- •Питання з релігієзнавства
- •Релігія як духовний феномен: сутність, структура, особливості.
- •Основні концепції виникнення релігії.
- •Різновиди та функції релігій.
- •Класифікація релігій.
- •Предмет і структура релігієзнавства.
- •Вільнодумство в історії духовної культури. Вільнодумство в історії України
- •Основні ознаки ранніх та пізніх національних релігій: спільне та відмінне.
- •Релігійна система держав Давнього Сходу.
- •Релігійна система Давньої Греції та Риму
- •Особливості пантеону богів в слов’янських релігіях.
- •Даосизм – китайська пізня національна релігія.
- •Конфуціанство – китайська пізня національна релігія.
- •Світові релігії: сутність, особливості.
- •Історія розвитку та поширення в сучасному світі буддизму.
Основні ознаки ранніх та пізніх національних релігій: спільне та відмінне.
Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.
Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.
Які ж риси пізніх національних релігій є основними?
Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "однонарод-жених" і "двічінароджених".
Друга риса — довга живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.
Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичн політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм.
Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.
П'ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.
Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. до н. е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії і нараховує сьогодні, згідно з даними ООН, близько 14 млн своїх прихильників.
У загальній історії релігій іудаїзм відіграв надзвичайно важливу роль, увійшовши суттєвою частиною до складу християнства та ісламу — двох найбільших світових релігій.
Релігійна система держав Давнього Сходу.
3.1. Релігії Стародавнього Сходу
З первісних вірувань, родоплемінних культів і міфології почалась релігійна історія всіх народів стародавнього світу. Так, єгиптяни IV тис. до н. е. всіх божеств уявляли твариноподібними — у вигляді сокола, бика, корови, кішки, барана і багатьох інших тотемів, і тільки з часом — у таємничих образах предметів і явищ природи або істот, які наполовину тварини — наполовину люди. Верховними визнавались такі божества:
Ра — бог Сонця;
Осіріс — суддя мертвих;
Себек — бог води і повені;
Гор — бог світла;
Баст — богиня радощів і веселощів;
Тему — бог світанку і сутінок;
Ісіда — богиня материнства і достатку;
Кеб — бог Землі;
Кхенсу — богиня Місяця;
Кхнему — бог тлінності;
Маат — бог закону і правопорядку;
Нет — бог полювання;
Амон-Ра — уособлення сил, що відтворюють життя;
Сет — бої" війни і зла;
Птах — бог створення і відновлення;
Тот — бог мудрості і писемності;
Мут — бог природи;
Хатхор — бог неба;
Анубіс — бог — заступник померлих;
Неб-Тет — бог — покровитель сім'ї;
Тефнут — богиня вологи;
Серапіс — покровитель Александрії;
Гарпократ — одна з іпостасей Гора;
Нефтіда — покровителька домівки;
Нут — богиня неба;
Шу — бог повітря.
Єгиптяни боготворили Сонце. Фараона вважали сином Сонця, царем-богом, влада якого поширюється не тільки на людей, а й на Всесвіт. В Єгипті, отже, виникла державна форма релігії на чолі з фараоном. З часом у єгиптян сформувалася віра у потойбічну відплату: за добрі і ганебні справи людина відповідатиме перед судом володаря померлих — бога Осіріса, і якщо не у цьому житті, то у потойбічному, несправедливість і зло все-таки будуть покарані. Про вимоги релігії до віруючих можна зробити висновок, ознайомившись зі змістом "Книги мертвих", що була написана у середині П тис. до н. е. У ній, зокрема, наводиться формула самовиправдання померлого перед Осірісом: "Я не здійснював зла, я не крав, я не заздрив, я не лицемірив, я не займався оманою і марнослів'ям, я не здійснював перелюбства, я не залишався байдужим до правдивої мови, я не був причиною сліз, я не вбивав і не лихословив".
Служіння богам відправляли жерці. Вони виокремились в особливу касту і здійснювали головним чином магічні обряди і заклинання, які вважалися всесильними: без них померлий не міг потрапити у божественне царство, а земля переставала родити.
Приблизно у той самий час, що і в Єгипті (із середини IV тис. до н. е.), у долині рік Тигр і Євфрат почала формуватись Месопотамія, яку у Біблії називають "землею Сеннаарською". Населяли її шумери і аккадійці. Вони створили іригаційну систему землеробства, винайшли писемність, побудували міста і, разом з технічними досягненнями, передали своїм нащадкам — вавилонцям й ассирійцям, а через них — грекам і євреям, свої уявлення про світ, юридичні й моральні норми, релігійні міфи. Шумерські розповіді про всесвітній потоп, про створення чоловіка з глини, а жінки з ребра чоловіка, стали прототипами старозавітних міфів.
Міфологія зберегла відомості про шумерський пантеон. Головними у ньому вважались бог неба Ан і богиня землі Кі. Вони породили бога повітря Епліля, бога — творця перших людей Енкі, бога вод Еа. Боги упорядкували світ і володіють ним. Вони одружуються, народжують дітей, створюють рослин і тварин. Вони створили людину — істоту низьку і безправну, щоб вона своїми жертвоприношеннями служила їм. Боги безсмертні, а доля людини — хвороби, ворожнеча і смерть, після якої на неї чекає вічне і безрадісне перебування у похмурому царстві мертвих.
Шумери уявляли світ незмінним. Всесвіт у них — сукупність Землі і Неба: над круглою і плоскою Землею височіє Небо — купол величезних розмірів. Ремесла і мистецтво, поведінка людини, її життя і смерть, управління суспільством визначаються божественними законами "Ме".
У Месопотамії, на відміну від Єгипту, релігійна система повністю не монополізувала духовне життя. Вона залишила місце для поглядів і вчинків, вільних від безпосереднього впливу релігії.
На межі III — П тис. і в першій половині П тис. до н. е. відбулося розселення арійців, індоєвропейських народів. Воно зумовило виникнення "класичних" давньогрецької, іранської та індійської цивілізацій, які, у свою чергу, значною мірою вплинули на розвиток інших осередків культури. Вірування найдавніших індоєвропейських народів зафіксовані у давньоіндійських Ведах і в релігіях стародавніх германців і слов'ян.
Своєрідним було релігійне життя у Стародавньому Китаї. У долині річки Хуанхе цивілізація міського типу сформувалась уже в середині II тис. до и. е. її населення вшановувало багатьох богів-духів, яким приносило жертви, зокрема таких:
Чанг куо-лао — бог-чарівник;
Хан Хсянг-цу — бог квітів;
Чунг Лі-чуан — бог перетворень;
Лу Тунг-пін — бог надприродної сили;
Лі Т'єх-куай — покровитель знедолених;
Тсао Куо-чю — покровитель театру;
Хо Хс'єн-ку — богиня домашнього господарства;
Лан Тсай-хо — покровителька квітникарів;
Чу Юнг — бог вогню;
Гуаньюнь — богиня милосердя і заступниця дітей;
Мара — бог спокуси і принад;
Лей-кунг — бог грому;
Тіен Му — богиня блискавки;
Шоу Хсінг — бог довголіття;
Мо-лі Хай — охоронець Заходу;
Мо-лі Чінг — охоронець Сходу;
Мо-лі Шоу — охоронець Півночі;
Мо-лі Хунг — охоронець Півдня.
Основою релігійної системи Давнього Китаю були культ предків і збереження традицій. Водночас у ній були сильними раціональні начала: не розчинятись в абсолюті, а вчитись гідно жити відповідно до прийнятих норм, цінувати саме життя, а не жити заради майбутнього спасіння в іншому світі. Для неї було характерним також стримане ставлення до жерців, духовенства. Функції жерців виконували чиновники. Жертвопринесення вважались справою державного значення і тому здійснювати їх мали представники влади. Разом із тим діяльність жерців-чиновників спрямовувалась головним чином на виконання адміністративних обов'язків, на збереження усталеності соціальної структури суспільства. Тому не містичні прозріння, не екстаз і злиття у любові до божественного феномену, а ритуали і церемонії як справа державного значення були у центрі цієї релігійної системи. На відміну від інших стародавніх релігій, у китайській традиції не простежується зв'язок людини з богом через особу жерця. Він досягається завдяки доброчесності суспільства, відповідального перед Небом як символом вищого порядку. Разом із тим і ця релігія у своїй давній динаміці еволюціонувала від первісних вірувань до родоплемінних культів і міфологій.