85. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані до­слідженнями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає мож­ливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повно­му обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлен­ня, надання йому особливої доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливо­стей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок. Оцінка висновку експерта є складного розумовою діяльністю, яка включає:

1)аналіз дотримання процесуального порядку призна­чення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтова­ним, таким, що має значення по справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або су­мнівним щодо його правильності та при необхідності при­значити повторну експертизу або провести інші процесу­альні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

86. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика — це система відо­мостей про певні види злочинів, ознаки суб'єкта злочину, його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні спо­соби, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об'єктивного до­слідження пов'язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них.

Це закономірно привело до необхідності розробки га­лузевих видів юридичних характеристик відповідних ви­дів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов'язано­го із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи становлять криміналь­но-правова та кримінально-процесуальна характеристи­ки: система елементів складу злочину і обставин, що під­лягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характе­ристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосе­реднього злочинного посягання, потерпілий.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підста­ві узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані складають ос­нову для побудови систем типових версій, які використо­вуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, вису­ненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливо­стей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних ви­падках.

складається з елементів, котрі містять у собі окремі підсистеми — компоненти:

а)особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових ма­теріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення зло­чинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б)способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (спосо­би приховування злочину (маскування злочинних дій);

в)особа потерпілого;

г)предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріа­лів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який на­дійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, Майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д)наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних зло­чином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину та моральній шкоді, заподіяній злочином.