5. Методи управління валютними ризиками

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов’язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності. Управління валютним ризиком базується на ви­бо­рі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні еле­мен­ти:

• використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

• контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

• страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Схематично така стратегія менеджменту валютного ризику наведена на рисунку:

Відповідно до цієї схеми ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального ставлення до ризику, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків.

Широко використовується метод страхування цінового ризи­ку шляхом проведення протилежних операцій із різними вида­ми біржових контрактів. Цей метод отримав назву хеджування.

Хеджування – купівля і/або продаж похідних цінних паперів (опціонів або ф’ючерсів) для того, щоб знизи­ти ризик можливих втрат від майбутніх біржових угод.

Термін "хеджування" використовується у банківській, біржо­вій і комерційній практиці для визначення різних методів страху­вання, а також валютних ризиків. Хеджування можна розгляда­ти як систему укладання термінових контрактів і угод, що вра­ховує ймовірні в майбутньому зміни обмінних валютних курсів і ставить за мету уникнення несприятливих наслідків цих змін. В Україні хеджування розгля­да­єть­ся як страхування від ризиків несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають поставку (продаж) товарів у майбутньому.

Контракт, що служить для страхування від ризиків зміни курсів (цін), має назву хедж. Суб’єкт господарювання, який здійснює хеджування, називається хеджер. Існують дві опера­ції хеджування: хеджування на підвищення; хеджування на зниження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову опера­цію з купівлі термінових контрактів чи опці­онів. Хедж на підвищення застосову­єть­ся в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити купівельну ціну на­багато раніше, ніж був придбаний реальний товар. Припус­тимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а необхідний товар надійде через три місяці. Для компенсації втрат від очікуваного підвищення цін слід ку­пити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, по­в’язаний із цим товаром, і продати у момент, коли буде купу­ватися товар. Оскільки ціна на товар і пов’язаний із ним терм­іновий контракт зміняться пропорційно в одному напрямку, то куплений раніше контракт можна продати дорожче на стільки, на скільки зросте до цього часу ціна на товар. Таким чином, хеджер, здійснюючи хеджування на підвищення, страхує себе від можливого підвищення цін у майбутньому.

Хеджування на зниження, або хеджування продажем, – це біржова операція з продажу термінового контракту. Хеджер, який здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терм­іновий контракт або опціон, страхує себе від можливого зни­ження цін у майбутньому. Припустимо, що ціна товару (курс валюти, цінного папера) через три місяці знизиться, а товар необхідно буде продати через три місяці. Для компенсації пе­редбачених втрат від зниження цін хеджер продає терміновий контракт сьогодні за високою ціною, а під час продажу свого товару через три місяці, коли ціна на нього впала, купує такий же терміновий контракт за заниженою (майже на стільки ж) ціною. Таким чином, хедж на зниження застосовується в тих випадках, коли товар необхідно продати пізніше. Хеджер на­магається знизити ризик, який викликаний невизначеністю цін на ринку, за допомогою купівлі чи продажу термінових контр­актів. Це дає можливість зафіксувати ціну і зробити прибутки і витрати передбачуванішими. При цьому ризик, пов’язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, які йдуть на певний, заздалегідь розрахований, ризик. Хеджування може здійснюватися як із допомогою ва­лютного опціону, так і через форвардну угоду.

Валютний опціон – це право покупця купити і зобов’язання продавця продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим курсом на заздалегідь узгоджену дату або впродовж узгодженого періоду. Таким чином, опціонний контракт обов’язковий для покупця. Суб’єкт господарювання купує ва­лютний опціон, який надає йому право (але не зобов’язання) придбати певну кількість валюти за фіксованим курсом в об­умовлений день (європейський стиль).

Перевагами хеджування за допомогою опціону є повний за­хист від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є витра­ти на оплату опціонної премії.

Форвардна операція являє собою взаємне зобов’язання сторін провести валютну конверсію за фіксованим курсом на заздалегідь обумовлену дату. Терміновий, або форвардний, контракт – це зобов’язання для двох сторін (продавця і покупця). Продавець зобов’язаний продати, а покупець купити певну кількість ва­люти за встановленим курсом у певний день.

Переваги форвардної операції проявляються у відсутності передчасних витрат і в захисті від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є потенційні втрати, пов’язані з ризиком втраченої вигоди.

Спекулянти на ринку термінових контрактів відіграють значну роль. Беручи на себе ризик, сподіваючись отримати прибуток при грі на різниці цін, вони виконують роль стабілізатора цін. При купівлі термінових контрактів на біржі спекулянт робить гарантійний внесок, яким і визначається величина ризику спеку­лянта. Якщо ціна товару (курс валюти, цінних паперів) знизи­лася, то спекулянт, який купив раніше контракт, втрачає суму, що дорівнює гарантійному внеску. Якщо ціна товару виросла, то спекулянт повертає собі суму, яка дорівнює гарантійному внеску, і отримує додатковий прибуток від різниці в цінах то­вару і купленого контракту. В цьому разі суб’єкт господарю­вання бере на себе ризик і мимоволі стає спекулянтом, розра­ховуючи на сприятливу цінову динаміку. При цьому вартість активів перебуває у прямій залежності від ціни контракту.

Терміновий ринок, інструменти якого застосовуються з ме­тою зниження фінансового ризику, є одним із найбільш дина­мічно зростаючих сегментів. Інтернаціоналізація світо­вого фінансового ринку розкриває дедалі ширші можливості ви­користання строко­вих угод на ринках різних країн і забезпечує страхування інвесторів від можливих втрат коштів у процесі їх вкладання у різні фінансові інструменти.

Сьогодні існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані різними суб’єктами фінансового ринку залежно від конкретних умов і завдань їхньої діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дозволяють повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна.

З-поміж методів страхування валютних ризиків потрібно назвати такі:

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборго­ва­ності.

2. Зміна термінів платежів.

3. Форвардні угоди.

4. Операції “своп”.

5. Опціонні угоди.

6. Фінансові ф’ючерси.

7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

8. Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Паралельні позички.

10. Лізинг.

11. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).

12. Використання валютних коштів.

13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

14. Самострахування.

В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують, як правило, не один, а водночас кілька методів.