

²⁴Бірючєнський О., Паневін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист // Коментар судової практики з кримінальних справ - К 1997 –С102.

достатньою повнотою з додержанням процесуальних норм. Судова колегія Верховного Суду України залишила це подання без задоволення, вказавши, зокрема, що при розслідуванні справи порушено право на захист обвинуваченого К.

Незважаючи на наявність у справі заяви К. про здійснення його захисту обраним ним адвокатом, слідчий не ознайомив останнього з постановами про призначення експертиз, а також з висновками експертів. Зазначені слідчі дії було виконано без участі адвоката.

Обвинувачення було пред'явлено К. за участю адвоката, проти послуг якого він заперечував. Не було враховано прохання К. забезпечити захист його інтересів обраним ним адвокатом і при виконанні вимог ст.218 КПК^25.

Зрозуміло, що особа притягнута до кримінальної відповідальності, потребує юридичної допомоги. Якщо обвинувачений (підозрюваний) не має цієї допомоги, він не знає, ж більш переконливо, обґрунтовано, правильно показати свою невинність або меншу винність, не може повною мірою зрозуміти, усвідомити деякі матеріальні і процесуальні норми. Через це кримінально-процесуальний закон передбачає, що участь захисника у кримінальному процесі є обов'язковою, крім випадків відмови від захисника. Підозрюваний обвинувачений та підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова має бути добровільною, за наявності реальної можливості участі захисника в справі. Закон передбачає випадків коли відмова від захисника не може бути прийнята з метою забезпечити реальний захист особам, які в силу деяких причин потребують особливих процесуальних гарантій. Отже, відмова від захисника не може бути прийнята:

• у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні

злочину у віці до 18 років;

²⁵Практика судів України в кримінальних справах. \\ Бюлетень законодавства і юридичної практики України№4 ,1993, С-

• у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади

не

можуть самі реалізувати своє право на захист;

• у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

• коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення;

• у ході провадження справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Порушення зазначених вимог ст.46 К ПК порушують право особи на захист, що тягне за собою скасування вироку. Так, ненадання особі, яка має психічні вади, з моменту її затримання визнано порушенням права на захист, внаслідок чого вирок скасовано, а справу повернуто на нове розслідування. Вироком судової колегії Миколаївського обласного суду Є. засуджений за п. "г" ст.93 КК до 15 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.

З матеріалів справи вбачається, що слідчі органи та суд не дослідили всебічно дані про особу Є. У справі проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, в заключній частині якої зазначено, що діагноз психічного стану Є. поставлено при його обстеженні у Донецькій обласній психлікарні 15 років тому. В історії хвороби зазначено, що він страждає на олігофренію . Експертиза, проведена у даній справі, дійшла висновку, що у Є. виявлено олігофренію у легкій формі дебільності. На підставі яких даних експерти дійшли такого висновку, незрозуміле. Виписка з історії хвороби Є. свідчить, що він ледве читає по складах, некритичний до свого стану, не може логічно висловлювати свої думки. Всі ці дані вказують на те, що Є. має психічні вади.

У відповідності до вимог статей 45 і 46 КПК участь захисника у справі, у якій до відповідальності притягнута особа, яка має психічні вади, є

обов'язковою у всіх стадіях процесу. Відмова від захисника не може бути прийнята. Ці вимоги закону не виконані. Як зазначалося вище, Є. є розумово відсталою особою. У слідчого теж виник сумнів у його психічній повноцінності, про що СВІДЧИТЬ зміст його постанови про проведення судово-психіатричної експертизи від 17жовтня 1994р. Амбулаторна експертиза проведена 21 жовтня 1994р. Проте адвокат був наданий Є. тільки 22 грудня 1994р., тобто через два місяці після того, як слідчому став відомий стан його психіки. Таким чином, Є. не був забезпечений захистом протягом усього попереднього слідства, у тому числі з моменту затримання, хоч відразу був взятий під варту, чим порушено його право на захист. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України вирішила, що вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд. ²⁶

Право обвинуваченого мати захисника - складова частина

конституційного права на захист, же передбачає право обвинуваченого на професійну допомогу, кваліфікований захист. Саме тому цьому питанню присвячена окрема глава роботи.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право заявляти клопотання. Це один із найефективніших способів захисту. Право заявляти клопотання може здійснюватись ними в будь-якій стадії процесу: на попередньому слідстві, в стадії віддання до суду, під час судового розгляду в будь-який момент. Клопотання може бути заявлене в усній та в письмовій формі. Незалежно від форми заявленого клопотання, слідчий, прокурор та суд зобов'язані розглянути клопотання I задовольнити його, якщо вирішать, що воно є обґрунтованим.

Закон передбачає, що клопотання можуть заявлятись про допит свідків та інших учасників процесу, про проведення Інших слідчих дій, про проведення експертизи, про витребування та а також

²⁵ Практика судів У країни у кримінальних справах. \\ Юридичний вісник України №10,199/ , С.-14.

клопотання з усіх інших питань, що мають значення для встановлення істини в справі.

Перелічити і розглянути всі клопотання, які може заявляти обвинувачений (підозрюваний) навряд чи можливо І необхідно. Можливо лише певним чином їх класифікувати виділити певні основні групи.

Першою групою клопотань можуть бути ті, що спрямовані на дослідження матеріалів кримінальної справи, з'ясування обставин злочину встановлення Істини у справі. До їх числа слід віднести клопотання про витребування з тис свідків, про призначення експертизи, про

огляд приміщення, місцевості тощо) і клопотання про порядок дослідження доказів в суді ( про послідовність проведення допитів в суді 1 дослідження інших доказів, про розгляд справи в закритому засіданні, про відводи тощо).

Друга група клопотань, які може заявити обвинувачений (підозрюваний), - це клопотання про прийняття органом, який веде процес рішення, яке пов'язане з подальшим рухом справи (про закриття справи, про направлення справи на додаткове розслідування в суді тощо).

Третя група клопотань - інші клопотання, які спрямовані на забезпечення законних інтересів і процесуальних прав (про призначення захисника, про зміну запобіжного заходу, про побачення з захисником тощо).

Питання про задоволення клопотання вирішуються в залежності від того, чи заявлені вони у відповідності Із законом, та чи обґрунтовані вони належним Клопотання обвинуваченого (підозрюваного) має бути обґрунтованим. Так, наприклад, якщо заявляється клопотання про витребування доказів, треба вказати, для встановлення саме яких обставин справи вони необхідні. Але обвинувачений, особливо у відсутності захисника, в силу різних причин може не викласти свої мотиви повно, чітко і ясно. Тому, якщо із змісту клопотання незрозуміле його значення для справи, орган, який веде процес повинен з'ясувати це, поставити йому відповідні запитання.

Дуже важливим для захисту є право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного подавати докази. Це право здійснюється шляхом приєднання органом, який веде процес наданих обвинуваченим (підозрюваним) документів та предметів до матеріалів справи, Обвинувачений (підозрюваний) також може заявити клопотання про витребування доказів і приєднання їх до справи, якщо у того є відомості про місцезнаходження того чи іншого доказу.

Широкими правами наділений підозрюваний, обвинувачений та підсудний при призначенні та проведенні експертизи (ст.197 К1 і 1 > Участь в провадженні експертизи полягає не лише в тому, що обвинувачений має право просити про призначення експертизи. Він має право також просити про призначення вказаного ним експерта. Якщо клопотання обвинуваченого досить обґрунтоване, якщо кваліфікація експерта, вказаного обвинуваченим, його теоретична підготовка і практичний досвід роблять його участь у справі корисною, такий експерт обов'язково має бути викликаний для проведення експертизи. Це гарантує обвинуваченому впевненість в об'єкгітвному і кваліфікованому проведенні експертизи, що не може не вплинути на захист.

Обвинувачений (підозрюваний) також має право ставити запитання експерту, давати пояснення експертові, пред'являти додаткові документи, з дозволу слідчого були присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. У випадку проведення експертизи в судовому слідстві підсудний має також право брати участь в допиті експерта, ставити йому запитання (ст.311КПК).

Матеріали експертизи пред'являються обвинуваченому для ознайомлення (ст.202 КПК). Ознайомлення з матеріалами експертизи може вважатись повним ліпне в тому випадку, коли обвинуваченому будуть надані для ознайомлення всі матеріали: висновок експерта, додатки до нього, порівняльні зразки та інші матеріали, використані експертом, протокол допиту експерта. Обвинувачений не зможе розібратись у висновку експерта, якщо залишаться невідомими ті дані, якими користувався експерт. Ознайомлення з

матеріалами експертизи може мати велике значення для правильного, всебічного дослідження справи і, безумовно, для забезпечення права на захист. Після ознайомлення з матеріалами експертизи він може заявити свої зауваження, заперечення, пояснення, які можуть мати значення для з'ясування істини у справі. Наприклад, обвинувачений, ознайомившись з матеріалами експертизи, може вказати на наявність такого матеріалу, який може мати значення, але про який не знали експерти.

Дуже часто саме експертиза встановлює відомості, які неможливо отримати іншим шляхом, і які є дуже важливими для обвинуваченого, які виправдовують його. Тому закон наділяє його широкою сукупністю прав при проведенні експертизи, забезпечуючи тим самим можливість для обвинуваченого впливати на процес призначення, проведення експертизи, з тим, щоб висновки експерта були найбільш повними, точними, істинними.

Дуже важливим дія обвинуваченого (підозрюваного) є об'єктивність, безсторонність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, народного засідателя та судді. З метою забезпечення об'єктивності ведення процесу обвинувачений (підозрюваний) має право заявляти відводи. За наявності обставин, що можуть дати привід для сумніву в неупередженості названих осіб, обвинувачений може заявити відвід. Орган, який веде процес, зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право на заявления відводів і підстави для цього. На попередньому слідстві це робиться під час роз'яснення прав підозрюваному і обвинуваченому перед допитом підозрюваного або при пред’явленні обвинувачення. Під час судового розгляду головуючий оголошує учасникам процесу склад суду і прізвища інших учасників процесу, роз'яснює підсудному право відводу 1 запитує, чи заявляють вони проти будь-кого відвід (ст.287 КПК).

Заява про відвід слідчого та особи, яка провадить дізнання, подається прокурору на будь-якому етапі попереднього слідства чи дізнання. Прокурор розглядає і вирішує протягом двадцяти чотирьох годин. Заява про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішується вищестоящим прокурором, а

в суді - судом, який розглядає справу. Заява про відвід судді подається перед початком судового слідства, пізніше вона може бути подана, якщо підстава для відводу стала відома обвинуваченому (його захиснику) після початку судового слідства, а заява про відвід судді, який одноособове розглядає справу, - не менш ж за три дні до судового розгляду.

Заява про відвід має бути мотивована, тобто має вказуватися, які саме обставини, на думку обвинуваченого, виключають участь у справі даної особи. Обставини що виключають участь у справі судді, прокурора, слідчого, особи, яка веде дізнання, передбачені главою 4 КПК. Основними підставами для відводу є обставини, коли особа, якій заявляється відвід: є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинувача чи обвинуваченого; брав участь в даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача ; особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності цих осіб.

До "інших підстав", що виключають участь судці у справі, наприклад належить обставина, коли суддя або народний засідатель до прийняття рішення в справі усно або письмово висловив свою думку про винність обвинуваченого. Так, вироком Великоолександрівського районного суду Н. засуджено за ч.1 ст.215 КК, за те, що, керуючи власним автомобілем, він перевищив швидкість руху у населеному пункті, внаслідок чого зіткнувся з зустрічним автомобілем, в результаті чого пасажирам було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, автопідприємству заподіяно матеріальну шкоду.

Касаційна інстанція залишила вирок без змін. За протестом голови Херсонського обласного суду судове рішення скасовано з таких підстав.

Розглядаючи справу суд порушив вимоги ст. ст.54 і 370 КПК. Під час судового розгляду захисник Н. заявив клопотання про направлення справи на

додаткове розслідування у зв'язку з тим, що органи слідства не перевірили

версію про те, що водій другого автомобіля К. також порушив правила дорожнього руху. Суд в задоволенні клопотання відмовив і в ухвалі вказав, що на підставі аналізу матеріалів справи вважає, що в діях К. немає складу злочину, оскільки в дорожньо-транспортній події повністю винен Н.

Таким чином, ще до винесення вироку, без перевірки доказів у справі суд наперед вирішив питання про доведеність вини Н. і тим самим допустив істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, яке відповідно до ст.370 КПК тягне за собою обов'язкове скасування вироку. ²⁷

Підозрюваний та обвинувачений мають право оскаржувати дії та рішення слідчого, особи, яка веде дізнання, прокурора. Для забезпечення цього права орган, який веде процес, зобов'язаний роз'яснити це право та порядок і строки оскарження. В стадії попереднього слідства закон дозволяє підозрюваному та обвинуваченому оскаржити будь-які дії 1 рішення слідчого і прокурора, які обмежують або порушують права обвинуваченого (підозрюваного). Обвинувачений, підозрюваний, його захисник, законний представник мають право оскаржити санкцію прокурора на арешт до суду. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуророві. Згідно з ст.236 КПК скарга на дії та рішення прокурора при проведенні ним попереднього слідства або окремих слідчих дій подається вищестоящому прокурору.

Підсудний має право оскаржувати ухвали суду і постанови судді, винесені в стадіях віддання обвинуваченого до суду, судового розгляду справи (ст.354 КПК). При цьому ухвали, винесені в суді першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчується постановлениям вироку, окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти них можуть бути включені до касаційної скарги. Але ухвали, які не зв'язані з вироком, можуть бути оскаржені підсудним після винесення вироку. Це. зокрема, може бути ухвала суду або

²⁷Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юредичної практики України

№4, 1993,с.-274