- •Філософія Хрестоматія
- •Передмова
- •Арістотель (367 до р.Х. – 322 до р.Х)
- •Питання для самоконтролю:
- •Метафизика
- •Питання для самоконтролю:
- •Міркування про метод щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках Частина перша міркування стосовно наук
- •Іммануїл кант (1724 – 1804).
- •Питання для самоконтролю:
- •Критика чистого розуму
- •II. Мы обладаем некоторыми априорными знаниями, и даже обыденный рассудок никогда не обходится без них
- •IV. О различии между аналитическими и синтетическими суждениями.
- •V. Общая задача чистого разума
- •VI. Идея и деление особой науки, называемой критикой чистого разума.
- •Георг вільгельм фрідріх гегель
- •Питання для самоконтролю:
- •Философия истории
- •Карл генріх маркс (1818 – 1883)
- •Питання для самоконтролю:
- •Экзистенциализм – это гуманизм.
- •Григорій савич сковорода (1722-1794 рр.)
- •[Дружня розмова про душевний світ] розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті питання для самоконтролю:
- •[Дружня розмова про душевний світ] розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті
- •Примітки
- •Памфіл данилович юркевич (1826 – 1874)
- •Питання для самоконтролю:
Примітки
Твір написано, ймовірно, у 70-х. роках XVIII ст., можливо, у 1713 р.
1.Сюжет притчі про безногого та сліпого мандрівника, відомий щез античності. Притча ввійшла у фольклор.
2.Йдеться про євангельську притчу про бідняка Лазаря та багатія, який пожалів подати бідному милостиню. Після смерті Лазар потрапив у рай, а багатій—у пекло, звідкіля випрошував у Лазаря краплину води (Євангеліє від Луки, 16:19-—26).
3.Назва міста тут символічна: мирний город. Ураній (Уран) — у грецькій міфології вважався божеством, що втілював небо.
4.Вільха вважалася відьомським деревом, через це й вільховий богослов — поганин.
5.Буття, 32:30.
6.Можливо, це переказ слів із Книги пророка Ісаї (50:10): «Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, хай надіється він на Господнє ім'я і хай на Бога свого опирається!»
7.Послання апостола Павла до євреїв, 13:8.
8.У перекладі 1. Огієнка: «Рада в серці людини — глибока вода» (Приповісті Соломонові, 20:5).
9.У перекладі І. Огієнка: «Ти даєш більшу радість у серці моїм» (Псалтир, 4:8).
10.Дії святих апостолів, 10:14.
11.Тут переповідається фольклорна оповідка про ляха, яка побутувала ще на початку XX ст. (записав її Б. Грінченко).
12.Тут обіграно російську приказку: «Не красна изба углами, а пирогами».
13. … байка переказує мандрівний сюжет середньовічної повчальної літератури, поширений у фольклорі як анекдот, але Сковорода опрацював його по-своєму.
Друкується за: Сковорода, Григорій.Твори: у 2т. – К: Тов "Видавництво"Обереги", 2005 – 2-е вид. виправ. (Київська б-ка давнього укр. писменства. Студії; т.5 – Парал. Тит. арк. англ.. Т. 1/ Передм. О. Мишанича – с. 325-335, 497-498)
Памфіл данилович юркевич (1826 – 1874)
П.Д.Юркевич – видатний релігійний філософ, педагог, науковець. Народився 16 лютого 1826 року в с. Ліплява, Золотоношинського уїзду, що на Полтавщині. Будучи сином православного священика вступає до Полтавської духовної семінарії яку закінчує у 1847 році. Майбутню свою долю Юркевич не пов’язує з богослов’єм і вирішує вступати до медико-хірургічної академії. Це не сподобалося батьку, і за його наполяганням у 1847 році він ступає до Київської духовної академії, де вчиться 5 років.
Здібності талановитого учня були помічені керівництвом академії і П.Юркевичу запропонували продовжити наукову діяльність в стінах академії, і зараховано на посаду „вихователя по класу філософських наук”. В 1852 році Юркевич отримує ступінь магістра з пере найменуванням в бакалаври академії. З 1854-1856 роки – асистент інспектора Академії. Але адміністративна робота не сподобалася Юркевичу і він звільняється з цієї посади. Після звільнення починає викладати філософію та німецьку мову, а в 1858 році йому було присвоєно звання – екстраординарний професор.
До Київського періоду діяльності філософа відносять написання таких творів як: „Ідея”, „Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия», „Материализм и задачи философии” ,”Из науки о человеческом духе”, ”По поводу статей богословского содержания, помещенных в «Философском Лексиконе»”, „Мир с ближними, как условие христианского общежития”, „Доказательства бытия Божия”, „Язык физиологов и психологов”, ,Разум по учению Платона и опыт по изучению Канта”
Рішенням міністерства освіти у 1861 його призначено професором Московського Університету на кафедрі філософії. Серед його студентів були майбутній російський філософ В. Соловйов, який високо цінив виклади й творчість свого учителя, а також історик В. Ключевський. Крім праці в університеті, Юркевич викладав педагогіку в учительській семінарії, а також виступав з публічними лекціями на філософські теми.
Юркевич належав до представників «ідеал-реалізму», в теорії пізнання підкреслював значення емоційних елементів. Полеміка Юркевича проти матеріалізму та позитивізму привела в часи панування цих течій в російському суспільстві до нападів на нього з боку „прогресивної” журналістики, особливо М. Чернишевського, що довело до бойкоту творчості П.Юркевича.
Філософію Юркевич визначають конкретним ідеалізмом, або „філософією серця”. Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Людина є центр, темою його філософії, а серце в його вченні — хоронитель і двигун фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.
Творить П.Д.Юркевича високо цінили В. Соловйов, Г. Шпет, Д. Чижевський, В. Рудко, підкреслюючи його зв'язок з українською філософською традицією (Г. Сковорода, М. Гоголь) та об'єктивну цінність і модерний характер його думок.