8. Варшавська угода між унр і Польщею

С. Петлюра вів переговори з Польщею, що завершилися Варшавською угодою.

Це блок трьох конвенцій, укладених С. Петлюрою з «начальником» Польської держави Ю. Пілсудським у квітні 1920 р. з метою досягнення єдності дій у боротьбі з більшовизмом.

Польський уряд визнавав Директорію «неза­лежної Української Народної Республіки на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР».

За Польщею закріплювалися території, захоплені її військами (Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся, уся Галичина).

Але Польща відмовилася від претензій на території в кордонах Речі Посполитої 1772 р.

Збройні сили УНР переходили під командування Польщі.

Залізниці на тери­торії України повинні були підпорядковуватися польському управлінню, а національні військові формування переходили під польське командування.

Утримання війська покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій - на польський.

Союз із Польщею практично знищив залишки авторитету Директорії і С. Петлюри серед українського народу.

9. Наступ польсько-українських військ. Польський окупаційний режим

У складі польських військ наступали дві дивізії армії УНР під командуванням полковників Удовиченка і Безручка, а також 5-тисячна група, що повернулася на початку травня із Зимового походу.

Загальна кількість військ УНР складала близько 15 тис. чол. Польська армія нараховувала більше 50 тис. солдатів і офіцерів.

Об'єднаним польсько-українським військам протистояли радянські частини Західного фронту, що діяв на території Білорусії, а також зосереджені в Україні частини Південно-Західного фронту.

Чисельність Червоної армії була незначною. Польські армії і частини Директорії мали краще озброєння і спорядження.

Це і визначило хід військових дій на початковому етапі війни. Фронт був прорваний, і радянські війська стали відступати в напрямку Києва й Одеси.

6 травня 1920 р. польська армія і частини УНР вступили до Києва.

9 травня вони форсували Дніпро, але їхній подальший наступ було зупинено на лінії Вишгород-Бровари-Бориспіль.

На одеському напрямку польські війська також не виконали поставленого перед ними завдання прорватися до Чорного моря.

Масового антибільшо­вицького повстання в тилу Червоної армії, на яке сподівався С. Петлюра, не відбулося.

У великих містах України теж не було прихильників Польщі і Директорії.

На території України, захопленій польськими військами, встановлювався окупаційний режим, створювався польський адміністративний апарат, що відновлював поміщицьку влас­ність на землю, організовував вивіз до Польщі демонтованого промислового устаткування, промислових товарів і сировини.

Вплив адміністрації УНР було обмежено.

На території Волині і Поділля представників української адміністрації взагалі не було: уся повнота влади тут належала польській адміністрації, що призначалася з польської шляхти і виявляла особ­ливу жорстокість відносно місцевого українського населення.

Польська окупація Правобережжя викликала гостре невдо­волення населення.

У квітні 1920 р. Польща почала наступ на Україну, однак, успішний контрнаступ Червоної армії (радян­ським військам удалося зайняти навіть передмістя Варшави) змусив польський уряд розпочати переговори, котрі закінчилися укладенням мирного договору 1921 р. у Ризі.