72. Підсудність за зв’язком справ як один із видів територіальної підсудності

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою

Якщо позов адресовано до кількох відповідачів (фізичних осіб), які проживають в різних місцях, він пред'являється за місцем проживання одного з відповідачів за вибором позивача.

Якщо позов адресовано до кількох відповідачів, які є юри­дичними особами та знаходяться в різних місцях, то він пред'являється за місцезнаходженням одного із них за вибо­ром позивача.

Тому склалась така судова практика: коли подається позов­на заява, то першим у ній зазначається відповідач, за місцем проживання чи знаходження якого пред'являється позов. Доцільність пред явлення таких позовних заяв одного позивача до двох відповідачів зумовлена економією процесуальних за­собів, часу, виключенням випадків ухвалення рішень, які су­перечать одне одному з тих самих питань.

Право вибору суду у цій нормі надається позивачу. Але на практиці виникає запитання: якщо суд при прийнятті заяви встановить, що позивач з суб'єктивних міркувань змінює під­судність шляхом об'єднання в одній заяві позовів до різних відповідачів та розгляд такої справи є недоцільним чи може він роз'єднати такі вимоги? Відповідь на це запитання можна знайти у ст. 126 ЦПК. Згідно з ч. 1 зазначеної норми суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до су­дового розгляду або під час розгляду справи, залежно від обс­тавин справи може постановити ухвалу про роз'єднання кіль­кох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні про­вадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює рішення. Але при роз'єднанні слід враховувати таку обставину: якщо спра­ва розглядається у попередньому судовому засіданні чи судо­вому засіданні, то таке роз'єднання не призведе до зміни під­судності, тобто до передачі справи за місцем проживання чи знаходження одного із відповідачів (ч. 4 ст. 116 ЦПК), крім випадку, коли один із відповідачів, місце проживання якого раніше не було відоме, заявив клопотання про передачу спра­ви за місцем його проживання або місцезнаходженням, яке задоволене судом. Якщо роз'єднання вимог мало місце після відкриття провадження у справі до початку попереднього су­дового засідання чи до судового розгляду, то частина позовних вимог, яка виділена, може бути передана судом до іншого су­ду за місцем проживання чи знаходження одного із відповіда­чів на підставі ухвали суду.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'яв­ляється в суді за місцем розгляду первісного позову. Зустріч­ний позов має місце у разі наявності первісного позову та є од­ним із способів захисту інтересів відповідача (ст. 31 ЦПК). Він приймається до спільного розгляду справи з первісним позо­вом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх роз­гляд є доцільним, зокрема, вони виникають з одних правовідносин, вимоги за позовами можуть зараховуватись, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Позов третіх осіб з самостійними вимогами є також віднос­но самостійним, оскільки пред'являється до сторін (позивача, відповідача або до них обох) за первісним позовом. У статті 34 ЦПК має місце термін «треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору», тут законодавцем мається на увазі спір, який уже виник між сторонами, тобто за первісним позовом. Згідно з даною нормою ці особи можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Законодавець робить акцент на тому, що ці особи вступають в уже розпочату справу між позивачем та відповідачем до закінчення судового розгляду за первісним позовом. Тому правило підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою, має застосовуватись щодо третіх осіб із са­мостійними вимогами щодо предмета спору між сторонами. Згідно з ч. З ст. 123 ЦПК вимоги за зустрічним позовом та по­зов третьої особи з самостійними вимогами ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом. _и