92. Основні етапи формування та особливості багатопартійної системи в Україні (кінець 80-х -90-ті рр. XX ст.).

Зошит Необхідною умовою становлення України як демократичної правової держави є багатопартійність. Утворення Руху як масової громадсько-політичної організації поклало край монополії КПУ на політичну діяльність.

Серед причин утворення багатопартійності можна виділити такі:

• зростання політичної активності народу;

• послаблення політичної та ідеологічної цензури;

• розвиток національної свідомості;

• ліквідація економічного монополізму держави;

• поява нових суспільних груп на базі нових форм власності.

Загалом багатопартійність стала реакцією суспільства на занепад однопартійної моделі розвитку політичної системи, пошуком шляхів виходу з політичної та ідеологічної кризи.

I етап формування багатопартійності в Україні (сер.1988 — березень 1990 рр.) виникнення опозиційних до КПРС рухів. Головним завданням демократичних сил було створення широкого об'єднання за типом народного фронту. Восени 1988 р. діяв ряд самостійних об'єднань: Народний Рух України за перебудову, Українська Гельсінська спілка, виділяється Демократична платформа в КПРС, утворюється перша формально задекларована партія — Українська національна партія.

II етап (травень 1990 — серпень 1991 рр.). Він характеризується створенням багатьох партій, серед яких виділяються центристські та радикальні. У Верховній Раді УРСР утворився демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створює парламентську опозицію - Народну Раду. Кількість політичних партій зростає до 20.

III етап (від серпня 1991 р.) розширення спектра багатопартійності, посилення розколів та дроблення політичних сил, утворення юридичної бази багатопартійності, періодичне перегрупування сил, утворення політичних блоків для боротьби за владу.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір до партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів.

Ліве крило утворюють партії, найпотужнішими з яких є:

Комуністична партія України;

Соціалістична партія України;

Селянська партія України;

Праве крило формують партії національного та націоналістичного спрямування:

Народний рух;

Українська республіканська партія;

Конгрес українських націоналістів;

Християнсько-демократична партія України;

Українська національна асамблея;

Демократична партія України;

Названі партії лівого і правого крила найбільш організаційно та ідейно-політично сформовані, досить структуровані у центральних керівних органах та на місцях.

Партії, що вважають себе центристськими, базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії та лібералізму. Проте вони є найбільш слабкими в Україні. Серед них виділяються:

Партія зелених України;

Народно-демократична парті я;

Українське об'єднання "Громада";

Соціал-демократична партія України (об'єднана).

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Мультипартійність, тобто значна кількість політичних партій: до 1991 р. в Україні було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. - 27, на поч. 1998 р. - 52, в 2001 р. - понад 100.

2. Нечисельність партійних лав. Станом на квітень 1993 р. загальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило 1%. усіх виборців. Останнім часом ця статистика змінилася. Най потужніша ліва партія - Комуністична у своїх лавах налічує 140 тис. а найвпливовіша права партія - Народний рух України - 55 тис. осіб, однак більшість партій залишаються малочисельними. Так, з 28 центристських партій 18 налічують у своїх лавах від тисячі до кількох тисяч осіб (1998).

3. Невизначеність соціальної бази. Більшість партій у своїх програмних документах, намагаючись розширити сферу свого ідеологічного впливу, чітко не вказали, виразниками інтересів яких груп вони є. Їхні програми надзвичайно схожі і характеризуються загальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього народу.

4. Значна частина партій створювалася не на основі консолідації навколо ідеї, інтегративною основою виступає, як правило, лідер чи група авторитетних людей (Ющенко, Чорновіл).

5. Локальність партійного впливу, столичність партійної діяльності, недостатня поширеність партійних структур у провінції.

6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій: націонал-демократи домінують у Західній Україні, партії лівої орієнтації - у Східній.

7. Поява на політичній арені т.зв. "партії влади" (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад), що має серйозний вплив на перебіг подій у країні.

Наприкінці 90-х рр. багатопартійність в Україні була значною мірою формальною. Вона не дає змоги створити у Верховній Раді чіткої структури (т.зв. парламентська більшість та опозиція). Чисельність політичних партій зростає швидше, ніж їхній вплив, авторитет, дієвість, роль в суспільстві. На сьогоднішній день процес формування багатопартійності в Україні триває.

93. Добровільна відмова України від ядерної зброї та її вплив на міжнародну обстановку у світі.

Після розпаду СРСР Україна володіла третім у світі по розмірам ядерним потенціалом. Рішення про знищення стратегічних носіїв і передачу Росії 1734 ядерних боєголовок до них, приймалося Києвом під тиском з боку США і Росії

У грудні 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯО) як неядерна держава, а остання боєголовка була вивезена в Росію у серпні 1996 р. У рамках трьохсторонньої угоди США і Росія дали гарантії щодо територіальної цілісності і незалежності України, а також відмовитися від використання проти неї сили "у відповідності з принципами Заключного акту ОБСЄ". Добровільна відмова України від ядерної зброї трактувалася, як перша подібна акція у світовій практиці на фоні бажання інших держав отримати контроль над військовим атомом. Єдиною державою, яка відмовилась від розробок у ядерній галузі, була Південно-Африканська Республіка, яка фактично виміняла таке рішення в обмін на позиції лідерства на Африканському континенті. Але рішення ПАР не йде у порівняння з рішенням України. Тому що у ПАР ядерної зброї не було.

Подальші події у стосунках з Росією показали наскільки непродуманим і злочинним по відношенню до своєї країни виявився подібний крок. Постійні торгівельні війни, питання про територіальну цілісність України і відверто ворожі заяви показали, що Росія не збирається виконувати свої зобов'язання згідно умов договору, як гарант нашої недоторканності. У цих умовах все частіше постає питання про повернення ядерного потенціалу і статусу ядерної держави, як фактор отримання агресивних заяв і дій наших сусідів. ВО "Свобода" є єдиною силою, яка постійно і наполегливо піднімає питання про ядерний статус України, чим наражається на критику промосковських опонентів, які тиражують міф про недоцільність і неможливість подібного кроку з боку нашої держави. Разом з цим нас звинувачують у популізмі і дешевих піар-ходах люди, які дуже далекі від даної проблематики. Давайте разом переглянемо ті аргументи, які ми висуваємо, піднімаючи цю тему.

У свій час уся атомна енергетика виникла із програми розробки ядерної зброї. Сьогодні навіть дуже швидкий аналіз ситуації говорить про те, що економічний і науково-технічний потенціал України достатній до зворотного ходу. При наявності існуючої технологічної бази, відтворення ядерного потенціалу і виробництво ядерних боєзарядів потребує п'ять-сім років, якщо щорічно вкладати 200-300 млн. дол. Вже зараз Україна є власником запасу високозбагаченого урану, який знаходиться у Харківському фізико-технологічному інституті. Є також два підприємства із видобутку і переробки урану. Завод з виробництва важкої води, технологія розробки електронних компонентів і навіть спеціальна техніка, яка вимірює ізотопний склад ядерних матеріалів. Вітчизняні фахівці запевняють, що Україна у дуже короткі строки може реалізувати такі відсутні ядерні технології, як отримання трітія, реактор-виробник збройного плутонію, радіохімічний завод по збагаченню плутонію і металургійний завод по виробництву збройного плутонію. Також можна окремо підкреслити , що Україна є одним із найбагатших регіонів , де є уран.

Великим плюсом є і те , що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР -13 були розроблені у дніпропетровських ДКБ "Южное" та ВО "Южмаш".

Що стосується самого ядерного циклу, є цікавою думка керівника Дніпропетровського філіалу Національного універсітета А. Шевцова, який вважає, що при наявності політичної волі і одного млрд. дол. знадобиться лише півроку. Вчений вважає, що Україна спроможна створити ядерні боєприпаси, як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію. Найбільше простим для нас може бути так званий "плутонієвий шлях" розробки ядерної зброї. Вартість невеликого реактора-виробника збройного плутонію Рu- 25 та радіохімічного заводу буде коштувати декілька десятків млн.дол. Ще більше витрати можна зменшити за рахунок виділення плутонію із ТВЕЛів. Точність рахунків ядерних матеріалів МАГАТЕ, яка дорівнюється 99%, дає змогу на "втратах" 1 % плутонію, щомісячно отримувати по одному ядерному боєзаряду. Плутонієвий шлях дасть змогу Україні у стислі строки бути володарем 100 ядерних зарядів середньої потужності у межах 15 кг.

Шлях створення ядерної зброї на основі збагаченого урану 11-235 до 90% рівня, більш дорожчий оскільки більш технологічний. Але все необхідне Україна має, створення спеціальних високошвидкісних центрифуг - питання залучених коштів та часу. Таким шляхом пішли Пакистан та Індія та порогові держави Бразилія і Аргентина. Академік НАНУ В. Барьяхтар вважає, що при порівнянні України та Індії і Пакистану, Україна навіть при дуже поганих обставинах могла значно швидше стати ядерною державою із ядерною зброєю ніж дві останні країни.

Офіційний ядерний клуб сьогодні складається з таких держав : СІЛА ,Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників багато ширше. Зараз 30-40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю. Від звичайних озброєнь, які треба раз у раз демонструвати, у ядерної зброї є важлива і унікальна риса: воно виконує стримуючу функцію не тільки своїми військово-технічними характеристиками, але вже фактом своєї наявності у цієї країни. Ядерна зброя є фактором "непрямої дії, політичної зброї".Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах із урахуванням власних політичних інтересів .Наприклад, Франція вже дала основні положення своєї доктрини. Французські ракети будуть націлені не тільки на ті держави, які мають ядерну зброю, але і на ті, які можуть використовувати проти Франції свої хімічні і біологічні арсенали. Наявність таких цілей - одна із форм ядерного стримування. За висловами М. Тетчер саме наявність ядерної зброї, як фактору стримування зіграло вирішальну роль у протистоянні у "холодній війні" між заходом і СРСР.

Тому наша політична сила вважає, що ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і буде сприяти ревізії недіючих гарантій безпеки. Крім того, Україна може впритул наблизитись до створення ядерної зброї, залишивши цей крок, як останню можливість, необхідну для збереження державності. Така програма може бути реалізована у рамках розвитку атомної енергетики із урахуванням розширення її компонентів, які потенційно можна бути використати у військовій справі.

Останні заяви мера Лужкова щодо статусу міста Севастополь знову виявили всю гостроту і наявність цієї проблеми. Разом з цим можна пригадати недружній крок Угорщини, щодо встановлення пам'ятного знаку на Верецькому перевалі, заяви президента Румунії, щодо статусу Буковини, наявність меморіалу "Орлятам" у Львові, з переліком українських міст захоплених поляками. Всі ці, м'яко кажучи, недружні кроки наших сусідів, які зазіхають на наші території, не залишають нам іншого вибору, як створення ядерного потенціалу, як гаранта безпеки і територіальної недоторканності наших кордонів. Ми на своїй Богом даній землі і ми залишаємо за собою право на адекватний захист її кордонів.