21

Тема 12. М і ж н а р о д н і в а л ю т н о – к р е д и т н і

У С Т А Н О В И Т А Ф О Р М И Ї Х С П І В Р О Б І Т Н И Ц Т В А

З У К Р А Ї Н О Ю

План

1. Інтеграційні процеси та міжнародні валютно-кредитні установи

2. Міжнародний валютний фонд: основні напрями діяльності та програми

3. Світовий банк: загальна характеристика, механізм співпраці з Україною

4. Європейський банк реконструкції та розвитку: стратегія та фінансові інструменти

1. Інтеграційні процеси та міжнародні валютно-кредитні установи

Розвиток світової економіки постійно супроводжується ускладненням міждержавних господарських зв’язків та їх інтернаціоналізацією. Після Другої світової війни конкретним проявом інтернаціоналізації стало взаємне проникнення та взаємозв’язок економік різних країн і розвиток економічної інтеграції – економічне співробітництво країн, спрямоване на послаблення поділу праці та досягнення на цій основі економічного зближення країн, а також оптимізацію їх взаємних економічних структур з метою створення єдиного господарського механізму. Важливою складовою інтеграційних процесів є валютна інтеграція, конкретним проявом якої є створення валютного союзу з єдиною валютою. Одночасно з позитивним впливом економічної, у тому числі валютної, інтеграції на світогосподарський розвиток, що проявляється в активізації обміну товарами, послугами, інвестиціями, інноваціями у сфері технологій та менеджменту, посилюється нерівномірність економічних взаємовідносин та суттєво зростає руйнівний потенціал фінансових криз.

З метою запобігання негативним наслідкам інтеграційних процесів виникла потреба у формуванні наднаціональних міжнародних управлінських структур, у тому числі міжнародних і регіональних валютно-кредитних установ.

Сучасною тенденцією розвитку світової економіки є її глобалізація, яка зводиться до відкритості країн, лібералізації національних режимів торгівлі та руху капіталів, формування глобального фінансового ринку та всесвітньої інформаційної мережі. Однією з найбільш важливих складових процесу глобалізації економіки виступає фінансова глобалізація, яка реалізується через уніфікацію світових стандартів фінансових та банківських продуктів. Фінансова глобалізація сприяє диверсифікації банківських послуг та стабілізації цін на них, підвищенню ліквідності банківського капіталу і, таким чином, удосконаленню управлінню ризиками, а також створює нові можливості для підвищення ефективності розміщення капіталу.

Водночас глобалізація призводить до ще більшого ускладнення мереж взаємодії, посилення взаємозалежності економік та зростання масштабів комплексного системного ризику. Тому існує нагальна необхідність формування більш дієвого механізму, за допомогою якого міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи зможуть реально виконувати свої функції виходячи насамперед з національних інтересів країн-членів та підвищувати ефективність свого впливу на світову економіку.

Вступ України на шлях незалежності, формування ринкової системи господарювання зумовлюють її активну участь в міжнародних економічних відносинах з метою подальшої інтеграції в систему світового господарства. Успішне розв’язання цього завдання вимагає тісного співробітництва нашої країни зі світовими та регіональними валютно-кредитними організаціями.

Міжнародні валютно-кредитні організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи функціонують в окремих економічних регіонах. Мета цих інститутів полягає у сприянні розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, а також підтримці рівноваги платіжних балансів та регулюванні курсів валют країн-учасниць, наданні кредитів цим країнам, гарантуванні приватних позик за кордоном тощо.

Найбільш впливовими серед інституцій світового рівня сьогодні вважають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. МВФ та МБРР були засновані у 1944 р. на Бреттон-Вудській Міжнародній валютно-фінансовій конференції. СРСР та Україна брали участь у ній, але не ратифікували “Заключний акт”, складовими якого були статути МВФ та МБРР, і не вступили до складу цих установ.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інститути почали формуватися в країнах Латинської Америки, Азії, Африки у 60-х роках ХХ ст. внаслідок розпаду колоніальної системи та появи великої кількості незалежних держав, які потребували коштів на індустріалізацію та створення інфраструктури. З метою акумуляції необхідних ресурсів створювалися регіональні банки. Особливе місце серед регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ посідають Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку.

У межах європейського співробітництва діють декілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва. Країни Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку.