Тема 11. Вартість робочої сили

11.1. Вартість робочої сили та фактори, що впливають на її розмір

Згідно з резолюцією, прийнятою 11-ю Міжнародною конференцією зі статистики вартості праці (жовтень 1966 р.), вартість робочої сили - це розмір фактичних видатків наймача на її утримання.

Фактори, які впливають на величину вартості робочої сили:

• вартість життя, яка визначається сукупністю необхідних для існування і розвитку людини матеріальних і духовних потреб і має грошовий вираз;

• науково-технічний прогрес, який висуває якісно нові вимоги до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурного рівня;

• дія закону зростання потреб, який з розвитком суспільства об’єктивно вимагає збільшення витрат роботодавців на відтворення найманої робочої сили;

• економічна кон`юнктура, яка в період зниження ділової активності призводить до здешевлення робочої сили, а в період пожвавлення – до її подорожчання;

• свідомість трудящих, їх спроможність захищати власні інтереси і тим протидіяти зниженню ставок заробітної плати, скасуванню тих чи інших соціальних виплат і, навпаки, вимагати підвищення рівня оплати та соціальних виплат;

• рівень і кількість податків на заробітну плату, що призводить до відповідної зміни вартості робочої сили та т. ін.

11.2. Оцінка вартості життя

Вартість життя як соціально-економічне явище традиційно має декілька фіксованих меж, які оцінюються такими показниками як:

• прожитковий мінімум (нижчий рівень малозабезпеченості);

• мінімальний споживчий бюджет (вищий рівень малозабезпеченості);

• гарантований прожитковий рівень (офіційно затверджені рівні мінімальної заробітної плати і пенсії).

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Цей показник визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на особу (861 грн. з 01.10.2010 р.), а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення:

• дітей віком до 6 років; (787)

• дітей віком від 6 до 18 років; (941)

• працездатних осіб; (907)

• осіб, які втратили працездатність (723);

і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до положень Закону України “Про прожитковий мінімум” набір товарів та послуг має визначатися не рідше одного разу на п’ять років, проте з квітня 2000 р. такий перегляд не здійснювався.

В Україні законодавчо встановлено, що прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя у країні, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, допомог, стипендій, визначення права на призначення соціальної допомоги, встановлення величини неоподаткованого мінімального доходу громадян. Проте на практиці цей показник використовується не у всіх випадках передбачених законодавством.

Так, Законом України від 14 грудня 2006 року № 466-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” встановлено, що “Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Цей Закон мав стати чинним з 1 січня 2009 року, проте фактично МЗП зрівнялася з ПМ лише з 01.11.2009 р.