2. За методами залучення коштів:

• податкові надходження (податки, збори та обов'язкові платежі);

• неподаткові надходження (доходи від власності та під­приємницької діяльності, надходження від штрафів та ін);

• доходи від операцій з капіталом (надходження коштів під реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спад­коємця перейшло у власність держави, та скарбів);

• офіційні трансферти (субвенції, дотації, субсидії);

2. За умовами повернення:

• зворотні доходи — розміщення державних позик;

• незворотні доходи — платежі та відрахування юридич­них і фізичних осіб.

2. За рівнем централізації:

• децентралізовані — доходи, що використовуються за місцем утворення;

• централізовані — доходи, що концентруються у держав­ному бюджеті та інших цільових централізованих фондах гро­шових коштів.

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність поняття "доходи бюджету".

2. Як класифікують доходи бюджету?

3. Як розподіляються доходи бюджету від операцій з капі­талом?

Самостійна робота студента

Тема: Бюджетна класифікація видатків.

Студент повинен знати: класифікацію видатків бюджету.

Студент повинен вміти: характеризувати склад видаткової частини бюджету.

Форми контролю: усне опитування.

План

1. Функціональна класифікація.

2. Економічна класифікація.

3. Відомча класифікація.

4. Програмна класифікація.

Література

1.Фінанси: Навч. Посіб./ О.П.Близнюк. Л.Ш.Лачкова, В.І. Оспіщев та ін.;

За ред.В.І. Оспіщева. – К.: Знання, 2006. – с.330-349.

2.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник, - К.: НІОС, 2001 с.

3.Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2001.

Методичні рекомендації до самостійної роботи студента.

При підготовці до самостійної роботи потрібно звернути увагу на те , що:

за бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:

а) функціональну класифікацію;

б) економічну класифікацію;

в) відомчу класифікацію;

г) програмну класифікацію.

Розподіл видатків за економічною характеристикою, з погляду впливу державних видатків на рух суспільного про­дукту і процес розширеного відтворення, базується на визна­ченні поточних видатків і капітальних видатків (видатків розвитку), а також кредитування за вирахуванням погашень, склад яких визначається Міністерством фінансів України.

Поточні витрати — це видатки бюджету на фінансуван­ня підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування соціаль­ного захисту населення, а саме:

• державне споживання (купівля товарів та послуг);

• виплати (перекази) населенню (трансферти);

• перекази за кордон;

• державні субсидії;

Капітальні витрати — це видатки бюджету на фінансу­вання інвестиційної та інноваційної діяльності держави, її саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення та ін).

Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинутих країнах основну частину держав­них видатків становлять купівля товарів, оплата послуг ти трансферти населенню. Сучасна промислово розвинута держи ва к величезним споживачем, за участю якого реалізується понад 20 % сукупного суспільного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги приватного сектору, якому необ­хідно перетворити капітал з товарної форми у грошову. У цьо­му русі реалізується як авансовий капітал, так і додаткової вартість. Таким чином держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.

Державне споживання поділяють на військове та цивільне. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, науко­вих установ, тобто соціальної інфраструктури.

Другою за обсягом групою видатків є грошові перекази насе­ленню (трансферти) заробітної плати, пенсій, допомоги. Знач­на їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соці­ального страхування з метою підтримання на певному рівні платоспроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з пе­реказуванням державного капіталу урядовим установам за кор­дон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кре­дитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видат­ками на утримання військових баз на іноземних територіях.

Державні субсидії як безоплатний переказ грошових коштів приватному сектору можуть спрямовуватися на покриття збитків, але головна їхня маса використовується для підви­щення норми нагромадження.

Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони ста­новлять досить значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Західної Європи. Фінансова політика цих держав у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосе­редньо впливає на розширене відтворення.

Співвідношення між окремими частинами видатків визна­чається об'єктивними факторами розвитку суспільства, що пов'язані з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які скла­лись у тій чи іншій країні.

Функціональна структура видатків побудована згідно з основними функціями держави. Функції, які виконує держа­на, можна поділити на чотири групи.

До першої групи відносять державні видатки на послуги трального значення: державне управління, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу, національну оборону, пра­воохоронну діяльність та безпеку держави.

До другої групи видатків відносять видатки на суспільні та соціальні послуги, які надаються суспільству та безпосередньо громадянам:

(освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, засоби масової інформації, фізкуль­тура та спорт тощо).

До третьої групи видатків відносять видатки, спрямовані на державні послуги, які пов'язані з економічною діяльністю, а також видатки на регулювання та збільшення ефективності господарської діяльності. В цих розділах відображено завдан­ня держави, пов'язані з економічним розвитком, створенням нових робочих місць, організацією роботи транспорту, охоро­ною навколишнього середовища.

До четвертої групи видатків відносять видатки на обслуго­вування внутрішнього та зовнішнього боргу, видатки з цільо­вих фондів, видатки з резервних фондів, видатки на проведен­ня виборів та референдумів.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Дер­жавне казначейство України та місцеві фінансові органи ве­дуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету використовуєть­ся при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають такі фактори.

1. Економічна криза, яка сприяє зростанню видатків на соціальний захист населення, на фінансову підтримку державного сектору від банкрутства та ін.

2. Зростання монетизованого державного боргу, який визначає зростання видатків на покриття державного боргу, ви­тіснення інвестицій зі сфери виробництва.

3. Зростання немонетизованого державного боргу що тягне за собою виділення коштів на покриття заборгованості, яка склалася у попередні роки із заробітної плати робітників бю­джетних установ, стипендій та інших соціальних виплат.

З позиції використання централізованих у державному бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на дві групи:

державне споживання та бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання — це видатки на утримання дер­жавного апарату: управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо. Формування доходів бюджету в цій частині є пла­тою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздат­ності та правопорядку.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподі­лу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у ви­гляді відповідних послуг з бюджету держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням частини централізованого у бюджеті ИВП. Бюджетне фінансування видатків відображається у фор­муванні вторинних, а в окремих випадках і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непря­мий (опосередкований) характер. Прямий характер має фор­мування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань: розпорядників бюджетних коштів; опосередкований ха­рактер — споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

Бюджетне фінансування здійснюється в таких формах: бюджетні інвестиції, державні трансферти, бюджетні креди­ти, кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватись у різних фор­мах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти — це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конк­ретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування витрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У краї­нах з розвинутою ринковою економікою поширені субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодуван­ня втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видають на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єк­там підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів ;і бюджету на основі спеціального планового документа — кош­торису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безпо­воротного і безоплатного фінансування.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зве­дених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабі­нетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень вино­ситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради України.

Регулювання бюджетних видатків набуває конкретного втілення в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Най важливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів з урахуванням ре­альної необхідності їх.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує всім бюджетним процесом. Планують видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів за га­лузями та видами витрат. Така класифікація має бути науко­во обгрунтованою, що є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.