11. Назвіть основні групи прихованих методів протекціонізму

Кількісні обмеження є альтернативою тарифів при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, однак існують інші нетарифні методи, які застосовуються стосовно імпортної продукції паралельно із системою митного регулювання. Контроль за застосуванням деяких із них покладено на митні органи. Дану групу нетарифних обмежень називають „прихованими методами протекціонізму”. За деякими оцінками, існує декілька сотень видів прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни в односторонньому порядку обмежують імпорт чи експорт. їх можна класифікувати на чотири основні групи:

• політика державних закупівель;

• внутрішні податки і збори;

• вимоги про вміст місцевих компонентів

• технічні бар’єри.

Політика державних закупівель

Політика в рамках державних закупівель – це один із методів прихованого протекціонізму, який базується на тезі „купівля тільки вітчизняних товарів”, тобто державні органи і підприємства можуть купувати певні товари лише в національних виробників, навіть якщо вони дорожчі, ніж імпортні. З певною періодичністю більшість країн світу використовує даний метод нетарифного регулювання національного ринку, аргументуючи це имогами національної безпеки. Американський уряд за Законом 1933 р. Акт „купуй американське” сплачував американським постачальникам на 2% більше за товари військово-промислового комплексу у порівнянні з іноземними. У 1998 р. уряд Росії прийняв рішення, щоб усі державні чиновники „пересіли” з іномарок на автомобілі російського виробництва.

Внутрішні податки і збори

Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності. Вживати даний захід можуть як центральні, так і місцеві органи державної влади. Податки можуть бути прямими (податок на промисел, податок на продаж імпортних товарів) або непрямими (податок на додану вартість, акцизний збір, збори за митне оформлення, портові збори). Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому разі, якщо вони накладаються виключно на імпортні товари, тобто стосовно національних товарів діє зовсім інша система оподаткування. Якщо країна ставить за мету створити рівні стартові умови для конкуренції національних та імпортних товарів, то діє однакова система оподаткування.

Вимоги про вміст місцевих компонентів

Розв’язуючи проблему захисту національного ринку від конкуренції іноземних товарів, уряди деяких країн заохочують заміну імпорту внутрішнім виробництвом, запроваджуючи місцеві вимоги до певних галузей. Ці обмежувальні бар’єри отримали назву „вимоги про вміст місцевих компонентів”. Сутність їх полягає в тому, що держава законодавчо встановлює певний відсоток вартості товару, який мусить забезпечуватися місцевим виробництвом. Як правило, вимоги вмісту національних компонентів використовуються країнами, що розвиваються, які провадять політику імпортозаміщення, тобто намагаються реалізувати економічний потенціал країни з метою подальшої відмови від Імпорту. Розвинуті країни також застосовують даний захід аби зберегти в країні певний рівень зайнятості.

Технічні бар’єри

Більшість засобів нетарифного регулювання виникли як інструменти зовнішньоторговельної політики, причиною ж технічних бар’єрів стало існування різниці між національними промисловими стандартами, системами виміру та інспекцій якості, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами маркування та упаковки товарів. Проте з часом їх використання отримало суто протекціоністський характер, тобто технічні бар’єри стали одним з активних елементів системи перешкод на шляху імпорту до країни. Активізація у використанні цього інструменту пояснюється тим, що дані перешкоди, по-перше, досить складно виявити, по-друге, вони по-різному діють стосовно різних країн і товарів. Чим складніший за технічними параметрами товар, тим простіше створити систему перешкод для його імпорту до країни. У 60-ті роки зовнішньоторговельний оборот між Великою Британією, Францією та ФРН через неузгодженість технічних норм втратив близько 1/3 номенклатури електротехнічних виробів.

Існування суперечності, за якої, з одного боку, конкуренція змушує дедалі частіше використовувати технічні бар’єри як засіб зовнішньоторговельної політики, а з іншого – інтернаціоналізація господарського життя диктує необхідність уніфікації норм і правил стосовно товарів, призвело до того, що технічні бар’єри стали об’єктом міжнародних переговорів як на двосторонньому рівні та на рівні інтеграційних об’єднань, так і в рамках міжнародних організацій ГАТТ /СОТ/ЮНКТАД.