1. Праця Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини».

Памфіл Юркевич (1827—1874) — український філософ і педагог. Народився на Полтавщині (Зо­лотоніський повіт, тепер Черкаська область) в ро­дині священика. Після Полтавської семінарії всту­пив до Київської духовної академії. Тут пройшов шлях викладача, магістра, професора. У 1861 р. запрошений до Московського університету на по­саду завідувача кафедри. Потім — декан істори-ко-філологічного факультету. Його учнями були, зокрема, відомий російський філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський.

У праці "Серце..." (1860) (повна назва: "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого") П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті сер­ця — переживаннях, почуттях і реакціях — вира­жається індивідуальність особистості.

Вихідною думкою П. Юркевича є його поси­лання на священні книги: "...серце людське роз­глядається як осереддя всього тілесного й духов­ного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Далі П. Юркевич конкретизує це твердження, посилаючись при цьому на аргументи, взяті зі "Свя­щенного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

• серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

• серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

• серце є містилищем всіх пізнавальних дій

душі;

оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

серце є осереддям морального життя людини.

Ці положення П. Юркевич підтверджує числен­ними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. За П. Юркевичем, "...діяльність людсько­го духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нерва­ми, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму". І далі: "Тілесним органом душі може бути ні що інше, як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно і є щонайглибшим органом життя душевного".

Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини.

Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".

Серце є також центром релігійних переживань людини.

П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, за П. Юркевичем, народжується внаслі­док діяльності душі, пов'язане з духовно-мораль­ним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Розум, "голова", керує, планує, диригує процесом пізнання, а серце — по­роджує.

Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Де­рево пізнання не є деревом життя", — говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність люди­ни, а життя її серця, безпосередні та глибокі пере­живання, які походять від серця. Якщо розум — це світло, то духовне життя виникає навіть рані­ше від цього світла, у пітьмі людської душі. Ро­зум — вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.

П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відно­шення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'я­зати біблійне вчення про серце, згідно з яким сер­це є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практич­ної філософії