3.2. Дотримання підприємством вимог з кредитоспроможності та ліквідності

Обмеженість фінансових ресурсів внаслідок відсутності необхідних обсягів власних фінансових ресурсів та труднощів доступу до джерел позичкових та залучених коштів фінансування є найгострішою проблемою для малих підприємств України. Види фінансування, які в різній мірі можуть бути доступними малому бізнесу – це кредити банків (вітчизняних, міжнародних) на загальних чи пільгових умовах, цільове фінансування і субсидування із фондів та за рахунок бюджетного фінансування, цільове надання гарантій, страхування, лізинг, франчайзинг. Найбільш реальними і відчутними за обсягами джерелами фінансування малих підприємств в Україні є все ж кредити вітчизняних і міжнародних банків [10].

Проте банки ставлять завищені вимоги до підприємств аграрного сектору, зважаючи на підвищену ризиковість даного виду кредитування і далеко не кожне підприємство може такі вимоги виконати.

Так, деякі банки при оцінці кредитоспроможності позичальника аграрного підприємства користуються системою показників, що відображають результати фінансової діяльності позичальника. Банк на основі методики запропонованої НБУ самостійно встановлює нормативні значення та бали для кожного показника, залежно від його вагомості серед інших показників. Оцінка кредитоспроможності проводиться у кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції. При цьому враховуються такі основні показники діяльного аграрного підприємства:

1. Платоспроможність.

2. Фінансова стійкість.

3. Обсяг реалізації.

4. Обороти за рахунками.

5. Склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

6. Прибутки та збитки.

7. Рентабельність.

Однак, значення коефіцієнтів потрібно диференціювати, по-перше за галузями, як це роблять деякі банки з іноземним капіталом, оскільки різні галузі мають об'єктивно різну структуру активів і пасивів, по-друге, прив'язати до темпів інфляції, зростання якої сприяє завищенню низки показників. Окрім цього, рекомендовані значення коефіцієнтів потрібно диференціювати і в регіональному розрізі, оскільки різні території мають не однакові виробничі умови і можливості для збуту продукції, що позначається на фінансових показниках їхньої діяльності.

Результат оцінки кредитоспроможності позичальника, зазвичай, зводиться до єдиного узагальненого показника - рейтингу, вираженого в балах. Для нього визначаються межі інтервалу коливання, при яких доцільне кредитування. За результатами оцінки фінансового стану позичальники класифікуються за класами [27].

Слід також зазначити, що у банківській практиці основний акцент робиться на оцінку поточної ситуації, тобто завжди використовується інформація минулих періодів, тоді як в західних банках увага аналітика направлена не тільки на аналіз попередньої діяльності позичальника, а й прогнозування подальшої його роботи, що на нашу думку, є досить правильно. Проблеми з отриманням статистичних даних про надані кредити та іншої необхідної для оцінки кредитоспроможності інформації можуть бути усунені за умови нормального функціонування інституту бюро кредитних історій.

Окрім системи коефіцієнтів, які дозволяють кількісно оцінити кредитоспроможність, банки беруть до уваги також якісні показники діяльності позичальника, зокрема:

1) вивчають кредитну історію та оцінюють показники, що характеризують діяльність підприємства на ринку і його співпрацю з контрагентами (термін функціонування підприємства за поточним профілем діяльності, джерела погашення кредиту, залежність від постачальників та покупців);

2) аналізують показники, що визначають якість управління (ринкову позицію позичальника, ефективність управління, достовірність і своєчасність надання інформації та фінансової звітності).

Дослідження кредитної історії підприємства дозволяє зробити висновки щодо попередніх взаємовідносин позичальника з банківськими установами та погашення кредитної заборгованості в минулому.

Також перспективним способом оцінки кредитоспроможності позичальника є аналіз грошового потоку.

Аналіз грошового потоку — метод оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банку, в основі якого лежить використання фактичних показників, що характеризують оборот коштів клієнта у звітному періоді. Цим він принципово відрізняється від методу оцінки кредитоспроможності клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів[58].

Аналіз грошового потоку укладається в зіставленні відтоку й припливу в позичальника за період, звичайно відповідний до строку кредиту, що оформляється. При видачі позички на рік аналіз грошового потоку проводять у річному розрізі, на строк до 90 днів — у квартальному і т.д.

Елементами припливу коштів за період є:

1) прибуток, отримана в даному періоді;

2) амортизація, нарахована за період;

3) вивільнення коштів ( із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів);

4) збільшення кредиторської заборгованості;

5) ріст інших пасивів;

6) збільшення акціонерного капіталу;

7) видача нових позичок.

У якості елементів відтоку коштів виділяють:

1) сплату податків, відсотків, дивідендів, штрафів і пенею;

2) додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборгованість, інші активи, основні фонди;

3) скорочення кредиторської заборгованості;

4) зменшення інших пасивів;

5) відтік акціонерного капіталу;

6) погашення позичок.

Різниця між припливом і відтоком коштів характеризує величину загального грошового потоку. Зміна розміру запасів, дебіторської й кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів, основних фондів по-різному впливає на загальний грошовий потік. Для визначення цього впливу порівнюють залишки по статтях запасів, дебіторів, кредиторів і т.д. на початок і кінець періоду. Ріст залишку запасів, дебіторів і інших активів протягом періоду означає відтік коштів і показується при розрахунку зі знаком «–», а зменшення — приплив коштів і фіксується зі знаком «+». Ріст кредиторів і інших пасивів розглядається як приплив коштів («+»), зниження — як відтік («–»).

У визначенні припливу й відтоку коштів у зв'язку зі зміною основних фондів ураховуються ріст або зниження вартості їх залишку за період і результати реалізації частини основних фондів протягом періоду. Перевищення ціни реалізації над балансовою оцінкою є приплив коштів, а зворотна ситуація — відтік.

Приплив (відтік) коштів у зв'язку зі зміною вартості основних фондів = Вартість основних фондів на кінець періоду — Вартість основних фондів на початок періоду + Результати реалізації основних фондів протягом періоду.

Для аналізу грошового потоку беруть дані як мінімум за три минулі роки. Стійке перевищення припливу над відтоком коштів свідчить про кредитоспроможність клієнта. Коливання величини загального грошового потоку, короткочасне перевищення відтоку над припливом коштів говорить про більш низький рівень кредитоспроможності клієнта. Систематичне перевищення відтоку над припливом коштів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Середня позитивна величина загального грошового потоку (перевищення припливу над відтоком коштів) використовується як межа видачі нових позичок. Зазначене перевищення показує, у якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання[50].

На основі співвідношення величини загального грошового потоку й розміру боргових зобов'язань клієнта (коефіцієнт грошового потоку) визначають його клас кредитоспроможності: клас I — 0,75; клас II — 0,30; клас III — 0,25; клас IV — 0,2; клас V — 0,2; клас VI — 0,15.

Проте існують труднощі, при використанні цього способу оцінки для малих підприємств, які полягають у стані обліку й звітності в цих клієнтів банку. У підприємств малого бізнесу, як правило, немає ліцензованого бухгалтера. Видатки на аудиторську перевірку для цих клієнтів банку недоступні, аудиторського підтвердження звіту позичальника ні, у зв'язку із чим оцінка кредитоспроможності клієнта базується не на його фінансовій звітності, а на знанні працівником банку даного бізнесу. Останнє припускає постійні контакти із клієнтом: особисте інтерв'ю з ним, регулярне відвідування підприємства.

У ході особистого інтерв'ю з керівником дрібного підприємства з'ясовуються мета позички, джерело й строк повернення боргу. Клієнт повинен довести, що запаси, які кредитуються, на певний термін знизяться, а забезпечені кредитом витрати будуть списані на собівартість реалізованої продукції.

Ще одна особливість малих підприємств: їх керівниками й працівниками нерідко є члени однієї родини або родичка; особистий капітал власника часто змішується з капіталом підприємства. При оцінці кредитоспроможності дрібного клієнта враховується фінансове становище власника, обумовлене по даним особистого фінансового звіту.

Як правило, вітчизняні банківські установи не кредитують новостворені підприємства та неохоче співпрацюють з підприємствами, термін діяльності яких менший одного року, що унеможливлює додаткове фінансування підприємства в період, коли воно найбільше цього потребує[64].

Розглянемо основні вимоги вітчизняних банків до позичальників - малих аграрних підприємств і відповідно реальний стан і можливість агроформуваннями ці вимоги забезпечити. Аналіз проведено на прикладі «Індекс Банку», що входить до групи CREDIT AGRICOLE, та вважається банком, який найбільш враховує специфіку кредитування аграрних підприємств.

Працюючи на землі, необхідно передбачити як насущні потреби, так і важливі в довгостроковій перспективі. Саме тому необхідний банк, який є фахівцем у сфері сільського господарства і може надати комплексну підтримку на кожному етапі.

Найчастіше банки кредитують суб’єкти малого підприємництва аграрної сфери на: поповнення оборотних коштів та на купівлю техніки та устаткування.

Кредит на поповнення обігових коштів надається у вигляді відновлюваної або не відновлюваної кредитної лінії, а система погашення адаптована до потреб сільського господарства. Кредитна лінія може бути відкрита у гривні, а також доларах США та євро за умови наявності у підприємства валютної виручки. Кредитування відбувається на строк до 12 місяців в рамках 3-річного договору. Відсоткова ставка коливається в залежності від фінансового стану підприємства, проте нижня межа складає 18,0%; 12,5; 11,5% у гривні, доларах США та євро відповідно. При видачі кредиту стягується разова комісія у розмірі 1 % від суми кредиту. Графік погашення пристосований до виручки від урожаю. Відкриття кредитної лінії вимагає забезпечення кредиту сільськогосподарською технікою та обладнанням, легковим і вантажним автотранспортом, нерухомістю, власними активами позичальника; у якості додаткової застави може виступати - ​​велика рогата худоба, зерно, урожай майбутнього періоду. Відкриття кредитної лінії вимагає обов’язкового страхування застави. Видача кредиту здійснюється через перерахування коштів на рахунок відкритий у даному банку[70].

Кредит на купівлю техніки та устаткування дає можливість придбати в кредит сучасну сільськогосподарську техніку, яке є вимогою для розширення господарства та збільшення об’ємів виробництва. Гнучкий графік погашення, знижений початковий внесок і можливість отримати кредит на пільгових умовах, купуючи техніку у партнерів банку, роблять цей кредит максимально доступним

Кредит надається на строк до 36 місяців, а за умови купівлі техніки у партнерів - до 60 місяців. Кредит може надаватись у гривні, а також доларах США та євро за умови наявності у підприємства валютної виручки. Початковий внесок складає 30% від вартості техніки чи устаткування, а за умови купівлі техніки у партнерів знижений до 25%. Відсоткова ставка коливається в залежності від фінансового стану підприємства, проте нижня межа складає 18,0%; 12,5; 11,5% у гривні, доларах США та євро відповідно. При видачі кредиту стягується разова комісія у розмірі 1 % від суми кредиту. Графік погашення пристосованих до виручки від урожаю. При наданні кредиту забезпеченням виступає техніка чи устаткування, що купується в кредит. Забезпечення повинне бути в обов’язковому порядку застраховане в одній із страхових компаній.

Загальними вимогами до позичальників виступають:

• Сільськогосподарські підприємства, які є юридичними особами з терміном роботи не менше 24 місяців;

• Вид діяльності:

• вирощування зернових і олійних культур;

• виробництво молока;

• виробництво м'яса;

• вирощування інших с / г культур (за умови наявності контрактів на збут з відомою західною компанією).

• Стабільний фінансовий стан і кредитоспроможність;

• Відкриття поточного рахунку та переведення оборотів пропорційно кредитної заборгованості[55].

Що ж ми маємо з іншого боку? З позиції аграрного підприємства? Середньостатистичний суб’єкт малого підприємництва в аграрній сфері України:

• якщо підприємство новостворене і перебуває на етапі, коли найбільше потребує додаткового фінансування – претендувати на банківський кредит воно не може;

• більшість малих підприємств не мають стабільного фінансового стану, виходячи із специфіки сільського господарства і неможливості передбачити майбутні результати;

• значна маса суб’єктів малого підприємництва не мають коштів для купівлі нової дорогої сільськогосподарської техніки і устаткування, яке пропонується банком;

• більше того, у них нема потреби у такій техніці – більшість підприємств мають 100-400 гектарів землі, для яких не потрібна техніка що обробляє тисячі гектарів; такі підприємства купують техніку і устаткування, яке уже було у використанні, що вигідніше і економічніше;

• навіть якщо підприємство і бере таку техніку в кредит, то існує ймовірність того, що у нього не буде коштів щоб заплатити 30% початкового внеску;

• 18% річних по кредиту значно більше порівняно з Європою. В Італії практикується надання пільгових довгострокових позик для суб’єктів малого підприємництва під 3-5 % річних за ринкової процентної ставки близько 15 % ;

• велика частка малих підприємств аграрної сфери не мають достатньо активів, що могли б виступити у формі забезпечення кредиту.

Отже, підводячи підсумок наведеному вище, можна сказати, що вимоги щодо дотриманням малими підприємствами банківського кредиту в аграрній сфері не відповідають реальному стану малого підприємництва та спонукають до пошуку якісно нових підходів та механізмів їх кредитування. Заходами на шляху до поліпшення ситуації у даному питанні повинні стати, в першу чергу:

• здешевлення банківських кредитів, за рахунок розвитку конкурентного середовища в інфраструктурі кредитування[65];

• зниження вимог банківських установ до підприємств для отримання кредиту;

• створення сприятливих умов для розвитку мікрокредитування, лізингу, факторингу, форфейтингу, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків користування;

• підвищення правової захищеності фінансово-кредитних установ і організацій та створення інституційної мотивації для залучення комерційних банків до кредитування малого і середнього бізнесу;

• стимулювання банків до розширення мікрокредитування з боку держави і вдосконалення законодавчого забезпечення їх діяльності, адже на даному етапі банки здебільшого не довіряють суб’єктам малого бізнесу і не хочуть брати на себе ризики, пов’язані з їх кредитуванням;

• удосконалення нормативно-правового регулювання процедур кредитування банківськими фінансовими установами;

• вивчення і запозичення кращого світового досвіду у сфері кредитування суб’єктів малого підприємництва;

• розширення складу показників фінансового аналізу для отримання інформації, яка б характеризувала усі аспекти діяльності потенційного клієнта. Систему коефіцієнтів необхідно доповнити, передусім щодо детальнішої оцінки фінансової стійкості підприємства та аналізу раціональності сформованої структури джерел коштів, які використовуються у виробничому процесі, що дасть змогу оцінити, наскільки ефективним буде залучення банківських кредитів;

• проведення аналізу можливих джерел погашення зобов’язань за кредитом. Найприйнятнішим для банку джерелом виплат за кредитом є внутрішні ресурси підприємства, особливо надходження від звичайної діяльності позичальника (адже це ознака рентабельності підприємства). Іншими джерелами виплати можуть бути додаткове залучення позикових коштів, ліквідація чи реалізація активів, новий внесок капіталу тощо;

• навчання керівників підприємств і спеціалістів із фінансів щодо бізнес-планування своєї діяльності - у всіх випадках, коли необхідно отримати додаткові фінансові ресурси, виникає потреба у розробці бізнес-плану[60]; більшість керівників не мають спеціальної освіти.

Вирішення проблем, пов’язаних із удосконаленням системи банківського кредитування малого підприємництва аграрної сфери, на нашу думку, сприятиме стимулюванню розвитку цього виду діяльності.