13. Неототалітаризм - майбутнє світових демократій в ххі столітті ?

Дефініція поняття. Інформаційно–фінансовий тоталітаризм або неототалітаризм - це новітня форма політичного володарювання епохи Інформаційного суспільства, котра вже зараз досить чітко проявляється у вигляді певних тенденцій до системного політичного впливу та контролю за масовою свідомістю застосовуючи для цього новітні інформаційні технології (електронні мас-медіа, Інтернет, цілеспрямоване управління світовими інформаційними потоками, маніпулювання інформацією) та соціально-економічні ресурси (фінанси, престиж посад) [].

Соціальні витоки та причини неототалітаризму. 1) Тотальний “раціоналізм” суспільної свідомості, який внаслідок своєї всезагальності і псевдонауковості став вкрай ірраціональним та пов'язана з ним віра в можливість розумного (з точки зору певних осіб) облаштування всіх сфер суспільства. 2) Швидкий ріст заорганізованості та суспільної організації суспільства 3) Поява нових високотехнічних засобів внаслідок розгортання так званої “Комунікативної революції” кінця ХХ – початку ХХІ століття, яка значно спростила та полегшила механізми контролю за людською свідомістю. 4) Знання та інформація - ключові ресурси для влади в ХХІ столітті. Вони дозволяють “досягнути поставлених завдань, мінімально витрачаючи наявні ресурси влади; достатньо впевнити людей в їхній особистій ”Вони дозволяють, як зазначає Е. Тофлер, “досягнути поставлених завдань, мінімально витрачати наявні цінні ресурси; достатньо впевнити людей у їхній особистій зацікавленості в реалізації поставлених завдань; перетворити ворогів на друзів”. 5) Віртуалізація оточуючи реальності та її медіа конструювання. 6) Криза традиційних цінностей, ідентичності, та зміна уявлень про час та історичну пам'ять. 7) Атомізація, “анонімізація” суспільства та поступове зменшення ролі безпосереднього спілкування та контактів між людьми.

Основні методи контролю за людською свідомістю доби неототалітаризму. а) Інформаційні методи (так звана “soft power” - “м’яка сила”) – проявляються у використанні новітніх комунікаційних технологій – паралельно застосовуються як традиційні – пропаганда, реклама etc, так і сучасні статистичні засоби впливу, які здійснюють опореседкований, без прямих вказівок і заборон вплив на свідомість людини, її програмування наприклад, тригерний спосіб управління населенням, вплив на зміну чи корегування цивілізаційно-культурної самоідентичності людини etc. б) Економічні “старі”, але в сучасних умовах більш вишукані та вдосконалені методи, - які спираються на владу грошей, багатство, яке зосереджено в руках невеличкої купки людей – фінансово-політичній олігархії, гіпертрофовані споживацькі настрої у суспільстві, голий матеріалізм, прагнення зайняти престижне місце в соціальній ієрархії, “ринковий фундаменталізм” (Д. Сорос), статурність etc.

Слід зазначити, що цей вид тоталітаризму залюбки використовує й “звичайні” засоби соціального контролю – культивування масового остраху, загрозу фізичного знищення.

Інформаційний тоталітаризм, як і інші види тоталітаризму, формують певний масовий тип особистості. Це “одновимірна” (Г. Маркузе), “людина-вовк”, котра є примітивною у своїх “хибних потребах” і судженнях, лояльна до свого керівництва та уряду, готова до дарвінівської боротьби за своє існування і не переобтяжує себе роздумами про високі матерії.

Пріоритетна роль інформаційного й економічного контролю в неототалітарній системі проявляється в домінуванні в ній методів непрямого, схованого впливу на маси, статистичного програмування їхньої свідомості і поведінки. Це дозволяє широко використовувати з метою маніпулювання масами і камуфлювання системи тоталітарного панування демократичні інститути, як це переконливо продемонстрував, на прикладі сучасної Італії У. Еко. Для своєї легітимації і збереження вкрай популярного в сучасному світі демократичного іміджу інформаційно-фінансовий тоталітаризм підмінює саме поняття демократії як народовладдя. Воно трактується в дусі визначення, запропонованого Й. Шумпетером, як спосіб формування уряду, котрий заснований на конкуренції претендентів на владні позиції, як влада меншості, еліти, легітимізована за допомогою виборів. Що ж стосується виборів, то вони проводяться дуже рідко. До того ж в умовах ефективного керування свідомістю й електоральною поведінкою громадян вони перетворюються в розважальне шоу і лише сприяють підтримці ілюзій існування свободи вибору та демократії, відіграють роль запобіжного клапана для відводу масового незадоволення. Вибори за такої системи перетворюються на “вибір без вибору”, в масове карнавальне шоу, котре не може змінити існуючу політичну систему.

Нез’ясованим залишилося питання: яким же чином можна подолати сучасні неототалітарні тенденції, які притаманні політичним демократіям ? Відповідь на це питання, на мою думку, слід шукати у площині дослідження модерного інформаційного суспільства, його характерних рис та особливостей. Одна з таких спроб здійснена російським вченим Р.Ф. Абдеєвим, який обґрунтував нову філософську концепцію “Інформаційної цивілізації”.

Для нашого дослідження становить інтерес схема взаємодії “п'яти кілець” влади в новому інформаційному суспільстві (п'яти незалежних гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової, влади інформації і влади інтелекту).

Ще один проект подолання неототалітарних тенденцій сучасних політичних демократій, який дещо доповнює та конкретизує теорію Авдеєва, пропонує Д. Сорос обгрунтовуючи свою теорію глобального відкритого суспільства.

Завершуючи аналіз цієї проблематики хочеться ще раз відзначити, що інформаційно-фінансовий тоталітаризм (неототалітаризм) – це порівняно нове і ще недостатньо вивчене явище. Цей тип політичної системи і суспільства є достатньо динамічним та варіативним у сенсі його рівня тоталітарності. Ось чому, в якості цілком неототалітарної навряд чи можна кваліфікувати будь-яку із існуючих держав світу, але як певна загальна тенденція він притаманний усім без виключення сучасним країнам світу і подальше дослідження цієї тенденції допоможе нам більш чіткіше уявляти, що нас може чекати в недалекому майбутньому.

15