Порука і гарантія

- Ч.1 ст. 553 за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному розмірі.

- Ч.1 ст. 560 ЦК за гарантією банк, або інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

- Відмінності між порукою і гарантією:

1) порука виникає на підставі договору, гарантія встановлюється одностороннім правочином;

2) поручителем може виступити будь-який учасник цивільних відносин, а гарантом – лише банк, інша фінансова установа, страхова організація;

3) у разі порушення основного зобов’язання поручитель разом з боржником несуть солідарну відповідальність перед кредитром, гарант відповідає (сплачує грошову суму) виключно відповідно до умов наданої гарантії;

4) у разі виконання зобов’язання поручителем до нього переходять усі права кредитора, гарант після виконання зобов’язання визначеного гарантією отримує право регресу до боржника.

ГАРАНТІЯ

Гарантія є одним із способів виконання зобов’язання, суть якого полягає у тому, що банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Коло суб’єктів, які можуть виступати гарантами законом обмежене: ними можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації.

Гарантія є одностороннім правочином, зміст якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору – беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантії. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.

Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром за порушенням боржником-принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією, обмежується сплатою суми, на яку її видано.

Право беніфіціара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом заявлення письмової вимоги (наприклад претензії), до якої додаються документи, вказані у гарантії. Заявити вимогу можливо лише у межах строку, на який видано гарантію.

Поряд з основним обов’язком гаранта, що полягає у задоволенні письмової вимоги беніфіціара, ЦК встановлює для нього додаткові обов’язки пов’язані з розглядом вимоги беніфіціара. Зокрема після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копію вимоги разом з доданими до неї документами. Вимога бенефіціара повинна бути розглянута гарантом у строк, визначений в гарантії, а за його відсутності – в розумний строк. Таким чином, якщо добровільне виконання гарантом взятого на себе обов’язку відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов’язання не відбудеться, бенефіціар має право заявити позов про стягнення грошової суми у відповідності з умовами гарантії у межах загального строку позовної давності. Поряд з цим бенефіціар має право вимагати від гаранта сплати процентів річних з простроченням суми. Тобто гарант відповідає не тільки перед беніфіціаром за порушення зобов’язання боржником, а й несе самостійну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання свого обов’язку. І це є ніщо інше як, відповідальність боржника за грошовим зобов’язанням. За заг. правилом , така відповідальність не обмежується сумою на яку видано гарантію, хоча гарантією може бути передбачено й інше.

Бенефіціар не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта. Таке правило має диспозитивний характер, тобто безпосередньо у гарантії може бути передбачено протилежне.

Інші відносини, що виникають у зв’язку з видачею гарантії, це відносини між боржником-принципалом та гарантом. Вони ґрунтуються на нормах ЦК та договорі. Законом, зокрема, визначається, що гарант у разі сплати кредитору грошової суми у відповідності з умовами гарантії має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника, а також має право на винагороду за надані боржником послуги. Однак лише договором сторін може бути визначений розмір такої винагороди, а також порядок її сплати, оскільки безпосередньо ЦК встановлює положення про те, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Тобто можна припустити, що послуга може бути і безоплатною. Якщо питання розміру зворотної вимоги не врегульовано договором , діє загальне правило за яким гарант має право на регрес у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові.

Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, - безвідклична.

На відмінну від інших способів забезпечення виконання зобов’язання, які мають акцесорних характер, гарантія є незалежною від основного зобов’язання. Припинення такого зобов’язання або визнання його недійсним не тягне за собою припинення гарантії, навіть тоді, коли у ній міститься посилання на основне зобов’язання. Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки тоді, коли останні не відповідають умовам гарантії або сплинув строк її дії.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: сплати кредитором суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

ПОРУКА як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Здійснення права у зобов’язальних правовідносинах залежить не лише від волі суб’єкта права, а й від волі боржника. Загальним заходом, що стимулює боржника до належного виконання своїх обов’язків є можливість стягнення збитків, але така міра не завжди дає результат. Існують випадки коли боржник не виконує свої зобов’язання, а але кредитор ніяких збитків не несе; чи суд наприклад виніс рішення про примусове стягнення боргу, але рішення залишається без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернене стягнення. Тому сторони у зобов’язальних правовідносинах досить часто використовують додаткові забезпечувальні заходи, покликані стимулювати боржника до своєчасного виконання зобов’язання шляхом встановлення невигідних наслідків.

Такі додаткові заходи у праві мають назву способи забезпечення виконання зобов’язань.

Одним з таких способів є порука, сутність якої полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов’язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов’язку перед кредитором.

Встановлення поруки оформлюється договором, який укладається між поручителем і кредитором за основним зобов’язанням. Якщо договір поруки укладений як тристоронній договір між поручителем, боржником та кредитором, немає підстав визнавати його недійсним, коли всі суттєві поруки у ньому викладені. Суб’єктами договору поруки можуть бути будь-які особи як фізичні так і юридичні. Необхідність в укладені договору між поручителем та боржником та виникає, коли постає питання про оплату послуг поручителя. Договір поруки вважається укладеним, коли сторони досягли згоди зі всіх суттєвим умов (консенсуальний) і дотрималися письмової форми. Недодержання останньої робить договір нікчемним. За бажанням (нотаріально посвідчений).

Зміст зобов’язання, що встановлюється договором поруки, полягає у тому, що поручитель зобов’язується при порушені боржником основного зобов’язання, нести відповідальність перед кредитором поряд з боржником за основним зобов’язанням. За загальним правилом боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Але договором поруки може бути встановлена субсидіарна відповідальність. У цьому випадку до пред’явлення вимоги поручителю кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо останній відмовився задовольнити вимогу кредитора або той не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу в повному обсязі, то кредитор може пред’явити вимогу до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

У такому договорі можуть брати участь з боку поручителя декілька осіб. Такі особи, за загальним правилом несуть солідарну відповідальність.

Обсяг відповідальності поручителя визначається договором. Якщо відповідна умова у ньому відсутня, поручитель має відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. У цьому разі вважається, що поручитель взяв на себе обов’язок нести повну відповідальність за боржника. Договором може бути встановлена відповідальність поручителя в певній частці.

Крім обов’язку відповідати за боржника, поручитель за договором поруки має інший супроводжувальний обов’язок – повідомити боржника про отримання вимоги від кредитора, а у разі подання позову до нього – подати клопотання про залучення боржника до участі в справі. Невиконання цього обов’язку надає боржникові право, у разі пред’явлення до нього зворотної вимоги поручителем, висувати проти нього усі заперечення, які він мав би проти кредитора. У разі заявлення вимог до поручителя останній має право висунути проти вимог кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, щ оці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути дані заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Поручитель, який виконав за боржника його зобов’язання , набуває всіх прав кредитора за основним зобов’язанням . в свою чергу кредитор, який отримав виконання від поручителя, зобов’язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника.

Порука припиняється у разі припинення забезпечуваного порукою зобов’язання. Якщо строк дії поруки не встановлений у договорі, законодавство передбачає два правила залежно від того: визначеним чи невизначеним є строк дії основного зобов’язання. Якщо такий строк визначений, порука припиняється, коли кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо таки й строк не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. За своєю природою ці строки преклюзивні. Вони не можуть бут призупинені, перервані чи відновлені. Тільки у їх межах кредитор може вимагати від поручителя виконання його обов’язку, нести відповідальність за боржника