3. Рівні результативної діяльності викладача

По результатах [27] кожен викладач може бути віднесений до одного  з наступних рівнів, при цьому включає в себе всі попередні:

	Репродуктивний рівень - викладач може і уміє розказати те, що  знає сам.
	Адаптивний рівень - викладач уміє пристосувати своє  повідомлення до особливостей студентів і їхнього  індивідуального хисту.
	Локально-моделюючий рівень - викладач володіє стратегіями  навчання знанням, вмінням і навикам з окремих розділів курсу,  уміє формулювати педагогічну мету, передбачати цей результат і  створювати систему і послідовність включення учнів у  навчально-пізнавальну діяльність [49].
	Системно-моделюючий рівень - викладач володіє стратегіями  формування потрібної системи знань, вмінь і навиків студентів, із  свого предмету в цілому.
	Системно-моделюючий творчий рівень - викладач володіє  стратегією перетворення свого предмету в засіб формування  особистості, вдосконалення потреб студентів в самовихованні,  самоосвіті й саморозвитку.

4. Створення атмосфери психологічної підтримки

В традиційній педагогіці ролі викладача в порівнянні з роллю  студентів надається перебільшено велике значення. З точки зору К.  Роджерса [122] головною задачею викладача є полегшення і водночас  стимулювання (фасилітація) процесу навчання для студента, тобто уміння  створювати відповідну атмосферу, інтелектуальну та емоційну обстановку  в аудіторії, атмосферу психологічної підтримки.

Навчання повинно будуватися і плануватися у відповідності до  послідовності, в якій перед студентом виникають ті або інші проблеми.  Коли останній виявив для себе сенс проблеми, роль викладача зводиться  до створення такої вільної та невимушеної атмосфери, що буде  стимулювати студента до її рішення. К. Роджерс вважає [122], що викладач  може створити в аудиторії потрібну атмосферу, якщо він буде керуватися  наступними принципами:

	З самого початку і на всьому протязі навчального процесу  демонструвати повну довіру до студентів.
	Допомагати студентам у формулюванні та уточненні мети і  завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним з них  окремо.
	Завжди виходити з того, що у студентів є внутрішня мотивація до  навчання.
	Виступати для студентів як джерело різноманітного досвіду, до  якого завжди можна звернутися за допомогою, зіштовхнувшись із  труднощами в рішенні тієї або іншої проблеми.
	Важливо, щоб в такій ролі викладач виступав для кожного  студента.
	Розвивати в собі спроможність відчувати емоційний настрій  групи і приймати його.
	Бути активним учасником групової взаємодії.
	Відкрито висловлювати в групі свої почуття.
	Прагнути до досягнення емпатії, що дозволить розуміти почуття і  переживання кожного студента.
	Нарешті, викладач повинен добре знати себе.

Так званий особистий хист викладача характеризує як розумову, так  і емоційно-вольову сторону особистості. Всі ці якості тісно пов'язані одна з  одною і утворюють єдине ціле.

Дослідження Ф. Н. Гоноболіна, Н. В. Кузьминої, Н. Д. Левитова, І. В.  Страхова [27, 49], а також інших психологів дозволили уявити структуру  цього складного і багатогранного процесу психологічної освіти. У  використаних даних цих досліджень, можна виділити ряд компонентів, що  займають істотне місце в структурі педагогічного особистого хисту.

Дидактичний хист [89] - спроможність передавати студентам  навчальний матеріал, роблячи його доступним для них, підносити їм  проблему ясно і зрозуміло, викликаючи інтерес до предмету, порушувати у  студентів активну самостійну думку. Викладач з дидактичним хистом уміє  у випадку необхідності відповідним чином реконструювати, адаптувати  навчальний матеріал, робити тяжке легким, складне - простим, незрозуміле  - ясним і зрозумілим.

Професійна майстерність [79], як ми її розуміємо сьогодні, включає  спроможність не просто дохідливо підносити знання, популярно і  зрозуміло видавати матеріал, але й спроможність організувати самостійну  роботу, самостійне отримання знань студентами, розумно і тонко  диригувати їх пізнавальною активністю, спрямовувати її в потрібний бік.

Академічний хист [2] - хист до відповідної області науки.  Обдарований викладач знає предмет не тільки в обсязі програми чи  підручника, а значно ширше і глибше, постійно стежить за відкриттями в  цій галузі, абсолютно вільно володіє матеріалом, виявляє до нього інтерес.

Перцептивні спроможності [2] - спроможності проникати до  внутрішнього світу студента як особистості, психологічна  спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості студента та  його тимчасових психологічних станів. Здібний викладач за незначними  ознаками, невеликими зовнішніми проявами помічає найменші зміни  внутрішнього стану студента.

Мовний хист [3, 53] - спроможність чітко і ясно висловлювати думки  і почуття за допомогою промови, а також міміки і пантоміміки, що є  однією з найважливіших якостей професії викладача, бо передача  інформації від викладача до студента носить в основному  другосигнальний, словесний характер. Тут розуміються як внутрішні  (змістовні) особливості промови, так і її зовнішні особливості. Сповіщаюче-інформаційне викладення будується так, щоб  максимально активізувати думку й увагу студента. Викладач уникає  довгих фраз, складних словесних конструкцій, тяжких термінів і  формулювань.

Поряд з цим він враховує, що надто лаконічна, коротка промова  часто буває мало зрозумілою студентам. Дуже пожвавлює промову і надто  добре сприймається ними доречний гумор, шутка, легка доброзичлива  іронія.

Організаторські спроможності [50] - спроможності організовувати  колектив, а також спроможності правильно організувати свою власну  роботу. Організація власної роботи припускає уміння правильно планувати  та самому контролювати її. У викладачів в дистанційному навчанні  виробляється своєрідне почуття часу - уміння правильно розподіляти  роботу в часі, вкладатися у встановлені терміни. Але ці викладачі уміють  також коригувати плани і дії, адже бувають непередбачені ситуації.

Комунікативні спроможності [50, 49] - спроможності до спілкування  зі студентами, уміння знайти правильний підхід до них, встановити  доцільні, з педагогічної точки зору, відношення, наявність педагогічного  такту.

Значний вклад у вивчення психології педагогічного такту зробив І.  В. Страхов. Він відзначає, що основне при цьому - уміння знаходити  найбільш ефективні методи впливу на студентів: дотримуватися  психологічно доцільної міри в застосуванні виховних дій, необхідність  враховувати конкретну педагогічну задачу, особливості і можливості  особистості студента, і дану педагогічну ситуацію.

Одним з проявів педагогічного такту є почуття міри у відношенні  застосування будь-якого педагогічного впливу (заохочення, покарання).  Відсутність педагогічного такту часто призводить до важких наслідків.

Педагогічна уява - це спеціальна спроможність, що висловлюється у  передбаченні наслідків своїх дій, у виховній проективності особистості  студента, зв'язаній з поданням про те, що з того, що вивчається,  утримається і сприятиме вдосконаленню внаслідок уміння прогнозувати  розвиток тих або інших подій. Ця спроможність пов'язана з педагогічним  оптимізмом, вірою в людину.

Спроможність до розподілу уваги водночас між декількома  виглядами діяльності має особливе значення для діяльності викладача. Викладач, зрозуміло, повинен володіти цілим рядом позитивних  якостей таких, як спрямованість, справедливість, наполегливість,  працьовитість. Особливе значення має така якість, як витримка, уміння  володіти собою, своїм настроєм, темпераментом.

Звичайно, тип нервової системи має велике значення [25], і довільно  змінити його не можна. Але в якомусь сенсі ним можна управляти,  стримувати негативні прояви свого темпераменту. Викладач може бути  представником будь-якого темпераменту, аби він умів використати  позитивні сторони свого типу.

Окрім такого важливого утворення, як темперамент, особливий  вплив на успішність роботи викладача мають тимчасові психічні настрої,  зумовлені різноманітними причинами.