Тема 7: Міжнародні валютно-фінансові відносини.

1.Загальні відомості про валюту.

2.Поняття і функції валютних ринків, модель валютного ринку.

3.Поняття валютного курсу, реальний і номінальний валютний курси.

4.Режими валютних курсів.

5.Еволюція міжнародної валютної системи (самостійно).

6.Платіжний баланс.

1. Іноземна валюта – це грошові знаки інших країн ,а також кредитні кошти обігу і платежу, які виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках.

Ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошових одиницях іншої країни називається валютним курсом. Оцінка валюти називається котируванням. Розрізняють пряме котирування – коли одиниця іноземної валюти виражається в одиницях національної валюти: 1$ = 5,5 грн., і зворотне (не пряме) котирування, коли одиниця національної валюти виражається в одиницях іноземної: 1 грн. = 5 руб.

Здатність валюти обмінюватися на інші валюти називається конвертованістю. Розрізняють :

• вільноконвертовані валюти, що обмінюються на інші без будь-яких обмежень;

• частково конвертовані валюти, для яких обмеження існують тільки по деяких валютних операціях, або обмежень немає тільки для нерезидентів;

• неконвертовані, для яких застосовуються обмеження по всіх видах валютних операцій як для резидентів так і для не резидентів.

У світовій валютно-фінансовій системі існує таке поняття як резервна валюта.

Резервною називається валюта, що обслуговує міжнародні розрахунки при проведенні зовнішньоекономічних операцій, у якій здійснюються міжнародні інвестиції та визначаються світові ціни.

Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, євро, швейцарський франк, японська ієна.

2. Валютний ринок – це система відносин купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті.

До основних функцій валютних ринки відносять:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків,

• страхування валютних ризиків,

• диверсифікацію валютних резервів,

• державне регулювання валютних курсів шляхом здійснення валютних інтервенцій національними банками країн,

• отримання прибутків учасниками валютного ринку від різниці валютних курсів.

За широтою охоплення суб’єктів валютні ринки діляться на світові, регіональні та національні. Світовий валютний ринок охоплює валютні ринки всіх країн світу. Його найважливішими центрами є Лондон, Нью-Йорк, Токіо та Париж. Тут здійснюються операції з валютами, які широко застосовуються для обслуговування міжнародних платежів.

Крупні регіональні валютні ринки працюють в Цюріху (Швейцарія), Франкфурті-на-Майні (Німеччина), Брюсселі (Бельгія), Сінгапурі та Гонконгу.

Національний валютний ринок – це ринок, що функціонує в межах території певної країни.

В залежності від ступеня організованості валютні ринки можуть бути біржовими або позабіржовими. Позабіржовий ринок створюється дилерами, які не обов’язково повинні бути членами валютної біржі. Вони ведуть операції по телефону, факсу, комп’ютерним мережам.

Попит на іноземну валюту в країні формується у зв’язку із попитом на товари, що імпортуються з даної країни. Крива попиту має наступний вигляд:

Якщо товар в США коштує 2 $, то при обмінному курсі 3 грн./$ він буде коштувати для українського споживача 6 грн., при обмінному курсі 5 грн./$ він вже коштуватиме 10 грн. Збільшення ціни на товар призведе до скорочення попиту на нього і, відповідно, до скорочення попиту на долари США. Таким чином, підвищення курсу долара робить імпортні товари дорожчими. Зниження курсу іноземної валюти робить імпортні товари дешевшими.

Підвищення курсу долара є одночасно зниженням курсу гривні, і навпаки. Таким чином, підвищення вартості валюти – це зростання її обмінного курсу.

Попит на іноземну валюту в країні формують:

• фірми-імпортери,

• банки,

• туристи, які виїжджають за кордон,

• валютні спекулянти.

Пропозицію на національному валютному ринку формують:

• фірми-експортери,

• банки,

• туристи, які в'їжджають із-за кордону,

• валютні спекулянти.