9. Ухилення від сплати податків і відповідальність платників за порушення податкового законодавства

Ухилення від сплати податків — використання незаконних прийомів зменшення розміру податкового зобов'язання.

Ухилення від сплати податків здійснюється платником податків, як правило, шляхом скорочення доходу чи іншого предмету оподаткування, неподання чи не повного подання документів, необхідних для обчислення податку чи подання не достовірних документів, незаконного отримання податкових пільг та інших преференцій, здійснення інших дій, що суперечать закону. Незаконне зменшення суми податків може бути наслідком заниження податкової бази з того чи іншого податку. В даному випадку сума нарахованого податку буде нижчою ніж повинна бути насправді. В кінцевому результаті платник податків подає до податкової інспекції декларацію з завідомо неправдивими даними. За такі дії передбачена податкова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Попередження податкових правопорушень не завжди досягає своєї цілі, тому особливого значення набуває регулювання покарання за вчинення податкових проступків і злочинів. Застосування санкцій можна класифікувати за декількома підставами. А)за характером впливу: 1) безпосереднє покарання – санкції, які впливають безпосередньо на платника, його майновий стан ( позбавлення волі, штраф, конфіскація об’єктів оподаткування тощо); 2) опосередковане покарання – санкції, що безпосередньо не завдають майновит втрат платнику, але зменшують його доходи в перспективі чи обмежують його діяльність (арешт рахунка, припинення діяльності підприємства тощо). Б) за галузевим характером: 1)кримінальна відповідальність. Кримінальні санкції застосовуються за податкові злочини; 2) адміністративна відповідальність. Адміністративні санкції становлять міри адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, що містять осуд винного та його вчинку і що припускають негативні наслідки для правопорушника; 3) фінансові санкції – покарання уповноваженим органом платника податків за вчинення податкового правопорушення в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів по забезпеченню грошових надходжень в бюджет.

10. Призначення і види мита. Митна політика і митні союзи.

Мито — непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів: імпорту; експорту; транзиту; тимчасового ввезення (вивезення); митного складу; реімпорту; реекспорту;спеціальної митної зони; магазину безмитної торгівлі;переробки на митній території України;переробки за межами митної території України; знищення або руйнування; відмови на користь держави.

Митна політика – система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави. Механізм формування та реалізації митної політики працює таким чином. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв’язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання. У межах визначеної митної політики формується система митного регулювання, яка, окрім механізмів митно-тарифного та нетарифного регулювання, включає в себе митну систему.Механізм формування та реалізації митної політики працює таким чином. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв’язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (Рамкових стандартів) митного регулювання. У межах визначеної митної політики формується система митного регулювання, яка, окрім механізмів митно-тарифного та нетарифного регулювання, включає в себе митну справу. Вплив держави в особі митних органів на інших суб’єктів митних відносин, причетних до переміщення товарів та транспортних засобів, з метою підпорядкування їхніх дій своїм економічним інтересам, запускає механізм митного регулювання, який реалізовується через митну справу.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

• розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

• створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

• сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.