22. Особливості, етапи, рушійні сили польського руху Опору в роки Другої світової війни.

Вже на початку війни склалися три основні течії визвольного руху. Перша – діюча регулярна армія. Друга – добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населення та польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третю течію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянської непокори. Основними формами супротиву на початковому етапі були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання в окупованій країні підпільних політичних і організаційних дій.

Уже у вересні-жовтні 1939 року виникла перша підпільна військова організація «Служби перемоги Польщі». Наприкінці року почала формуватися урядова Спілка збройної боротьби. У міжнародних відносинах Польщу представляв створений у Франції генералом В.Сікорським уряд, який потім переїхав до Лондона. До його складу входили представники різних політичних сил: «Стронніцтво народове», «Стронніцтво праці», «Стронніцтво людове» та соціалісти. «Стронніцтво людове», яке вже на початку 1940р відновило свою партійну структуру. Пд. Тиском низових організацій керівництво людовців погодилося на створення військових формувань – «батальйонів хлопських» за допомогою яких вони планували самостійно завоювати владу в Польщі та відновити державність на основі конституції 1921р. До найвпливовіших політичних структур належало також Стронніцтво праці, соціальну базу якого становили середні та дрібні підприємці, інтелігенція, ремісники та робітники. Вона відмовилася від створення власних військових організацій.Головною метою емігрантського уряду в затвердженій 18 грудня 1939 року програмі визначалося визволення Польщі від окупації шляхом збройної боротьби в союзі з Великою Британією та Францією. Висувалися також вимоги приєднання до Польщі частини німецьких земель: частина Сілеза, Гданська, частини Західної та Східної Пруссії. Уряд виступив за встановлення у звільненій Польщі парламентської демократичної системи та багатонаціональну державу. Зовнішньополітична концепція полягала в ідеї створення федерації держав Центральної й Східної Європи як противаги і Німеччині, і Радянському Союзу .

Центром польського визвольного руху всіх напрямків залишалася Варшава та територія генерал-губернаторства. Політичний погоджувальний комітет чотирьох партій склався в 1940 році і був дорадчим органів при Делегатурі – представництві уряду в окупованій країні. Сформовані при Делегатурі адміністративні органи відтворювали систему довоєнного держапарату. Прерогативою Делегатури було керівництво спілкою збройної боротьби, на чолі з генералом С Грот-Ровицьким. Основне завдання Спілка вбачала в групуванні сил, накопиченні зброї, вишколі та підготовці до захоплення влади в момент визволення Польщі західними союзними військами. Політична база уряду була досить строкатою і суперечливою. Розколотий ще до війни табір ендеків продовжував дробитися. Частина його – «Конфедерація народу», яка представляла Табір Великої Польщі, підтримувала зв’язки з урядом.

Ліву опозицію урядового табору складали ліві соціалісти та комуністи. Метою боротьби лівих було не тільки здобуття національної незалежності, для чого створювалися збройні формування, а й завоювання влади робітничим класом. Головним союзником у боротьбі вони вважали Радянський Союз.

Із трьох адміністративно-державних частин, на які була поділена Польща в 1939 році, рух опору розвивався у двох: головним чином на території генерал-губернаторства, де знаходилися керівні органи, а також у регіони, а також у регіоні Західної України та Західної Білорусії.

Вже в вересні 1939 року в центрі Польщі діяло декілька збройних загонів частин польської армії, які вели партизанську війну. Улітку 1940 року після капітуляції Франції польський рух опору втратив зовнішньополітичну підтримку в Європі, а з нею й перспективу швидкого визволення Польщі.

Наприкінці 1939 року були встановлені негласні контакти між представниками Радянського Союзу і польського емігрантського уряду. В червні 1940 року В.Сікорський заявив про прошення польського уряду в Лондоні переглянути політику щодо Радянського Союзу. Він погодився на певні територіальні, на прохід радянських військ через територію Польщі, окуповану Німеччиною, на співпрацю у формуванні в Радянському Союзі польської армії для боротьби зі спільним ворогом. В. Сікорський 30 липня 1941 року підписав угоду про союз із Радянським Союзом у війні.

Відповідно до угоди в Радянському Союзі почала формуватися польська армія під командуванням генерала В. Андерса. Сікорський намагався посилити позицію повоєнної Польщі та всього регіону, плануючи разом із Бенешем Чехословацько-Польську конфедерацію. Але ні Рузвельт, ні Черчілль не бажали ризикувати співпрацею з Радянським Союзом заради Польщі.

Рух опору продовжувався в різних формах. Дуже поширеною була, наприклад, таємна військова підготовка шкільної молоді. Значний внесок у боротьбу з окупантами робило католицьке духовенство. У жовтні 1942 року командування АК створило керівництво диверсіями, до складу якої ввійшли різні існуючі диверсійні структури, а також харцерська організація “Сірі шеренги”.

Складовою частиною військового співробітництва біло встановлення зв’язків командування Червоної Армії із Союзу Збройної Боротьби, яка з лютого 1942 року дістала назву Армії Крайової, на чолі з С. Грот-Ровецьким. «Крайова» у польській мові значить «загальнодержавна, національна». Натомість «людова» - це народна у розумінні «трудового народу». Дві армії однієї нації, поділені ідеологією. Основним завданням Армії Крайової була боротьба за відновлення державної незалежності шлях організації дій самооборони і підготовки підпільної повстанської армії. Повстання мало вибухнути на польських землях в момент ослаблення нацистської Німеччини. Не зважаючи на свій партуанський характер, Армія Крайова мала добре розбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, в складі якої входили структурні підрозділи та окремі служби, що організовували конспірацію, вели розвідувальну роботу, накопичували зброю, видавали підпільну літературу. До складу АК входили також структурні закордонні підрозділи, які діяли у Великобританії, Угорщині і Німеччині. До лав АК влилися менші збройні організації:»Таємна польська армія», «Таємна військова організація», «Збройна конфедерація», «Соціалістична бойова організація». АК реалізує свої бойові завдання не тільки підготовкою до повстання, а й щоденною збройною діяльністю, організацією актів саботажу і диверсій, визволення з рук гітлерівців заарештованих польських громадян та полонених союзників армії, партизанськими битвами проти нацистських каральних загонів.Головним для радянського генштабу у співробітництві з Армії Крайової було отримання розвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ. Після тиску з боку радянського й британського урядів АК організувало на окупованій радянській території акцію “Вахляж”, завданням якої була охорона майбутнього повстання в Польщі від німецьких військ, а наприкінці листопада 1942 року вивела з ладу варшавський залізничний вузол. 5 січня 1942 року у Варшаві збори представників комуністичних осередків прийняла рішення про утворення Польської партій робітничої (ППР).. До літа 1942 року ППР створила мережу підпільних організацій, у яких до кінця року налічувалося 4 тисячі членів. У відозві “До робітників, селян та інтелігенції, до всіх польських патріотів”, обнародувані у січні 1942 року, викладалися головні програмні положення Польської Партії робітничої. В свою чергу гітлерівці намагалися знищити робітничу партію ще на початковій стадії. Впродовж 1942 року було заарештовано близько двох тисяч членів партії. Як і раніше, всі дії АК підпорядковувалися головній меті – підготовці загального повстання, яке мало розпочатися за наказом з Лондона У листопаді 1943 року було опублікована друга декларація Польської робітничої партії “За що ми боремося?” написана секретарем партії В. Гомукою. В ній формулювалося більш радикальні, ніж у березневій декларації. Її основні вимоги: Створення демократичної держави, націоналізація великої промисловості, банків та транспорту. Для реалізації цієї програми керівництво ППР приступило до створення на противагу “лондонському табору” іншого політичного центру Крайової ради народової. 1 січня 1943 року КРН проголосила програмну декларацію, в якій говорилося, що рада ставить перед собою в якості головної мети мобілізацію всіх сил населення для боротьби з окупантами. Для досягнення цієї мети КРН створює Армію Людову як воєнну силу населення. Вона заявляла, що в звільненій Польщі повинна бути соціальна справедливість, такі задачі Рада поставить перед Тимчасовим керівництвом. Це керівництво буде обране загальними, прямими демократичними виборами Законодавчими зборами.

Армія Людова також була конспіративною військовою організацією, яку було створено на початку 1944-го року на базі Народної гвардії, яка практично підпорядкувалася ПРП, визнала захоплення східних польських земель Радянським союзом. Основним завданням Армії Людової було ведення боротьби проти нацистів з метою відбудови польської держави під керівництвом комуністів. У 1944 році існувало 6 округів Армії Людова, а її підрозділи формувалися за принципом партизанських загонів. На початку 1944 армія налічувала близько 8 тисяч членів, а у липні тогож року – 30 тисяч вояків. Із поляків було створено 6 бригад. А до яких додалося ще дві бригади, сформовані із військовополонених, котрим вдалося втекти з неволі. Декретом прокомуністичної Всепольської народної ради 21 липня 1944 року із АЛ та Польської армії в Радянським Союзом було утворено Військо Польське.

На противагу Крайової Ради Народової 9 січня 1944 року проголошено створення Ради єдність народової, яка отримала повноваження підпільного парламенту. Так на рубежі 1944 року завершилося формування двох основних таборів у польському русі опору. Розпочатий 1 серпня 1944 року АК виступ проти німецько-фашистських окупантів переріс у народне повстання, яке тривало два місяця й стало кульмінацією польського національного руху опору.

Отже, одним з найважливіших в історії Польщі періоду Другої Світової війни був Рух Опору. Він охопив всю довоєнну територію польської держави, всі соціальні верстви і професійні групи, створив розвинену систему підпільних організацій політичного і суспільного життя. Рух опору став символом патріотизму польського народу, його консолідації та бажання свободи, яке вилилося в повстання.