ПЛАН
1. Поняття, підстави та правові основи реабілітації в кримінальному процесі.
2. Види відшкодування шкоди та інші заходи реабілітації.
3. Порядок реабілітації.
4. Забезпечення права на реабілітацію у кримінальному процесі.
Література
Пастухов М.И. Реабилитация невиновных: основы правового института. – Минск, 1993.
Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. – М., 1997.
Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика / За ред. В.М.Маляренка. – К., Юрінком, 1997.
Таджиев Т. Реабилитация в советском уголовном процессе. – Ташкент, 1986.
Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. – Харків, 2001.
1. Поняття, підстави та правові основи реабілітації в кримінальному процесі.
Реабілітація – поновлення доброго імені, честі, репутації, прав, стану, юридичного та соціального становища особи, незаконно та несправедливо обвинуваченої у вчиненні злочину, чи стосовно якої мали місце незаконні дії (бездіяльність), прийняті незаконні рішення чи допущені слідчі і судові помилки.
Правові основи реабілітації закладені в ст. 56, 62 Конституції України, ст. 53-1 КПК України, а також у Законі України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.
Сг. 56 Конституції України визначає: “Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень”.
Разом з цим у ст. 62 Конституції України встановлено, що “у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням”.
Сг. 53-1 КПК України встановлює: “У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановления виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності”.
Зауважимо, що розглядуваний правовий інститут реабілітації не слід зводити тільки до відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Конституція України, норми якої мають найвищу юридичну сипу, гарантує відшкодування будь-якої шкоди, завданої не тільки незаконними діями, а і рішеннями чи бездіяльністю, і не тільки обвинуваченому, а й будь-якій іншій людині.
Суб'єкти реабілітаційних правовідносин. Особами, що мають право на відшкодування шкоди, можуть бути обвинувачений, підозрюваний, підсудний, засуджений, цивільний відповідач, будь- який інший учасник процесу, або будь-яка особа, яка навіть і не мала ніякого процесуального статусу, але якій при здійсненні процесуальної діяльності була неправомірно завдана шкода. Безумовно що найбільш вагомо ці питання виникають стосовно обвинувачуваного (підсудного) чи засудженого в зв'язку з незаконним притягненням їх до кримінальної відповідальності.
Відповідачем у реабілітаційних правовідносинах є держава в особі уповноважених нею органів, на яких покладаються обов'язки з виконання реабілітаційних дій (повернути вилучене майно, відновити на роботі в відповідній посаді, видати чек на одержання коштів у банківській установі тощо).
Реабілітація включає в себе заходи по відшкодуванню моральної шкоди та матеріального збитку, відновленню становища і прав людини, відшкодуванню шкоди обвинуваченому потерпілому чи іншому учаснику процесу.
Підставами для реабілітації і відшкодування завданої матеріальної та компенсації моральної шкоди є:
незаконні дії чи бездіяльність щодо будь-якого з учасників процесу;
незаконні рішення, слідчі чи судові помилки, що спричинили шкоду будь-якому з учасників процесу.
Такими фактичними підставами для вжиття заходів реабілітації можуть бути: встановлений у передбаченому законом порядку факт незаконного засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, арешту, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, звільнення з посади; вчинення інших незаконних дій, якими звужені права і законні інтереси громадянина.
Слід мати на увазі, що не правомірно шкода може бути завдана громадянинові не тільки незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю слідчих чи судових органів, а і внаслідок слідчої чи судової помилки. Остання не обов'язково є наслідком незаконних дій чи бездіяльності правоохоронних органів, вона може мати місце і в ситуації, коли до прийняття якогось з процесуальних рішень всі дії згаданих осіб були законні і обгрунтовані. Адже пошук істини – це складна і не зовсім приємна справа. Тут мають місце і підкуп свідків і інші сховані від правосуддя процеси. Правосуддя повинно виправляти будь-які з помилок, незалежно від того, з чиєї вини вони виникли, а всі люди, яким завдана безпідставно шкода, незалежно від того стала вона наслідком незаконних дій чи виникла внаслідок судової чи слідчої помилки, мають право на відшкодування завданої їм шкоди.
Юридичними підставами прийняття заходів реабілітації щодо обвинуваченого є:
постановлення виправдувального вироку щодо засудженого або притягнутого до кримінальної відповідальності;
закриття кримінальної справи щодо притягнутого до кримінальної відповідальності: за відсутністю події злочину; за відсутністю в діянні складу злочину; за недоказаністю участі особи у вчиненні злочину, а також за відмови у порушенні справи за даними підставами.
При цьому слід зазначити, що в силу об'єктивно-правового положення – презумпції невинуватості – всі сумніви у справі тлумачаться на користь обвинуваченого і недоказана вина дорівнює доказаній невинності.
У разі недоказаності участі обвинуваченого у вчиненні злочину він має право не тільки вимагати закриття справи, а й визнання його невинним, відновлення його доброго імені.
Безумовно, слідчі нерідко діють в стані професійного ризику, слідчі помилки можуть статись не за їхньої вини. Часто мають місце випадки постановления судами виправдувальних вироків у зв'язку з відмовою учасників процесу від своїх свідчень, даних в ході досудового розслідування або їх зміною в судовому засіданні. Але відповідальність за шкоду людині незаконними щодо неї діями несе саме держава і має нести в кожному випадку незаконних дій стосовно громадянина в порядку норм інституту реабілітації. Слідчий же несе відповідальність лише за навмисні протизаконні дії.
У силу ст. 62 Конституції України у разі скасування вироку як неправосудного держава відшкодовує засудженому матеріальний збиток та моральну шкоду, заподіяну безпідставним засудженням.
Більше того, громадянин має право також на відшкодування шкоди, заподіяної йому проведенням оперативно-розшукових заходів, якщо протягом шести місяців після таких заходів не було порушено кримінальної справи або порушену справу було закрито (ч. 2 ст. 2 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди...”).
В усіх названих випадках, вирішуючи кримінальну справу по суті, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд зобов'язані відповідно до вимог ст. 53-1 КПК України роз'яснити особі, визнаній невинною, порядок відновлення її порушених прав та вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, заподіяної їй заходами примусу та притягненням до відповідальності.
Кримінальне судочинство ставить перед собою завдання не лише викрити і покарати винного у вчиненні злочину, а й звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре ім'я, честь та відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну органами, що провадять кримінальний процес. Відтак, інститут реабілітації у кримінальному процесі і є тим правовим засобом, за допомогою якого здійснюється вказане завдання.
Таким чином, реабілітація у названому процесі є системою передбачених законом соціально-правових заходів, спрямованих на повне поновлення у попередніх правах громадянина, протиправно притягнутого до кримінальної відповідальності або засудженого, та відшкодування заподіяної йому шкоди. Правочинним суб'єктом у реабілітаційних правовідносинах є громадянин, щодо якого винесений виправдувальний вирок суду чи кримінальна справа закрита за реабілітуючими підставами. Висувається пропозиція про нормативне врегулювання правового статусу особи, що реабілітується, а у разі смерті останньої — її правонаступників. Отже, правочинним суб'єктом у реабілітаційних правовідносинах є особа, стосовно якої винесений виправдувальний вирок або справа закрита з реабілітуючих підстав («виправданий», «особа, що реабілітується» чи «реабілітант»).
Узагальнення практики свідчить, що практичні працівники нерідко мають певні ускладнення при формулюванні підстав винесення реабілітуючих рішень (у тому числі виправдувальних вироків). Це обумовлює необхідність вдосконалення реабілітуючих підстав закриття кримінальних справ.
Забезпечуючи правові гарантії реабілітованого у законодавстві, на слідчого, прокурора та суд, що виніс вказані рішення, покладається обов'язок разом з копією постанови (ухвали) про закриття справи, копією виправдувального вироку направити повідомлення, у якому громадянинові мають бути принесені офіційні вибачення за протиправне притягнення до кримінальної відповідальності або засудження, а також роз'яснено порядок поновлення порушених прав. У разі смерті особи, яка реабілітується, таке повідомлення направляється її спадкоємцям (ст. 53і КПК, ч. 1 ст. 11 Закону від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Враховуючи наведене і виходячи з вимог Конституції України (ст. 62 ) щодо охорони прав і законних інтересів громадян (ст. 15 КПК), пропонується, щоб рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за реабілітуючими особу обставинами, передбаченими пп.З, 4, 5, 8 ч. 1 ст. 6 КПК, затверджувалось суддею.
Натомість, зобов'язаним суб'єктом у реабілітаційних правовідносинах є не безпосередній заподіювач шкоди (державний орган або посадова особа), а саме держава в особі уповноважених нею органів. У свою чергу, правочинним суб'єктом є громадянин, щодо якого винесено виправдувальний вирок суду чи справу закрито з реабілітуючих підстав.
Необхідно зазначити, що обсяг процесуальних прав осіб, які реабілітуються, не однаковий, оскільки реабілітуюче рішення може бути винесено на різних стадіях кримінального процесу. Однак можна виділити декілька загальних прав, якими наділяється громадянин незалежно від стадії судочинства, на котрій закрито кримінальну справу, і суб'єкт, що виносить таке рішення.
Отже, особа, яку реабілітують, має право:
знати про закриття справи (ч. З ст. 214, ч. 2 ст. 248 КПК);
оскаржити постанову (ухвалу) про закриття кримінальної справи, за винятком постанов (ухвал), винесених касаційною або апеляційною інстанцією (статті 215, 354 КПК);
бути повідомленою про порядок поновлення її порушених прав і відшкодування завданої шкоди (ст. 53' КПК, ст. 11 названого вище Закону від 1 грудня 1994 p.);
одержати відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної протиправними діями органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури і суду, а також бути поновленою у втрачених правах.
Права виправданого одержують конкретизацію у низці норм, а саме у статтях 53, 342, 344, 347, 349, 358, 391 та інших КПК, Законі від 1 грудня 1994 р.
Таким чином, для глибшого розуміння даного питання слід засвоїти, що: реабілітація у кримінальному процесі є системою передбачених законом соціально-правових засобів, спрямованих на повне поновлення у попередніх правах громадянина, протиправно протягнутого до кримінальної відповідальності або засудженого, та відшкодування заподіяної йому шкоди. Реабілітація покликана виконувати правозахисну і правовідновлюючу функції. Вони гарантують інтереси особи у кримінальному судочинстві, є засобом захисту в разі протиправного притягнення до такої відповідальності чи засудження. Кінцевою метою реабілітації повинні стати виправлення судової або слідчої помилки, спростування пред'явленого обвинувачення, повне поновлення репутації невинного, порушених прав і відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди. Інститут реабілітації громадян, які постраждали внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності або засудження, за галузевою належністю норм, що його складають, є комплексним.
Зобов'язаним суб'єктом у реабілітаційних правовідносинах є держава, яка відшкодовує збитки, заподіяні невинному, незалежно від органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.