Розділ 2 організаційно-економічна та фінансова діяльність тов"вкф"сен"

2.1. Оцінка стану будівельної галузі та перспективи її розвитку.

Внаслідок економічної кризи відбулася певна ланцюгова реакція, заручниками якої в будівельній галузі стали забудовники, інвестори, підрядні організації та банки. Звичайно, що кожен з цих суб’єктів зіткнувся з порушенням своїх прав та інтересів. Так, підрядні організації, через відсутність фінансування вимушені були припинити будівельні роботи, генеральні інвестори не здали, а інвестори не отримали об’єкти будівництва в передбачені строки, внаслідок девальвації гривні та інфляційних процесів, а також масових звільнень з роботи інвестори зіткнулися з проблемами виплати по кредитам, а банки відповідно – не повернення кредитів та їх незабезпеченості (у випадках, коли в іпотеку передавався майбутній об’єкт нерухомості) [1].

Відомо, що будівництво є специфічною галуззю. З одного боку, для національного господарства воно виступає важелем економічного зростання, оскільки реалізує більшу частину інвестицій в основний капітал усіх галузей виробничої сфери та інфраструктури, фактично формуючи структуру економіки. У цій ролі промислове будівництво на собі відчуває прискорення або сповільнення розвитку інших виробничих сфер, і з цих позицій, може вважатися індикатором економічної динаміки. З іншого боку, цивільне будівництво віддзеркалює вже результати соціально-економічного розвитку. Але у тій мірі, в якій споживання є важелем зростання виробництва, житлове будівництво знову-таки може виступати рушійною силою економіки.

Загальною теоретичною основою розробки проблем формування та розвитку підприємств будівельної галузі є роботи з теорії та практики функціонування підприємств, а також історичної спадщини Ю. С. Асєєва, М. Г. Бархіна, А. Е. Гутнова, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, А. В. Іконнікова, С. К. Кілессо, С. Д. Крижицького, Г. І. Лаврика, В. Ф. Макухіна, А. П. Мардера, З. В. Мойсеєнко, Т. Ф. Панченко, Л. В. Прибєги, А. М. Рудницького, В. І. Тимофієнка, Г. Й. Фільварова, Д. Н. Яблонського та багатьох інших українських і російських вчених.

Активний розвиток усіх галузей народного господарства, який спостерігався протягом 2002-2007 рр., був властивий і для будівельної галузі. Проте світова фінансова криза досить істотно вплинула на діяльність підприємств цієї галузі. Ціллю цього наукового дослідження є вивчення особливостей господарювання підприємств будівельної галузі в умовах світової фінансово-економічної кризи.

На національному та регіональному рівнях ця двоїстість виробничо-споживчих якостей будівництва проявляється у дуже складному і ще мало вивченому економічному механізмі його взаємовідносин з іншими галузями економіки. Так, будівництво залежить від тенденцій на фінансових ринках, соціальної, економічної і фінансової політики держави, зокрема, щодо методів державного регулювання галузі в умовах ринкових відносин, прямої державної підтримки будівництва. Зокрема, будівельна галузь одна з перших відчула наслідки світової фінансової кризи (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1 – Введення в експлуатацію загальної площі житла

та кількість збудованих квартир

Показник	2007	2008				2009
	всього
	Абсолют значення	Абсолют значення	Абсолютне відхилення	Темп приро-сту	Абсолют значення		Абсолют відхилен	Темп приро-сту
1	2	3	4	5	6		7	8
Введення в експлуатацію загальної площі, тис. м2	10244	10496	252	2,46	6400		-4096	-36,02
у тому числі			0				0
у міських поселеннях	7737	7640	-97	-1,25	5163		-2477	-32,42
у сільській місцевості	2507	2856	349	13,92	1237		-1619	-56,69
Продовження таблиці 2.1
1	2	3	4	5	6		7	8
Кількість збудованих квартир, тис.	95	94	-1	-1,05	66		-28	-29,79
у тому числі			0				0
у міських поселеннях	78	76	-2	-2,56	57		-19	-25,0
у сільській місцевості	17	18	1	5,88	9		-9	-50,0

З вище викладеного наглядно видно, що криза негативно відобразилась на будівельній галузі. Адже в 2009 році спостерігається зменшення введення в експлуатацію загальної площі на 4096 тис. м2, тобто на 39,02 %.

У січні-березні 2010 р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 5,7млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 78,6% проти січня -березня попереднього року. Зниження обсягів будівництва у січні-березні 2010 р. проти відповідного періоду попереднього року відбулося за всіма основними видами будівельної діяльності. На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що займаються будівництвом будівель і споруд (частка яких у загальному обсязі становить 81,3 %). Серед них значно (на 69,7 %) скоротили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітену. Також більш як на чверть знижено обсяги робіт з будівництва будівель, місцевих трубопроводів, ліній зв’язку й енергопостачання.

Водночас обсяги робіт підприємств, що будують у сфері енергетики, добувної та переробної промисловості, зросли проти відповідного періоду 2009р. на 30,9 %, монтаж і встановлення збірних конструкцій – на 8,6 %. Знизили обсяги будівництва підприємства 24 регіонів країни. Серед них найбільше – Чернівецької та Рівненської областей, відповідно на 60,7% та 55,4 %. Разом із тим зросли обсяги будівництва порівняно з січнем-березнем 2009 р. у Полтавській (на 10,6 %), Дніпропетровській (на 7,6 %) та Житомирській (на 4,8%) областях. Більше третини загального обсягу будівництва виконано підприємствами 4 регіонів країни (Донецької, Харківської, Дніпропетровської та Полтавської областей), ще 26,4 % – будівельниками м. Києва [2].

Отже, заради відродження будівництва як потужного важеля економіки і соціального розвитку, необхідно розглядати будівництво із системних позицій, а не лише як галузь та організаційно-технологічні процеси на будівельному майданчику. Звужене трактування будівництва успадковане нами від планового господарства, де питання доцільності будівництва, його розміщення, ефективності, фінансування, проектних рішень, учасників, ціни, подальшої експлуатації тощо – вирішувалися поза галуззю, централізовано, а будівельникам залишалося лише виконати свою місію на майданчику. В нових ринкових умовах, як бачимо, все змінилося.

Будівництво сьогодні має розглядатися на макрорівні у системі національного господарства як багатогалузевий інвестиційно-будівельно-експлуатаційний комплекс (будівельний комплекс), а у системі економічних відносин на мікрорівні – як процес конкуренції і взаємодії на об’єктах низки незалежних спеціалізованих суб’єктів ринку з їхніми інтересами і капіталами.

З методологічної точки зору в усіх випадках для стратегічного управління будівельним комплексом потрібне бачення моделі його функціонування у національній економіці – моделі, побудованої на новому, викладеному вище баченні будівництва і новому механізмі взаємовідносин суб’єктів господарювання. Тільки на основі такої моделі можна виявити основні чинники, макроекономічні взаємозв’язки та тенденції, залежність інвестиційно-будівельної активності від економічних циклів, процесів у галузях і регіонах, здійснювати науково обґрунтоване прогнозування і регулювання державою розвитку будівельного комплексу.

Так, стало зрозумілим, що у передкризовий період існували серйозні диспропорції між інвестиційно-будівельною діяльністю у певних галузях та сферах і економічною доцільністю їх розвитку. Наприклад, існувало величезне економічно невиправдане недофінансування будівництва і оновлення об’єктів житлово-комунального господарства, яке фактично призвело до погіршення якості комунальних послуг при збільшенні їх ресурсоємності. Або ж, в умовах нерозвиненого фондового ринку, прискорений штучним фінансовим попитом розвиток житлового будівництва, який незначно поліпшивши ситуацію із забезпечення населення житлом, призвів до економічно необґрунтовано збагачення певних груп на операціях із земельними ділянками, фінансуванні та кредитуванні будівництва, торгівлі нерухомістю тощо.

Держава не була готова вчасно помітити і оцінити диспропорції, що виникали під впливом ринкових факторів і вжити заходи регуляторного характеру для їхнього виправлення. Мабуть, чимало диспропорцій, тенденцій, зв’язків залишаються досі непоміченими, без прискіпливого аналізу, а інвестиційно-будівельні важелі гармонізації економіки – зовсім не використаними. Тому держава у найближчому майбутньому має спочатку економічно обґрунтувати, а потім і реалізувати більш ефективну модель земельних відносин, фінансування, оподаткування, експорту-імпорту матеріалів і робіт у будівництві, впливу інших, у тому числі кризових факторів на розвиток будівельного комплексу, з огляду на вплив останнього на економічний розвиток.

На відміну від планової економіки, де будівництво здійснювалося в основному за участі державних замовників, проектувальників і підрядників, а вартість і ціна співпадали і були повністю детермінованими, ефективне функціонування інвестиційно-будівельно-експлуатаційного ринку об’єктивно потребує нових гравців і нового механізму ціноутворення. Мабуть, це є ключовим моментом для усвідомлення, якщо ми хочемо задіяти ринкові регулятори ефективності будівництва, а не стихійні сили його деформацій, які проявилися у кризі.

Вихідна теза для розуміння функціонування ринкового механізму у будівництві: вартість робіт і послуг окремих учасників будівництва залежить від потреб та ринкової вартості ресурсів (в тому числі, фінансових), що використовуються; вартість кінцевої будівельної продукції складається в результаті економічних відносин між учасниками інвестиційно-будівельного процесу, а ціна - під впливом попиту-пропозиції на ринку нерухомості в регіональному і макроекономічному оточенні [3].

Фінансовий механізм будівельного комплексу потрібно вдосконалювати, задіявши нові джерела та форми фінансування, досягнувши таким чином баланс цілей стратегічного розвитку та його фінансового забезпечення .

Пріоритетні напрями розвитку будівництва мають випливати зі стратегій соціального і економічного розвитку держави, державних і регіональних цільових програм. Результативність та ефективність програм повинна забезпечуватись професійним плануванням і управлінням, запровадженням процедури коригування програм, контролем за фінансуванням і строками виконання заходів.

Необхідно прискорити розвиток ринкових економічних відносин між учасниками будівництва, формування раціональної регіональної структури, інфраструктури і спеціалізації учасників будівництва, структури капіталу галузі і рівня капіталізації, вдосконалити систему договірних відносин, формування вартості, ціни і прибутку учасників будівництва, достатніх для їхнього функціонування і розвитку.

Необхідно забезпечити постійне підвищення ефективності проектних рішень у містобудуванні, будівництві і капітальному ремонті, враховуючи увесь комплекс витрат протягом життєвого циклу будівельної продукції, запровадити механізм мотивації науково-проектних організацій у розробці ефективних проектних рішень.