26. Методи навчання, їх хар-ка. Програмовані методи навчання та їх особливості при викл. Спд у вузах.

Методи програмованого навчання припускали перебудову традиційного навчання за рахунок уточнення та операціоналізації цілей, завдань, способів вирішення, форм заохочення і контролю стосовно до предметного змісту знань.

Програмована концепція навчання

Ця концепція почала розвиватися в 40-50-х роках у США, а пізніше в Європі. Ідею концепції опрацьовували американські вчені Б. Скіннер і Н. Краудер, у Радянському Союзі – В. П. Беспалько, С А. Буссаді, П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна. У 60-х роках директор Інституту кібернетики НАН України академік В. М. Глушков, психолог академік Г. С Костюк, професори Г. О. Балл і О. М. Довгялло розпочали піонерські дослідження у цьому напрямі в Україні, завдяки чому стали можливими застосування електронно-обчислювальних машин у системі освіти, інформатизація освіти, використання персональних комп'ютерів у навчальному процесі середньої і вищої школи. Сьогодні в Україні тривають такі дослідження під керівництвом академіка М. І. Жалдаіса і члена-кореспондента АПН України А. Ф. Верланя. Програмоване навчання надало поштовх розвиткові технологій навчання, розробці теорії та практики технічно складних навчальних систем. «Програмоване навчання – метод навчання людини з використанням програми управління (її часто називають і програмою навчання) процесом засвоєння знань, умінь і навичок, складеної так, що на кожному ступені навчального процесу чітко обумовлюються ті знання, уміння і навички, які мають бути засвоєні, і контролюється процес засвоєння».

Головна ідея цієї концепції – управління учінням, навчально-пізнавальними діями учнів за допомогою навчальної програми.

Основним поняттям цієї концепції є навчальна програма, під якою розуміють алгоритм пізнавальних дій, що містить послідовні мікроетапи опанування одиниці знань або дій. Алгоритм складається з трьох частин:

1. доза інформації про предмет, який вивчається;

2. завдання операції щодо роботи з інформацією та її засвоєння;

3. контрольні завдання і вказівки про повторення вправи або перехід до наступного етапу.

В теорії та на практиці програмованого навчання сформувалися два відносно самостійні підходи – лінійний та розгалужений. Автором першого підходу є Б. Скіннер (1904-1990). Матеріал, що вивчається, розподіляється на невеликі «порції», які доступні для засвоєння і закінчуються кількома контрольними запитаннями. Ч. Купісевич сформулював основні засади створення та використання лінійного програмування в навчальному процесі: розподіл навчального матеріалу на дрібні «порції»; активізація діяльності учнів шляхом вказівок що і як робити; негайна оцінка відповіді або дії (принцип зворотного зв'язку); індивідуалізація темпу і змісту навчання. Достоїнством лінійного програмування є те, що суб'єкти уміння обов'язково опановують навчальний матеріал, завдяки невеликим його «порціям», безпосередньому контролю і перевірці, можливості відтворення навчальних дій. Однак цей підхід має певні недоліки. Наприклад, він не дає змоги учневі чітко з'ясувати для себе загальні цілі навчання, досягти мети стрибком, індивідуалізувати зміст навчання, сковує творче мислення і самостійність.