3. Розрізняють реальний і номінальний валютний курси.

Номінальний валютний курс – це відносна ціна валют двох країн, тобто ціна однієї валюти в одиницях іншої. Застосовуючи термін «обмінний курс» найчастіше розуміють саме номінальний валютний курс.

Реальний валютний курс – це відносна ціна товарів, що вироблені в двох країнах.

Залежність між реальним та номінальним валютними курсами відображається наступною формулою:

Е_R = E_N * (P_{за кордоном} /P_{в країні})

де Е_R – реальний валютний курс,

E_N – номінальний валютний курс,

P_{в країні} – рівень (індекс) внутрішніх цін в національній валюті,

P_{за кордоном} – рівень (індекс) цін за кордоном в іноземній валюті,

Паритет купівельної спроможності – це рівень обмінного (номінального) курсу валют, який забезпечує рівність їх купівельної спроможності.

Зміни у рівні цін в середині країн без змін у номінальному обмінному курсі призводить до змін реального валютного курсу/ Розглянемо це на конкретному прикладі.

Вартість споживчого кошика в Німеччині у 1990 році складала 3000 DM, в США – 1000 $. Обмінний курс складав 3 DM за 1 $. В 2000 році ціни в США зросли у 1,5 рази, в Німеччині – залишились без змін. Обмінний курс не змінився. Необхідно визначити реальний валютний курс у 1990 та у 2000 році.

В 1990 році він складе: 3000 DM = 1000 $. Реальний валютний курс: 3 DM за 1 $. В 2000 році: Е_R = 3 DM/$ * 1,5/1 = 4,5 DM/$.

Отже, якщо не відбудуться зміни в обмінному курсі, громадяни Німеччини перестануть купувати товари США, адже це невигідно реально.

В довгостроковій перспективі номінальні валютні курси рухливі та реагують на зміни рівнів цін в країнах таким чином, що реальні валютні курси залишаються без змін, забезпечуючи паритет купівельної спроможності валют.

4. Зараз в світі функціонує Ямайська валютна система, згідно якої існують дві системи валютних курсів: гнучкі або плаваючи валютні курси та жорсткі або фіксовані валютні курси. Країни можуть обирати або один з двох варіантів систем валютних курсів або застосовувати їх змішаний варіант. Згідно домовленостей у межах Ямайської валютної системи країни-члени МВФ повинні дотримуватись таких принципів здійснення валютної політики:

1) валютний курс повинен бути економічно обґрунтованим,

2) інтервенція центрального банку здійснюється з метою згладжування хаотичних короткострокових курсових коливань,

3) при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.

Система гнучких або плаваючих валютних курсів.

В цьому випадку курси обміну валют визначаються попитом та пропозицією на валютному ринку.

В умовах дії системи гнучких валютних курсів зміни у попиті або пропозиції валюти відбиваються на зміні валютного курсу.

Перевагами системи гнучких валютних курсів є:

- валютні курси автоматично коригуються внаслідок змін у попиті і пропозиції валюти на ринку, що в кінцевому підсумку усуває незбалансовані платежі,

- у спекулянтів немає можливості отримати прибуток за рахунок центрального банку країни,

- у центрального банку країни не має потреби здійснювати валютні інтервенції.

Н едоліками системи гнучких валютних курсів є:

1) невизначеність, яка може викликати зменшення в обсягах торгівлі (купивши товар в США за 10 $ при обмінному курсі 1$=5 грн. імпортер розраховує продати його в Україні за 60 грн., збільшення курсу долара США до 7 грн. зробить такий продаж не можливим).

2) зміни в умовах торгівлі.

Умови торгівлі – це співвідношення експортних та імпортних цін.

УТ = Р_Ех/Р_Ім

Падіння вартості національної валюти призводить до зменшення доходів від експорту товарів та збільшення витрат на імпорт. Це означає погіршення умов торгівлі для країни.

Р_Ех ↓ /Р_Ім ↑ = УТ ↓

3) нестабільність внутрішніх економічних процесів. Зниження курсу національної валюти в умовах повної зайнятості ресурсів призводить до інфляції:

(Курс гривні ↓ – курс $ ↑ – Ех ↑ – Ім ↓ – NX ↑ – AD ↑ – Y ↑ – P ↑ (інфляція))

підвищення курсу – до безробіття:

(Курс гривні ↑ – курс $ ↓ – Ех ↓ – Ім ↑ – NX ↓ – AD ↓ – Y ↓ – (безробіття))

Система фіксованих валютних курсів передбачає встановлення центральним банком країни певного рівня обмінного курсу і усування змін, які відбуваються у валютному курсі під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку шляхом проведення стабілізаційних заходів. Існує декілька способів фіксації валютного курсу:

• до курсу найбільше значущих валют міжнародних розрахунків (долару США),

• використання валюти іншої країни у якості законного засобу платежу,

• до курсу валют країн-головних торговельних партнерів (Бутан – до індійської рупії, Намібія та Свазіленд – до південноафриканського ранду і т.і.),

• до колективних валютних одиниць (до СПЗ (спеціальні права запозичення)

Перевагами використання країною фіксованих валютних курсів є:

- компанії країни мають надійну основу для здійснення планування та ціноутворення,

- внутрішня грошово-кредитна політика обмежена необхідністю для центрального банку здійснювати підтримку валютного курсу (регулювати платіжний баланс),

- забезпечується стабільність роботи недостатньо розвинутих фінансових ринків та фінансових інструментів.

Недоліками системи є:

- в умовах відсутності довіри з боку суспільства можуть проводитись спекулятивні дії, що змусять країну відмовитись від фіксації валютного курсу,

- немає надійного способу для визначення ефективності встановленого обмінного курсу,

Центральний банк повинен мати кошти для проведення, в разі необхідності, валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це процес додаткового вливання або вилучення іноземної валюти з національного валютного ринку центральним банком країни. Валютна інтервенція має за мету підтримку фіксованого рівня валютного курсу.