2.3. Право Скіфії

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений (на догоду правлячій верхівці) на звичаєве право. Та досить рано

поряд зі звичаєм з'являється й інше джерело права - правила, встановлені царською владою. Оскільки ж скіфська культура протягом усієї своєї історії залишалася неписемною, то не могло бути здійснено й фіксацію норм звичаєвого права.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, вози, рабів, ужиткові речі. Власність на землю належала царю, котрий встановлював порядок користування нею. Існувало вже зобов'язальне право, що регулювало різноманітні договірні відно­сини - міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Договори скріплю­вали клятвою. Шлюбно-сімейні відносини випливали з принципів патріархату. Родовід вівся за чоловічою лінією, він був главою сім'ї, дружина перебувала під його владою та не мала прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не вбивали та ховали разом з ним, то вона, як і майно померлого, переходила у власність його старших родичів. Практикувалося багатоженство. У спадко­вому праві панував мінорат (майно після смерті батька успадко­вував молодший син, а старші сини наділялися частиною майна лише при одруженні). Починає зароджуватися кримінальне право. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя та його ото­чення. Вони, як і віровідступництво та нехтування законами й звичая­ми, каралися на смерть. Застосовувалися й такі види покарання, як вигнання та скалічення, визнавалася кровна помста. Найбільш небезпечні злочини розслідувалися, а інші розглядалися в межах змагального процесу. Вид покарання за злочини визначав сам суддя, маючи необмежені права щодо їх тлумачення.

2.4. Державний лад у грецьких полісах Північного Причорномор'я

Приблизно за 1 тис. років до Р. X. крихітний грецький материк був перенаселений творчим, енергійним і невгамовним людом, який за відсутності необхідних умов на батьківщині почав роз­селятися узбережжями Середземного, Егейського та Чорного морів, колонізуючи їхні найвіддаленіші закутки. Досягли вони й наших країв. Спочатку грецькі купці та мореплавці лише епізодично з'являлися в Причорномор'ї, а потім налагодили регулярні зв'язки з місцевими племенами та заснували спеціальні станції (емкорії), що поступово перетворювалися на базари, містечка, а з них - і на великі торговельні міста.

Перше поселення грецьких колоністів виникло на сучасних українських землях ще в VII ст. до Р. X. на невеличкому острові Березань біля гирла Бузького лиману - м. Борисфеніда (645 р. до Р. X.). Пізніше, у VI-V століттях до Р. X., в процесі античної колонізаціїу Північному Причорномор'ї були засновані такі міста: Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Херсонес, Tipa, Керкинітіда, Фанагорія, Гермонесса, Горгіппія та ін.

Державний лад міст-держав Північного Причорномор'я був подібним до метрополії. За формою правління - це були рабо­власницькі демократичні й аристократичні республіки. Політичним, економічним і культурним центром держави було місто, навколо якого розташовувалася хора (сільськогосподарська округа).

Найвищим органом державної влади у містах були народні збори, що називалися по-різному - народ, агора, апела, еклесія, віче. У їх роботі мали право брати участь лише повноправні громадяни (зазвичай, це були греки, позаяк раби, жінки й іноземці позбавлялися такого права), яким виповнилося 25 років. Фактично ж уся влада зосереджувалася в руках найзаможнішої міської знаті, котра через різноманітні органи управління та народні збори нав'язувала свою волю решті громадян.

Народні збори виконували законодавчі функції, приймали декрети та постанови з найважливіших питань, обирали посадових осіб і контролювали їхню діяльність, надавали громадянство тощо.

Друга ланка управління - рада міста (герусія, буле), що обиралася народними зборами раз на рік і була постійним органом виконавчої влади. На раду міста покладалися: підготовка проектів рішень народних зборів, перевірка кандидатів на виборні посади, контроль за діяльністю посадових осіб. Керував її роботою голова, котрому допомагав секретар.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії (магістратури) чи певні посадові особи (магістрати). Вони очолювали визначені галузі управління: фінанси, військову справу, громадський порядок тощо. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів, якій підпорядковувалися інші колегії; вона мала право в разі необхідності скликати народні збори. Правові питання, належали до сфери відання колегії продиків - юридичних радників.

Важливу роль у системі влади античних міст-держав Північного Причорномор'я відігравав суд, який, звичайно, складався з кількох відділів, кожний з яких мав власне коло питань. У судовому за­сіданні брали участь судді, прокурори та свідки. Сторони в суді

самі виставляли свідків, наводили докази та захищали себе. Судді вирішували справу голосуванням: спершу щодо наявності вини, а після її доведення - стосовно покарання. Вирок суду був оста­точним, системи касацій не було.