53. Психологічні аспекти навчання.

Навчання є системою дидактичних впливів, яка визначається змістом, методами, формами пред'явлення навчального матеріалу з метою його засвоєння. Навчанням задається своєрідний еталон засвоєння, обов'язковий для всіх учнів. Розуміння навчання як спільної діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається теж не досягає глибини психологічних механізмів. Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну й учбову діяльності, які мають принципову відмінність. Навчальна діяльність — це діяльність практична (діяльність вчителя), а учбова — теоретична (пізнавальна) діяльність учнів. Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель — дидактичні, учні — учбові. Ю.І. Машбиць підкреслює, що при аналізі структури навчання його слід розглядати як систему, що включає навчальну діяльність вчителя і навчальну діяльність учнів. Кожний з компонентів навчання не можна розкрити у відриві від діяльності. Навчальна діяльність по відношенню до учбової діяльності виступає як об'єкт управління. Механізмами навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної та учбової діяльностей. До них відносять механізм до визначення задачі. Він полягає в тому, що зовнішній навчальний вплив перетворюється в учбову - задачу, яка визначає напрямок діяльності учня. Останнє відбувається тоді, коли навчальний вплив набуває в учня особистісного змісту. У цих умовах актуалізуються цілі, Мотиви, досвід учня і все це доводить, що він не просто об'єкт управління, а є суб'єктом учбової діяльності. Варто підкреслити, що коли визначають навчання як управління, мають на увазі не всю навчальну діяльність педагога, а лише ту, яка веде учнів до здійснення цілей. Навчання має задачну структуру і його можна описати як процеси розв'язання задач. Задачі, які розв'язують вчителі називають дидактичними. Дидактичні задачі завжди розв'язуються у зв'язку з розв'язанням учбової задачі.

Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Вчитель, відображаючи себе, повинен створювати свій образ очима учнів, що дасть можливість навчальний процес привести у відповідність до цілей. Навчання можна охарактеризувати як процес активної взаємодії тих, хто навчає, з тими, хто навчається, внаслідок якої в останніх формуються певні знання, вміння та навички, здійснюється їх психічний та особистісний розвиток.

Аналізуючи структуру навчання, слід розглядати його як систему, що включає навчаючу діяльність і учіння, тобто діяльність педагога і діяльність учнів. Відповідно всі компоненти навчання мають розглядатися у контексті діяльностей вчителя і учнів.

54. Психологічні аспекти виховання

Виховання — соціальне, цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для засвоєння новим поколінням суспільно-історичного досвіду з метою підготовки їх до громадського життя і продуктивної праці. Виділяють виховання в широкому соціальному змісті, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому, і виховання у вузькому змісті — як цілеспрямовану діяльність, покликану сформувати систему якостей особистості, поглядів і переконань. Виховання часте трактується в ще більш локальному значенні — як рішення якої-небудь конкретної виховної задачі (наприклад, виховання визначених рис характеру, пізнавальної активності і т.д.). Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди переконання і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання властиве і розмаїття завдань та напрямів. їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Розкриваючи психологічні механізми формування морально-вольової сфери особистості, моральної свідомості, моральних уявлень, понять, принципів, переконань, моральної основи вчинків, моральних почуттів, звичок і способів поведінки, в яких проявляється ставлення до інших людей, суспільства, психологія виховання виявляє загальні закони активного "проектування" підростаючої особистості, принципи, умови і специфіку організації виховного процесу на різних вікових етапах.

Виховання здійснюється через міжособистісне спілкування людей. Мета виховання розвивати світогляд, мораль, мотивацію, характер особистості. Головне завдання виховання – формування і розвиток дитини як особистості, яка володіє тими корисними якостями, які для неї необхідні для життя. Цілі виховання мають бути спрямовані на опитування дітьми тих моральних цінностей, що не мають ні державних, ні історичних кордонів. Загальна мета – щоб виростити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньовільними і відповідальними особистостями. До основних цілей належить: формування у дітей ініціативності, самостійності, прагнення до успіху, підприємливості. Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу. Під методами виховання розуміють способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних психологічних якостей та форм поведінки. ( особистий приклад вихователя). Методи: 1)Формування свідомої особистості (пояснення, бесіди, лекції; мета – перетворити когнітивну сферу особистості опанувавши соціальними цінностями, формування у них адекватної системи понять, переконань). 2)Організація діяльності та нагромадження досвіду поведінки ( пед.вимога, громадська думка). 3)Стимулювання і мотивація діяльності (змагання, покарання). Засоби виховання по характеру можна розділити на прямі чи непрямі. По включеності вихователя та вихованця в процес виховання засоби діляться : 1. Свідомі (вихователь свідомо ставить перед собою мету). 2. Несвідомі (прийняття виховних впливів вихованцям проходить без свідомого контролю з його сторони і без попередніх намірів з сторони вчителя). Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особ-ті. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності: 1. Органічний звязок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. 2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все : люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішими є людський ( роль батьків, педагогів ). 3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особ-ті, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. 5. Визначальним у вихованні є діяльність і спілкування. У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв’язків і взаємоперетворень. Принципи виховання – керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу. Процес виховання ґрунтується на принципах : 1. Цілеспрямованість виховання. 2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. 3. Повага до особ-ті дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. 4. Опора на позитивне в людині. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. 6. Систематичність і послідовність виховання. 7. Єдність педагогічних вимог школи, сім ‘ї та громадськості. 8. Єдність свідомості й поведінки. 9. Народність. 10. Природовідповідність. 11. Культуровідповідність. 12. Гуманізація. 13. Демократизація. 14. Етнізація.