Білет 3

1. Теорії походження Київської Русі - це одне із найзаплутаніших питаннь у вітчизняній історіографії, що зумовлено відсутністю достатньої джерельної бази, суперечливістю та неоднозначністю відомого історичного матеріалу. Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави — Київської Русі. Існує декілька теорій. 1. Норманська теорія. «Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi». 2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана. 3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я. 4. Компромісна (природно-історична) теорія За цією теорією нормани

протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак це не вони стали засновниками Київської Русі, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді, держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним і тривалим, його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II – поч.VII ст.) 5.Антинорманська теорія. Я б сформувала такі найголовніші положення антинорманістів: – східні слов'яни були в змозі самостійно утворити свою державу; – державність – це результат тривалого соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови; – державотворчі процеси у східних слов’ян розпочалися ще до появи варягів; – з'явившись на східнослов'янських землях, варяги переслідували свої власні інтереси: захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення і т.п. Нині чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розвиток феодальних відносин, а також переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу.

2.Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. (Володимир Винниченко — голова Директорії) До неї увійшли пПетлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко, Петрушевич.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

3. розкрийте питання української нації напередодні та під час 2 світової війни

Білет 12

1. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького

Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського політичного, національно-релігійного та соціального панування на українських землях; утворення та розбудова Української національної держави; ліквідація кріпосництва; завоювання селянами особистої свободи; радикальні зміни станової ієрархії в суспільстві, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження нового типу господарювання на основі дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України. 13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина.

Зближення з Росією. Переяславська рада. Нова спроба домогтися визволення й об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою обпертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В. Бутурліна. 8 січні 1654 р. в Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі як Переяславський договір 1654 р. Головною турботою Богдана Хмельницького в останній рік його життя було завершення визволення українських земель. 3 метою створення антипольської коаліції він уклав угоди зі шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм Ракоці II.

2. 2. Городельська унія 1413—угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на р.Зх Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.

3. Наслідки і суть політики українізації

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:висування українців на керівні посади;- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади; розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України.Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.

У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:

1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга та другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур, прогресивної, революційної, міської російської та контрреволюційної, відсталої сільської української культури. В їх боротьбі українська культура мала відступити і загинути.2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.7. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).

9. Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні.

Причини падіння Центральної ради

1. Поглиблення економічної кризи Розвал сільського господарства,що супроводжувався катастрофічним падінням промисловості, транспорту та зв’язку. Населення України опинилось на межі голоду.

2. Відкрите втручання в українські справи великих країн. Окупація німецькими та австро-угорськими військами, Окупанти, відчувши себе господарями, взяли безпосередню участь в усунені УЦР від влади.

3. Відсутність стійких демократичних традицій в українського суспільства. Прагнення Центральної Ради відродити їх увійшло в протиріччя з реальністю буття, бо серед населення зростала популярність ідеї диктатури.

4. Лідери Центральної Ради конфліктуючи між собою, захоплюючись національною ідеєю, нехтували соціальними проблемами.

5. Широкі верстви розчарувались в українських політичних партіях, які боролись між собою і жертвували загальнонаціональними інтересами. Це призвело до самоізоляції не тільки багатьох партій, а й УЦР, що спиралась на них.

Причини розпаду уцр

Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки булла відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього позбавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху. По суті, Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництво до завершення процесу національного становлення. 

Білет 18

1. Політика уцр у відносинах з Росією (березень-жовтень 1917)

Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. УЦР розпочала діяльність спробами легітимізувати свою владу. 6-8 квітня 1917 р. під її керівництвом відбувся Всеукраїнський національний конгрес, майже 900 делегатів якого представляли різні селянські, професійні, культурно-просвітні організації, політичні партії, земства і т.п. Конгрес проголосив Центральну Раду верховною національною владою, доповнивши її склад 150 своїми депутатами і підтвердивши основний пункт політичної програми УЦР - здобуття національно-територіальної автономії для України.

10 червня 1917 p. Центральна Рада видала свій I Універсал, у якому проголошувалося: «Однині самі будемо творити наше життя». Незабаром після цього, 15 червня, для виконання рішень УЦР було створено уряд - Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком. Проголошення автономії України було насторожено зустрінуте російськомовним населенням. Відповіді були різними - від зневаги та кепкування до відвертих погроз. Лідери ж російських лівих партій сприйняли I Універсал як зраду, як удар у спину загальноросійської революції. Дещо пом'якшено відреагував Тимчасовий уряд. У своїй прокламації від 16 червня 1917 р. він умовляв українців не розбивати сили звільненої Росії, чекати на рішення Установчих зборів. Перший Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів у своїй резолюції від 22 червня 1917 р. висловив підтримку зусиллям української демократії у справі досягнення автономії для України й вимагав від від Тимчасового уряду розпочати переговори із Центральною Радою. Для врегулювання конфлікту наприкінці червня до Києва виїхала делегація у складі трьох провідних міністрів Тимчасового уряду - Михайла Терещенка, Іраклія Церетелі й Олександра Керенського. Переговори з М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою 2 липня закінчилися компромісом, за яким передбачалося визнання Тимчасовим урядом легітимності УЦР та Генерального секретаріату й надавався дозвіл на організацію окремих українських військових частин. Ціною за досягнення компромісу з українського боку стала відмова від проголошення національно-територіальної автономії. Остаточне погодження справи відкладалося на час скликання Всеросійських установчих зборів.

Умови угоди були оголошені одночасно окремою постановою Тимчасового уряду та II Універсалом УЦР (3 липня 1917 p.). Склад Центральної Ради збільшився за рахунок представників національних меншин, що проживали в Україні. Причому відсоток наданих їм місць (30%) перевищував їхню процентну частку серед жителів України (не більше 20%). До складу Генерального секретаріату ввійшли двоє росіян, два євреї й один поляк. Таким чином, УЦР стала політичним органом нс лише етнічних українців, а й усього населення України. Юрисдикція української влади уточнювалася «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріату Української Центральної Ради, затвердженою Тимчасовим урядом», що побачила світ 4 серпня 1917 р. Згідно з нею, Генеральний секретаріат визнавався виконавчим органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради. Вона мала право подавати лише пропозиції щодо його особистого складу, який остаточно затверджувався у Петербурзі. Кількість секретаріатів (міністерств) зменшилась удвічі (з 14 до 7). Відтепер повноваження Генерального секретаріату обмежувалися п'ятьма губерніями: Київською, Волинською, Подільською, Полтавською і Чернігівською (за винятком декількох її північних повітів).

2..Березневі статті 1654 року—угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом.

3. Причини розпаду СРСР

Унітарний характер СРСР (фор­мально Радянський Союз був федерацією, але фактично - унітарною державою). Монополія на владу належала центру, що обмежувало права республік.

Недоліки і помилки в національній політиці керівництва СРСР:

курс на формування нової спіль­ності-радянського народу, що на практиці виявлялося в тотальній русифікації, в об­меженні розвитку національних, культур;

невирішеність багатьох націо­нальних проблем (проблема кордонів, про­блема депортованих народів та ін.).Суперечливі непослідовні економічні реформи спричинили розбалансованість народного господарства, поглиблення еко­номічної кризи.

Процеси демократизації і гласності сприяли зростанню національної свідомос­ті й активізації національно-визвольних рухів.

Ослаблення в процесі перебудови центральної влади, КПРС, які забезпечували єдність СРСР.

Остаточно центральна влада втратила авторитет після заколоту 19-21 серпня.

Після провалу перевороту республіки проголосили свою незалежність.

4. Вибрати рішення Люблінського сейму

про об'єднання Польщі й Литви в одну державу - Річ Посполиту (1569 р.)

Білет 5

1. Зовнішні й внутрішні чинники розвитку Давньоруської держави.

Серед внутрішніх факторів слід зрозуміти також роль піднесення Києва як центра політичної, військової, релігійної, торгово-економічної організації слов’янства.

Русь — земля полян — із центром у Києві, завдяки своєму географічному становищу (через Київ проходив шлях “із варяг у греки”), йдучи попереду інших українських земель у своєму розвитку, з давніх-давен мала значення національно-політичного осередку життя українських племен. Таким чином, зростання ролі Києва стало важливим елементом тих внутрішніх факторів, які спонукали появу української державності, з якої шляхом історичного розвитку розвинулася й виросла Київська держава, захоплюючи в сфери своєї київсько-руської державної ідеології всі інші поодинокі українські землі і навіть поширюючи свої державні впливи далеко за українські етнографічні межі. Існує згадка про походи київських князів на Візантію ще до приходу Олега в Київ. На жаль, тексти договорів, що були підписані внаслідок цих походів, до нас не дійшли. Важливим наслідком походів стало прийняття християнства панівною елітою держави. Отже, вже до встановлення правління династії Рюриковичів Київська держава вийшла на міжнародний простір.

Серед зовнішніх факторів, що спричинилися до утворення і розвитку Київської держави, необхідно взяти до уваги роль варязького чинника в політичному житті українських племен у IX ст.

Історичні факти свідчать про те, що варяги відігравали в українських землях роль своєрідного каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов’ян і політично організовували їх, або сприяли їх організації. У ряді випадків інтереси слов’ян і варягів співпадали. Це стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію. Князь Ігор (912—945 рр.), який наслідував київський престол після смерті Олега, організував походи проти деревлян, що проводили сепаратистську політику, проти уличів, проти Візантії.

Головним змістом зовнішньої політики Ігоря було зміцнення авторитету держави й забезпечення інтересів торгівлі з іноземними країнами.

Намагання оволодіти Чорноморським узбережжям привело до війни 941 р., яка закінчилася втратою основної частини флоту. В 944 р. був здійснений ще один, більш вдалий похід. Мирний договір, хоч і вводив деякі обмеження купцям з Київської держави, все ж забезпечував її основні інтереси.

Черговий похід Ігоря проти деревлян і намагання обкласти їх ще більшою даниноювикликали повстання, яке очолив князь Мал. Дружину київського князя було розгромлено, а його самого вбито. Відомий своїми походами видатний полководець київський князь Святослав, син Ігоря та Ольги (964—972). Продовжуючи політику своїх попередників щодо об’єднання східнослов’янських земель навколо Києва, він підкорив вятичів, фінські племена, розгромив хозарів, ходив походами в Болгарію. Його походи засвідчують зростання ролі Київської держави у вирішенні міжнародних питань.

Завершив об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської держави князь Володимир Великий (980—1015). Він здійснив походи на ятвягів, вятичів, хорватів. 980 р. він запровадив християнство як державну релігію, що сприяло централізації та зміцненню держави, а також провів ряд реформ.

Під час князювання Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.) відбувалося подальше розширення Київської держави. Її територія простяглася від південних берегів Ладозького та Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході — до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю. Поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі.

Наголосимо, що, поширюючи владу Русі на сусідні землі, київська державність не зачіпала місцевих особливостей, їхнього устрою, не втручалася у внутрішні справи. Всі відносини цих земель до Києва обмежувалися, в основному, даниною, яку завойовані повинні були давати київському князеві. Данину збирали за допомогою дружини під час осіннього “полюддя”.

Київська Русь була однією з наймогутніших держав у Європі. Вона існувала три століття. Зміни, що відбувалися в процесі історичного розвитку, змінювали й її сутність.

2.Кріпосне право, кріпацтво - система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю і майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права розпоряджатися нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).

3. 3.1 Причини усунення від влади П.Скоропадського

Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.

Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.

4. Наслідки Полтавської битви

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи. З дняНаслідки Полтавської битви Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава

Білет 30

1. Назвіть уроки Другої світової війни та відновлення народного господарства(1945-1953)

З війни, її підсумків і наслідків випливають уроки, якими необхідно керуватися, щоб трагедія не повторилася в майбутньому.

Перший і головний урок Другої світової війни полягає в тому, що третьої світової війни не повинно статися, тому що в ній не буде переможців, залишаться лише руїни людської цивілізації.

Другий урок - за іншої передвоєнної політики війни можна було б уникнути. І якщо цього не сталося, то перш за все внаслідок кризи довіри між державами, особливо між СРСР і західними демократіями. Не вдалося створити системи колективної безпеки, що породило ситуацію поступового втягування людства у війну. В сучасних умовах, коли скінчилася "холодна війна", є всі умови для будівництва не тільки європейського, а й світового дому, в якому б не було місця не лише тотальній, а й малим війнам, тероризму і т. д.

Третій урок - досвід війни показує, що політика Мюнхена, тобто "умиротворення" агресора, безпринципних угод і секретних протоколів, нерозуміння різниці між демократією і фашизмом ні до чого доброго не приводить. Навпаки - створює умови для виникнення війни.

Четвертий урок - це урок політики сталінського керівництва і політики західних країн стосовно сусідніх держав. Він вчить: не можна гарантувати свою безпеку за рахунок інших країн. Необхідно постійно враховувати зв'язок політики і моралі.

П'ятий урок - наявність тоталітарних режимів з їх ідеологією і практикою та мілітаризмом, імперські амбіції, формування агресивних військових блоків можуть призвести до великої світової пожежі, як це сталося в 1939-1945 рр. Війна є продовженням лише тієї політики, яка спрямована на її підготовку.

П'ятирічний план відновлення та розвитку народного господарства

У тому 1946 р. сесія Верховної ради СРСР затвердили п'ятирічний плани поновлення і розвитку народного господарства на 1946—1950 рр. Основне його завдання — відновити жертви війни райони країни, досягти рівня розвитку в промисловості й сільського господарства, та був перевершити його. П'ятирічний план був на якнайшвидше відновлення районів, жертв фашистського окупаційного режиму, включення наявних у них природних, виробничих та людських ресурсів у економічний потенціал держави.

Для передбачених п'ятирічним планом робіт з відновлення та розвитку народного господарства потрібен був значний обсяг капітальних вкладень. Упродовж років четвертої п'ятирічки розмір капітальних вкладень державних підприємств і кооперативних підприємств і закупівельних організацій становив 348,7 млрд. крб. З цієї суми понад чверть було надано регіонам, постраждалим в часи війни. Фінансування капітальних вкладень вимагало значних фінансових ресурсів. Введені в експлуатацію відновлені підприємства потрібно було наділити необхідними обіговими коштами. Здійснення соціально-культурних заходів - також вимагало збільшення бюджетних асигнувань.

2. Конституційна реформа - внесення суттевіх змін до Конституції України в 2004 році, де була змінена форма республіки з през-парлм, на парлам-през, що фактично робило прем'єр-міністра більш влеятельним людиною.

3. Причини виникнення козацтва Економічні - Захоплення польськими, литовськими та українськими феодалами степових земель - Нестача у селян власної орної землі - Перенаселення та освоєння земель Подніпровґя та за дніпровськими порогами – Дике Поле Соціальні - Посилення феодального гніту українських селян та міщан з боку панства - Збільшення повинностей і податків - Запровадження кріпосної залежності Політичні - Прагнення польської влади перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від турецько-татарських нападів, а також установити контроль над втікачами за Дніпрові пороги Національні - Політика ополячення українського населення - Утиски і обмеження української культури та мови - Наступ католицької церкви на право православного населення Військові - Виникли пізніше та були повґязані зі зростанням небезпеки з боку Кримського ханства - Козаки прагнули захистити рідну землю від спустошливих набігів татарських орд

4.про стаханова

Білет 15

1.становище українських земель у складі російської імперії(19-20ст)

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. Територіальний наступ російського царизму розпочався після Переяславського договору. і був спрямований на зміну самобутніх державних структур. Основними віхами на шляху приєднання українських територій до складу Росії були : -ліквідація козацького управління, -введення на території України губернського територіального поділу - Пошуки дворянства козацькою старшиною, -поступове зниження культурно-освітнього рівня населення -заборона української мови. Цілеспрямовано проводячи свою політику, царизм зруйнував Запорозьку Січ і розігнав козацтво. Натомість козацькі землі заселялися російськомовним населенням. Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався якісними змінами в промисловому розвитку як у Європі в цілому, так і в Російській імперії. З розвитком промисловості на території України розвивається містобудування, і міста заселяються робітниками з інших регіонів.Основою піднесення національної самосвідомості народу є освіта, царат найбільш активну нищівну політику зосередив саме в цьому напрямі. Всеросійський перепис було засвідчено що письменних серед росіян було 32,4%, поляків — 40,6%, євреїв — 39%, а серед українців — лише 13%. За такої низької частки письменних серед українства царат продовжував знищувати українську школу та тримав народ у неуцтві й темноті. Так, 18 липня 1863 р. з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови. Саме він беззастережно наголошував, «що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша». Після валуєвського циркуляра мовні репресії царату посилюються. з'являється Емський указ. Олександра II про заборону ввезення українських книг із-за кордону та друкування нот українською мовою. Для остаточного знищення української мови в 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах. в 1906 р. Емський указ у зв'язку з революційними подіями було скасовано, проте це скасування відбулося лише на папері. На практиці навіть російська інтелігенція не визнавала української мови. Русифікаторська політика поширювалася на громадські організації : -громади,товариства, братства,гуртки, бібліотеки. Переслідувалися науковці, літератори, живописці, актори. Змушені були працювати в еміграції чи нелегально В. Винниченко, С. Єфремов, М. Грушевський, Б. Грінченко.Ледве жевріло театральне життя. Під реакційним тиском повністю припинилась діяльність видав ництв, закрились редакції газет. На межі XIX—XX ст. Україна була розчленована як в географічному, так і політичному відношенні між двома імперіями. Перебуваючи на різних рівнях політичного розвитку, Російська та Австро-Угорська імперії проводили колоніальну політику щодо українства на підконтрольних їм українських територіях. Стратегія цієї боротьби полягала в соборності України і створенні незалежної Української держави.

2. фільварок - у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14-19 століттях панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпосних селян, пізніше — наймана. В українських землях Ф. вперше з'явилися в Галичині у XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з серед. XVI ст.

3. Перша з них — надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Евроігі і до складу ії входили не лише українці, але й цілий конґльомерат народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Як і більшість ранньосередньовічних держав розпад Київської Русі був закономірним. Період дезінтеграції зазвичай інтерпретується не просто як чвари потомства Рюрика, але як об'єктивний і навіть прогресивний процес, пов'язаний зі збільшенням боярського землеволодіння[2]. У князівствах виникла власна знать, якій було вигідніше мати свого князя, що захищає її права, ніж підтримувати великого князя київського.

4. .Тоталітаризм - Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я тощо.

Білет 34

1. Застійні тенденції в економічному та соціальнополітиному житті України. Діяльність П.Шелеста та В.Щербитського

У1965-1966 рр. брежнєвське керівництво розгорнуло підготовлену ще за Хрущова економічну реформу. Однак, після короткотривалого піднесення у період 8-ї п'ятирічки (1966-1970 рр.), наступив етап сповільненого, затухаючого економічного розвитку. Тенденція до застою проявилася і в Україні: середньорічний приріст валового суспільного продукту, темпи зростання продуктивності праці і відповідно, темпи приросту реальних доходів на душу населення зменшилися у республіці більше, ніж вдвічі. Незадовільно й неякісно вирішувались питання автоматизації, електрифікації, механізації, газифікації, хімізації, меліорації тощо. В Україні період «застою» характеризувався бурхливим зростанням видобувних галузей, розтринькуванням природних багатств, перетворенням багатьох місцевостей на зони екологічної небезпеки. Однобічна орієнтація промисловості на так звані базові галузі призвела до того, що територія республіки була забруднена відходами мінерально-сировинного комплексу вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянський Союз загалом.Традиційна неуважність до розвитку легкої та харчової промисловості (група «Б»), обмеженість їх сировинної бази зумовили постійний дефіцит якісних товарів. При цьомузростала мережа закритих магазинів для номенклатурних працівників та керівної еліти.

Діяльність П. Шелеста та В. Щербицького. Перебування Шелеста на посаді першого секретаря Комуністичної партії України тривало з 1963 до 1972 р., і характерною його рисою стало поновлення самоствердження українців. Головною турботою Шелеста були економічні потреби України. Він вимагав для України більшої ролі в процесі економічного планування в Радянському Союзі й не виявляв великого ентузіазму до планів економічного розвитку Сибіру, який означав зменшення інвестицій в Україну. У травні 1972 р. Шелеста усунули з його посади в Києві за звинуваченням у «м'якості» до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву». Його наступником став Щербицький Діяльність П.Шелеста характериз тим, що він: 1)дістав репутацію націоналіста, тому що всіляко підтримував укр. мову, культуру, мистецтво 2)захищав права укр. режисерів (Параджанова, Іллєнка) 3)всупереч заборони Москви побудував палац «Україна» 4)ініціював створ заповідника на о.Хортиця 5)за нього почала видаватися багатотомна «Історія міст і сіл» 6)є ініціатором започаткув Шевченк премії Але : 1)боровся з дисидентським рухом 2)сприяв підтримці «Празької весни» 1968

За допомогою методів, що нагадували братовбивчі політичні чвари за гетьманство на Україні XVII—XVIII ст., він сприяв дискредитації Шелеста, неодноразово звинувачуючи його перед Москвою в «місцевому патріотизмі». Після падіння суперника Щербицький довго утримував за собою посаду лідера української компартії — його перебування на ній стало рекордним за тривалістю. Своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потуранням русифікації Щербицький міг би ввійти в історію як викінчений тип «малороса».

Діяльність В.Щербицького 1)не противився обмеженню прав Укр 2)фактично розгромив дисидентський рух 3)сприяв процесам «русифікації» і «злиття націй» 4)підтримував розвиток спорту –«Динамо» 5)будівництво меморіального комплексу ВВВ (9 травня 1981) 6)дозволив будівництво атомних електростанцій в УРСР 7)добирав кадри за ознакою особистої відданості.

2. Геополітика— мистецтво управління державою); політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.

3. Причини Великої Руїни

Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;

егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих;

перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Московії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Білет 9

1.Державно-політичний, економічний, культурний і релігійний вплив українських земель на Литв

.Руські землі в економічному та культурному значенні стояли вище від Литви, що поставило завойовників під надзвичайно сильний вплив східнослов’янських народів. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, “старини не рушила, а новини не вводила”, що обумовило відносно мирне приєднання українських земель. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями… Будування фортець, їх укріплювання, об’єднування залогами, княже господарство й адміністрація, податкова організація, суд – усе це запозичилося на Русі. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів «Руської правди». Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська. Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Зберігаються і форми організації господарства. Так, основною формою феодального землеволодіння залишаються вотчини, якими володіли князі та бояри. Крім вотчин, які можна було передавати у спадщину, князівські та боярські вільні слуги отримували за службу або за умови несення відповідної служби землі, котрі були умовною власністю і називалися “держава” (цій формі земельної власності відповідав на Заході бенефіцій, а у Північно-Східній Русі — помістя). Холопами, як і за Київської Русі, називали повністю залежних селян, колишніх рабів, закупів, рядовичів тощо. Розвиток фільваркової системи спричиняв посилення панщини як основи їх існування та кріпосної залежності селян. Безпосередньо з розвитком фільваркового господарства пов’язана земельна реформа, проведена спочатку в маєтках Великого литовського князя, а потім поширена на більшість українських земель — так звана “Устава на волоки” (1557). За цією реформою вся земля, що знаходилася в руках селян, вимірювалася і поділялася на волоки (ділянки розміром близько 20 га). Саме за волокою закріплювалися всі повинності, що їх несли селяни. Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди". Литовські роди зливалися з руською знаттю.

2.Тоталітаризм - Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я тощо.Основні риси тоталітарної держави- наявність єдиної масової партії очолюваної спільним лідером.- єдина офіційна ідеологія- монополія на ЗМІ- контроль за економікою

3.Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на поч. 1660-х років розділилася на дві окремі частини — Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом. Андрусівське перемир'я, укладене на 13,5 років між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. Воно фактично узаконювало поділ України — Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя переходило під владу Польщі.

4. Хронологія подій 70-х років 20-го століття

А. Рік, коли Щербицький замінив Шелеста(1972)Б. Конституція УРСР (1978)В. Восьма п'ятирічка 1966-70Г. Реформи сільського господарства.

Білет 10

1. Українські землі під контролем Речі Посполитої ( друга пол. 16 - сер. 17 ст.)

У 1569 році була підписана Люблінська унія, за якою укр. землі такі як Галичина, Брацлавщина, Холмщина, Волинь, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя ввійшли до складу новоствореної держ Речі Посполитої. Це була важлива історична подія, що мала суперечливі наслідки для долі Укр. :Негативні наслідки. Угода сприяла: Посиленню польської експансії на укр. Землі; Наступ католицизму; Полонізація (ополячення) укр. Знаті. Покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 року, який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном. До позитивних наслідків унії можна віднести: Зближення укр. земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до укр. потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації, поширилася західноєвроп система освіти. Могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку укр. національної самосвідомості і за відсутності дежд культура залиш єдиною сферою, в якій укр. могли захистити свою самобутність. У РП запорізьке козацтво активно втягувалося в політ життя і швидко стало самост політичною силою. З укр. сторони унією були зацікавлені шляхтичі, які бажали в об’єднаній держ краще налагодити оборону від турецько-татарських набігів і покласти край збройним нападам на полько-укр прикордонні, також прагнули поліпшити торгівлю з країнами Зх.Європи, адже торгові шляхи пролягали через Польщу. Особливої гостроти після Люблін.унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити к-ть своїх прихильників. Тому на Укр засновувалися єзуїтські школи й колегіуми, проте платою за освіченість часто ставало зречення рідної мови й батьківської віри. Оскільки в 16 ст.представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Укр сили, здатної очолити боротьбу за відновлення державності. Крім того, у 1596році відбулася подія, що її називають Берестейською церковною унією. Сутність її полягає в тому, що за підтримки польської влади утворилася нова укр. церква – греко-католицька. Загострення релігійної ситуації спонукало укр. до згуртування. У містах, а згодом і селах при православних церквах починали діяти братства. Вони згодом перетворилися на впливові організації, які долучилися до руху за звільнення від польської влади. Після Берестейської унії у 1596р: Укр. сус-во розкололося, виступали не тільки проти католиків, але й проти уніатів. К-ть уніатів збільшувалася, головним чином, у Галичині, де був сильніший тиск католицизму. Греко-катол церква не була зрівняна в правах з католицькою. Греко-католики, очолювані митрополитом (Микола Рогоза__Іпатій Потій) почали силою відбирати у православних храми і монастирі та віддавати їх до рук уніатських єпископів. Почалося взаємне переслідування укр.-православних і укр.-греко-католиків. Значний громадський резонанс дістала Берестейська унія. Спалахнула бурхлива літ-на полеміка між православними та уніатами, в якій обидві сторони гаряче відстоювали вчасне бачення події. Ця полеміка, що тривала к-ка десятиліть, не тільки не пом’якшила міжконфесійних суперечностей, а й поглибила спричинену ними суспільну конфронтацію. Офіційні кола РП категорично відмовляли православній церкві у праві на існування, що за умов тотожності православ’я та «руськості» сприймалося як політика «аби Русі не було в Русі». Зусилля шляхти поліпшити ситуацію шляхом висунення відповідних вимог на сеймових засіданнях не мали помітного успіху. На захист православ’я виступило козацтво, що вже наприк. 17ст. заявило про себе як про помітну соц. Силу. Отже, становище укр. земель у складі РП було зовсім невтішним для укр. народу, який перебував під соціальним, економічним, національним та релігійним гнітом.

2 неолітична революція - процес переходу від традиційного привласнювального господарства до відтворюючого (землеробства і скотарства). Характерні ознаки:1)винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці;2)виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів;3)перехід до осілого способу життя;4)активне формування стада свійських тварин, використання їх як тяглової сили;5)суттєві зрушення у демографічній сфері.Це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства, використання глиняного посуду. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності, розквіту родового ладу та виникнення сусідської общини.

3.1 причини другої світової

• Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;

• фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції і США;

• підготовка СРСР до світової революції;

• неефективність Ліги націй;

• загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;

• політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція, сподіваючись задовольнити їхні апетити.

3.2 встановити послідовність подій

Білет 21

1.розписати діяльність "партій" під час української революції 1917-20 років (фігове питання).

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську війну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі зібрання й гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і безжальній війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні претенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій.

Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була не лише початком нового жорстокого пореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у їхньому політичному мисленні. Диктаторська природа більшовицького режиму на півночі викликала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися від позиції збереження автономних, федералістських стосунків із Росією. Відтепер незалежність стала їхньою метою. Проте серед українців, як і серед інших народів колишньої імперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо ряду цілей і шляхів їх досягнення. До того ж майже кожна сторона, що брала участь у громадянській війні, прагнула підпорядкувати собі Україну з її природними багатствами та стратегічним розташуванням. Тому після певного затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

1.1 Лютнева революція. Формування Центральної Ради 1.2 Перший універсал УЦР 1.3 Пошук компромісу 1.4 Утворення Української Народної Республіки 1.5 Конфлікт між Центральною радою і більшовиками. Проголошення незалежності УНР 1.6 Берестейський мир 1.7 УНР після Берестейського миру: німецько-австрійська окупація[45] 1.8 Державний переворот. Українська держава 1.8.1 Внутрішня політика гетьманського уряду 1.8.2 Зовнішня політика гетьманського уряду 1.8.3 Селянські повстання. Страйки робітників. Політична опозиція. Спроби знайти компроміс 1.8.4 Крах режиму Скоропадського

1.9 Директорія УНР 1.9.1 Орієнтація на Антанту. Продовження війни на декілька фронтів. Перемир'я з Польщею. Внутрішні усобиці 1.9.2 Наступ на Київ і Одесу. Війна з «білими». Партизанська боротьба 1.9.3 Військовий союз з Польщею. Повстанський рух. Другий Зимовий похід Армії УНР 1.10 Боротьба на заході країни: Західно-Українська Народна Республіка

2. Автохтонність українського народу- Культурний генофонд в українському регіоні органічно передавався у спадок із покоління в покоління, від одного народу до іншого. При цьому щось зникало, щось з’являлось нове. Відповідно відбувалися поступові етнічні перетворення, у тому числі асимілятивного характеру. Інакше кажучи, неодин народ – український – проходив тисячолітній розвиток (хоч і під різними назвами), арізні народи, змінюючи один одного, передаючи культурний генофонд, нагромаджували цивілізаційний потенціал, на основі якого і постав український етнос

3. Причини заселення греків північного Причорномор'я.

1. перенаселення грецьких міст

2. добре розвинене мореплавство і торгівля

3. вн боротьба в Греції між аристократією і народом

4. пошук нових торгових шляхів

5. греки обсіли чорне море, як жаби болото-гомер

4.перші побудови під час перших п'ятирічок :

А) Азовсталь,Криворіжсталь, Запоріжсталь(правильний походу)

Білет?

Українська революція стала визначною подією в історії українського народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поневолення, народ знайшов у собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу (1917-1920 pp.) вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність. Учасники і дослідники революції вказують такі причини: 1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини. 2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва. 3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення. Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність. Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

Селянство виступило головною рушійною силою Української революції 1917–1921 рр., адже в різних регіонах України воно нараховувало від 80–90 % населення, тому від його позиції залежала доля будь-якої влади. Кожна соціальна група дістала можливість заявити про свої вимоги і наміри в перебігу будівництва нової української держави. Лідером українського руху традиційно залишалась інтелігенція. Завдяки її зусиллям на початку століття творилося організаційне та ідейно-теоретичне підґрунтя Української революції. Найбільш революціонізованою частиною українського суспільства стало військо.  Засоби, якими користувався перший легітимний орган — Українська Центральна Рада, — дозволяє класифікувати революцію як національно-демократичну. Керманичі УЦР наголошували на соціальній спрямованості її діяльності. Її головний історичний зміст — боротьба українського народу за своє національне і соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм. 

Білет 20