Висновки

Виникнення самостійної науки про народи відноситься до початку XVIII – середини XIX ст. і пов'язане з багатьма практичними потребами того часу, в першу чергу з прагненням пояснити відмінності в культурному розвитку народів, зрозуміти механізми формування та особливості етнічної психології, з'ясувати причини расових відмінностей народів, встановити взаємозв'язок етнічних особливостей і суспільного устрою, визначити причини розквіту і занепаду культури та історичної ролі того чи іншого народу. У відповідь на ці проблеми і потреби стали виникати теорії та концепції, складатися наукові напрямки та школи, які поступово трансформувалися у єдину науку про народи – етнологію.

Зрозуміло, що на початкових етапах розвитку етнологія як наука не носила системного характеру і мала скоріше описовий зміст. Саме тому поряд з терміном «етнологія» повсюдно і широко впродовж XVII-XX ст. використовувався термін «етнографія», що складається з поєднання двох грецьких слів: ethnos – народ, плем'я і grapho – пишу. Варто зауважити, що саме у Німеччини з’являються поняття «етнографія» та «етнологія». У цей же час зароджується перша етнологічна школа у Німеччині – міфологічна.

З перших десятиліть XIX ст. у Німеччині починають вестися дискусії про предмет етнології. Одні вчені вважали, що її об'єктом є людина, другі – культура, треті – суспільство, четверті – неписьменні (неєвропейські) народи, які перебувають на ранніх ступенях соціально-економічного розвитку і т. п. Відповідно до цього в XIX ст. в Німеччині сформувалися два основні підходи до визначення її предмета: етнографія – описове народознавство та етнологія – теоретичне народознавство, наука про етноси, їх етногенез, культуру і побут.

Середина ХІХ ст. стала часом інтенсивного розвитку етнології в Німеччині, а також низці інших західних країн. Для ефективного управління підкореними народами необхідні були знання про їхню культуру, традиції, звичаї, ритуали, вірування, психологію і т. п. Ці та інші відомості могла дати наука етнологія, і тому вона користувалася підтримкою офіційної влади. У зв'язку з цим потрібно зазначити, що в Німеччині вже в кінці XVIII ст. сформувався науковий напрям, що ставив собі за мету вивчення неєвропейських народів і культур. Першою науковою етнологічною школою став еволюціонізм (Т. Вайц, А. Бастіан та ін.). Наступником еволюціонізму став диффузіонізм, який окрім того, що був етнологічною школою виключно німецького походження, але й пізніше став основоположною системою не тільки для своїх відгалужень, а й для наступних етнологічних шкіл у Європі та за океаном. Прихильники цього напрямку (Ф. Ратецль, Л. Фробеніус) прагнули показати просторове поширення культур або окремих культурних елементів, виявити області їх походження, а також шляхи і способи їх розповсюдження.

У 30-ті рр. ХХ століття починається активна наукова діяльність відомих німецьких науковців Р. Турнвальда і В. Мюльмана, які сформулювали основні методологічні принципи нових етнологічних напрямів,серед яких етнопсихологія, етносоціологія, функціональна соціологія, ставши таким чином фундаторами багатьох сучасних наук. Починаючи із 60-их років ХХ століття німецька етнологічна думка іде в ногу зі світовою, досягаючи тих цілей, які ставить нове глобалізоване світове співтовариство.

Таким чином становлення та розвиток німецької етнології як науки дуже сильно вплинуло на загальносвітову етнологічну думку: німецькі еволюціоністи, диффузіоністи, соціологи та функціоналісти доклали чимало зусиль для аналізу історії багатьох народів, їх традицій, культури та побуту, увійшовши таким чином до плеяди найвизначніших вчених-етнологів ХІХ і ХХ століть.