Міська реформа
Відповідно до закону від 16 червня 1870р. в усіх містах створювалися нові органи самоврядування – міські думи. В основі виборчого права до міських дум – цензи: майновий (обирати гласних до міської думи мали право лише власники нерухомого майна, які сплачували податки); віковий (25 років). Вибори – за куріальною системою (кожна з трьох курій незалежно від кількості виборців обирала третину від загального числа гласних → кілька десятків власників великого капіталу обирали стільки ж гласних, скільки сотні середніх і тисячі дрібних власників).
Компетенція міського самоврядування: питання благоустрою міст, промисловості, торгівлі та інших господарських справ. Ці питання вирішували виконавчі органи міських дум – міські управи (безпосередньо підпорядковувалися губернаторові та міністрові внутрішніх справ).
Судова реформа 1864р.
Раніше суд – становий, закритий і цілком підлягав адміністрації (зокрема – губернатору). За реформою – судочинство відбувалося за участю сторін і здійснювалося присяжними засідателями, які обиралися переважно із заможних верств населення. Створено по одному окружному суду на губернію (це – вища судова інстанція; за умови, що вироки виносилися без участі присяжних засідателів, їх можна було оскаржувати в судовій палаті, до якої входило декілька окружних судів). Судові палати були в Києві, Харкові та Одесі. Найвища касаційна установа – Сенат. Для вирішення дрібних справ – інститут мирових суддів (обиралися на трирічний термін на зборах земських і міських гласних або призначалися від уряду.
Судова реформа – крок уперед на шляху ліквідації феодально-станових правовідносин. Усе ж залишилися пережитки кріпосництва: станове представництво в судовій палаті, окремі суди для духовенства та для військових; волосний суд для селян із принизливим покаранням різками.
Освітня
Згідно із «Положенням про початкові народні училища» від 14 липня 1864р. впроваджувалась єдина система уніфікованої початкової освіти (початкові школи могли засновуватись як державою та громадськими установами, так і приватними особами, але контроль за навчальним процесом мали здійснювати повітові та губернські шкільні ради, що складалися з представників адміністрації, земств і духовенства (обов'язкове викладання в школі «Закону Божого», із загальноосвітніх дисциплін – навчання грамоти, арифметики, географії, малювання).
Статут від 19 листопада 1864р. – перетворення в галузі середньої освіти. В країні створювалася система класичних та реальних чоловічих і жіночих гімназій. Формально заклади – всестанові, та висока оплата робила їх привілейованими. Вступ до університету – лише після класичних; випускники реальних – до вищих технічних шкіл; випускниці жіночих гімназій ніякої перспективи не мали.
Статут від 18 червня 1863р. для вищої школи: відновлювалась академічна автономія університетів; створення рад професорів.
Цензурна (1865р.)
Цензурні установи вилучалися з відання міністерства народної освіти й передавалося міністерству внутрішніх справ, у складі якого – Головне управління у справах друку та Центральний комітет іноземної цензури (продовжувала діяти й церковна цензура).
Фінансові реформи 1860-1864рр. стосувалися як податкової та кредитної систем, так і державного бюджету й контролю за фінансовою сферою.
1860р. – створення Державного банку; розширення мережі приватних комерційних акціонерних банків. Узамін відкупної системи → акцизний збір із виробників спиртних товарів, збільшено податки на товари масового споживання. Скасовано відомчі й створено єдині державні каси та ревізійну установу.
Військова реформа
Зміни щодо принципів комплектування та структурної побудови армії. 1864р. – територію імперії поділено на 10 військових округів (українські губернії – до складу Київського, Одеського та Харківського). В кожній губернії та повіті – управління військового начальника (підготовка резервів і виконання закону про військову повинність).
1 січня 1874р. – запроваджено новий військовий статут: загальна військова повинність для осіб чоловічої статі віком 20 років; термін військової служби скорочувався у сухопутних військах до 6 років, а на флоті – до 7; для осіб із освітою – як добровольці терміном від 6 місяців до 4 років; від військової служби звільнялося духовенство, деякі привілейовані верстви суспільства. Частина іноземних колоністів.
Т.ч., відміна кріпацтва скасувала анахронічний феодальний устрій Російської імперії: спричинила реформу армії, адміністративного управління, судової системи. Розвиток інституту земств і міських дум як органів місцевого управління, підвищення ролі закону та права сприяло соціально-економічній модернізації імперії.
Загалом урядові реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. мали на меті адаптувати суспільно-політичний уклад країни до нових реалій – соціально-економічних відносин буржуазно-капіталістичного типу.