2. Поняття місцевих фінансів, їх роль і значення в економіці держави

Місцеві фінанси виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів – забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Місцеві фінанси включають такі ланки, як місцеві бюджети, регіональні фонди, місцеві позики, фінанси муніципального господарства.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Основою побудови ефективної системи місцевих фінансів є законодавчо закріплений розподіл бюджетних повноважень між центральною владою та органами місцевого самоврядування, і це є початком становлення самостійного інституту місцевих фінансів.

Місцеві фінанси – це особлива форма фінансових відносин, яка розвивається як в економічних, так і правових, політичних формах.

Суб’єктами цих відносин є територіальні громади сіл, селищ чи міст та органи місцевого самоврядування. До суб’єктів системи місцевих фінансів належить держава в особі її органів управління і влади на місцях, а також юридичні та фізичні особи у сфері фінансів місцевих органів влади.

Об’єктом системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються і використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Значення та роль місцевих фінансів та їх вплив на економіку і соціальну сферу проявляється у таких функціях:

• Розподільча (розподіл і перерозподіл ВВП задля розвитку територіальних громад)

• Фіскальна (забезпечення необхідними ресурсами виконання завдань місцевими органами влади)

• Забезпечення громадських послуг

• Забезпечення економічного зростання

• Контрольна

Основа місцевих фінансів – місцеві бюджети.

Місцеві бюджети - сукупність бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними місцевими органами влади і самоврядування.

В унітарних країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

3. Державні доходи, їх сутність

Держанні доходи – це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності.

За рівнем їх розміщення вони поділяються на

централізовані

децентралізовані.

Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення.

За методами мобілізації вони поділяються на

податкові,

позикові,

надходження від державного майна та угідь.

Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах.

У свою чергу частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення.

При цьому держава відносно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Основне призначення системи державних доходів – створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Основна частина доходів держави концентрується у державному бюджеті.

Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають в процесі стягнення бюджетних платежів.

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Головним джерелом доходів бюджету є національний доход.

Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх доля в окремих країнах може досягати 90%.

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами.

Методи та джерела формування доходів бюджету

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:

• пряме вилучення доходів з державного сектора;

• отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

• перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

• залучення позик.

У державному секторі функціонування держави характеризує її підприємницьку діяльність. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу — прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.

Надходження від державного сектора, зазвичай, незначні. Це пояснюється двома причинами:

а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2%.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету скла­дають податки (95—98%) і позики (2—5%).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Щодо поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.

Джерелами формування доходів виступають:

• • створений ВВП;

• • національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.

Найнадійніше джерело — створений ВВП.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внут­рішні і зовнішні. Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);

2) міжнародний кредит;

3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;

4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу ва­лют від реального їх співвідношення;

5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.