2 Військо у бою

2.1Похід

На похід покликав військо гетьман своїм універсалом: «Богдан Хмельницький, гетьман війська й Його королівської милості запорозького панові полковникові київському з усім товариством полку — здоровля від Господа Бога вашій милості зичимо! Жадали ми від вас узимі й наказували, щоб ви йшли на услугу його милості цареві кримському. Але що в тому часі ще ми сподівалися непевності покою від панів поляків, тимто як ми, так і цар кримський, того походу торік занехали й услугу, на котру ми мали йти, ми відклали. Тепер певний покій став, тимто й. м. цар кримський прислав до нас, щоб ми йому кілька тисяч товариства придали, по 300 з полку, а одного сотника на наше місце. Отож маєте одвуконь, із оружжям добрим, вогнистим, один віз на десяток людей, не чекаючи другого універсалу, на день 26 травня до Полтави ставитися на цю дорогу, тобто на услугу визначену й. м. цареві кримському, що замишляє на черкесів — на призначене місце, без вимови, під ласкою нашою й військовою, інакше не чинячи. В Чигирині, 24 травня, 1650 р.»

Але частіше гетьман висилав не тільки один універсал, але й другий і третій, назначуючи на кожний речинець частину приготови. Полковники від себе передавали той наказ до сотень, а по сотнях давали ще знак трубами або літаврами. Початок походу звався вихід або вигін, бо нераз військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо з наказу царя. Андрій Маркович пише у своїм деннику 1724 р.: «Прислав я указ у всі сотні про скорий вигін козаків у низовий похід».

Коли військо зібралося в означеному місці, відбувався «опис», для контролю, чи кожний козак як-слід озброєний і приготований. Звичайно вимагали, щоб козак мав двлх сильно ,і добре відгодованих коней , добру рушницю, відповідну кількість пороху (2-5 фунтів) і куль (до 300), харчі та инше воєнне знаряддя . Старовольський пише: «Кожний козак, окрім рушниці і припасу, мусить мати ще сокиру, косу, лопату, мотуззя і все потрібне то того, щоб насипати вали або звязувати вози, коли цілим військом треба збройною рукою відбиватися від ворога». Боплян оповідає про харчі, які козаки мали підчас походу на море: «У бочці, на 10 стіп завдовжки і 4 стопи завширшки, добре звязаній обручами, тримають сухарі й дістають їх крізь діру. Мають також варене пшоно й розпущене з водою тісто, їдять його, мішаючи з пшоном, і воно править їм за їжу й напій; смак має квасний, а називають його «саламахою». Під Берестечком козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток людей. У пізніших часах, у XVIII ст., до звичайних харчів належало борошно, пшоно або крупи, сало й ін.

Деколи, у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим вантажем, як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів. У поході Юрія Хмельницького на Волинь 1657 р. нараховували 35.000 козаків, — але це число, здається, прибільшене. Козацькі похідні вози були легкі й невеликі. «Коли йдуть походом у інші краї, то кожний має віз, запряжений одним конем; на них везуть теж мосяжні гармати», оповідає Старовольський, сучасник Сагайдачного. Подібне каже семигородець Кравс, що бачив козаків Хмельницького в Молдаві: «У козаків такий звичай на війні, що кожний їде верхи на коні й має припряжений малий візок із харчами, в поході ці вози йдуть з двох боків, а посередині піше військо і в потребі ці вози правлять їм за шанці». Старшина влаштовувалася вигідніше. Андрій Маркович пише у свойому деннику про похід на Підкавказзя 1726. р.: «У цей похід я взяв коней верхових два, а возових 6, волів 3, овець 4, будку, віз і однокінний палубець (повізок)».

Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилєрією. На ворожій території військо попереджували сторожі або чати. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів . Коли військо залишалося довше на одному місці , ставили для пробутку намети або  курені . Як виглядало козацьке шатро, вказує рисунок Бопляна. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не вдержався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався нераз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й кару смерти.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідно, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Тільки як появилася денебудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву.