Термінологічний словник курсу

Білінгвізм - реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, — білінгв, а сукупність відповідних умінь — білінгвізм (двомовність).

Гуманітарні науки- рупа академічних дисциплін, об'єднаних прагненням до вивчення таких аспектів людського буття та якісних підходів, які взагалі не припускають єдиної парадигми, що визначає абияку наукову дисципліну. Гуманітарні науки зазвичай відрізняють від соціальних і природних наук і включають до них такі предмети як мова, література, музика, філософія, виконавські види мистецтва, релігія й образотворче мистецтво. Інші суміжні дисципліни, що час від часу включаються в гуманітарні науки: археологія, краєзнавство, культурологія й історія, хоч вони частіше розцінюються як соціальні науки.

Основні напрямки:

• Класика — класична античність

• Філософія

• Мови

• Література

• Релігія

• Теологія

• Релігієзнавство

• Мистецтво

• Музика

• Танці

• Образотворче мистецтво

• Живопис

• Мистецтвознавство

• Історія

• Історія гуманітарних наук

• Археологія

• Етнографія

• Краєзнавство

• Культурологія

• Міфологія

Діахронія - мовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).

Етнолінгвістика (грецьк. ethnos — плем'я, народ і лат. lingua — мова) — це розділ мовознавства, що досліджує зв'язки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови. Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри — вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування). Етнолінгвістика виникла в межах антропології (від грецьк. Ánthropos — людина) — наука, яка досліджує культуру, використовуючи етнографічні, лінгвістичні, археологічні та ін. методи.

Загальне мовознавство - наука про мову в усій складності її прояву; природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників. Мовознавство — це гуманітарна наука. Вона є розділом культурології (поряд з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (поряд з літературознавством), а також галуззю семіотики — науки про знаки. А загальне мовознавство обирає об'єктом свого дослідження не окрему мову чи групу мов, а взагалі мову людини, історію мови. А історичне вивчення людської мови передбачає порівняльне дослідження окремих мов...

Індивідуальна двомовність - вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається відповідно до певної мовленнєвої ситуації,

конкретне (часткове) мовознавство вивчає окремі мови або групи мов.

Мовознавство - наука про мову в усій складності її прояву; природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників. Мовознавство — це гуманітарна наука. Вона є розділом культурології (поряд з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (поряд з літературознавством), а також галуззю семіотики — науки про знаки. Як окрема дисципліна мовознавство оформилася в середині 19 століття. Мовознавство — наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники.

Національна двомовність - вживання декількох мов у певній суспільній спільнот,

об’єкт науки – обєкт дослідження.

Полілінгвізм (мультилінгвізм) – володіння і поперемінне користування одною і тією же особоюабо коллективом кількома різними мовами.

Природничі науки - галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людськогосуспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднyвати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика, хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством. На базис природничих наук спираються прикладні науки.

До природничих наук зараховують:

• астрономію — науку про Всесвіт,

• фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі,

• хімію — науку про будову й перетворення речовин,

• біологію — науку про живу природу,

• науки про Землю — географію, геофізику й геологію,

• медицину — науку про людське тіло та його хвороби.

Психолінгвістика - це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи. Адже значення будь-якого знака полягає, насамперед, у активізації когнітивних процесів індивіда. Мета психолінгвістики − опис та пояснення особливостей функціонування мови і мовлення як психічних феноменів із урахуванням взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників соціально-культурної діяльності особистості.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

Соціолінгвістика— наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства. Найважливішими проблемами, що ними займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовність, мова і суспільство, мовне планування, мовна політика тощо..

Діалектика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — метод філософії, що досліджує категорії розвитку. Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Дослідні методи - основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії.,

1. зіставний метод - Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.,

2. історичний метод - спосіб дослідження, що дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між історичними явищами, що вивчаються. Різновид історичного методу. Сформувався в ХІХ столітті в мовознавстві, етнографії. В соціології застосування порівняльно-історичного методу пов'язане з ідеями О. Конта,Г. Спенсера, Е. Дюркгейма. За характером схожості порівняння поділяються на історико-генетичні (схожість за походженням), історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об'єктам, і на порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ.

3. науковий світогляд - є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства. Теоретичне відношення до світу дозволило людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації. Проте визначення людини, як тільки частини світу дається взнаки не лише в світоглядному, а й практичному аспекті діяльності науки, що тісно пов’язані. Прикладом може служити сучасні недовіра та песимізм по відношенню до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Теперішні екологічні проблеми, загроза ядерних аварій та вибухів, що ставлять під загрозу саме життя людства, є наслідком дегуманізації науки, усунення нею людини, як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки властива її з моменту зародження, про що свідчить відома фраза "батьки" європейської науки Арістотеля "Платон мені друг та істина дорожча". Таким чином наука не спроможна подолати світоглядну дисгармонію - досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія.,

Метафізика - філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття. Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде після фізики. Так назвали учні Арістотеля його твори, що не потрапили до твору "Фізика". Термін метафізика часто використовується і філософії, однак, різні філосософи вкладають у нього різне значення, розширюючи або звужуючи область його застовування. При різному трактуванні терміну змінюється ставлення до нього. Тому значення терміну дуже сильно залежить від контексту:

• Метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

• Метафізика — це синонім філософії;

• Метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;

• Метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;

• Метафізика — це концепія розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні «антидіалектика» термін «метафізика» запровадив у філософію Геґель.

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через») (рос. метод, англ. method, нім. Methode f) – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу. Слово "метод" з'явилося в англійській мові в 1541 році з французької і латини.

Методологія - термін, що в залежності від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомівдослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні. Особливого значення проблеми методології науки набувають у зв'язку з сучасним бурхливим розвитком науки, з тенденцією до вищого рівня узагальнення, коли стає дедалі складніше простежити безпосередній зв'язок між емпіричними фактами та їхнім теоретичним осмисленням. Виникає необхідність осмислити як метод дослідження, так і основоположення та закономірності розвитку теорій, що відображається в прагненні до створення метатеорій (особливо в логіці й математиці).

Описовий метод. Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні,орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Порівняльно-історичний метод - спосіб дослідження, що дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між історичними явищами, що вивчаються. Різновид історичного методу. Сформувався в ХІХ столітті в мовознавстві, етнографії. В соціології застосування порівняльно-історичного методу пов'язане з ідеями О. Конта,Г. Спенсера, Е. Дюркгейма. За характером схожості порівняння поділяються на історико-генетичні (схожість за походженням), історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об'єктам, і на порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ.

Філософські методи - засоби до яких належать закони і категорії матеріалістичної діалектики, які і виступають методологічною основою пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку та сучасного функціонування державно-правових явищ.

До законів діалектики відносяться:

• Закон боротьби протилежностей - це засіб дослідження закономірностей виникнення і розвитку державно-правових явищ при аналізі протилежностей. Наприклад, аналіз правомірної поведінки і правопорушення в межах правової поведінки.

• Закон накопичення певної кількості і перехід до нової якості - це спосіб дослідження державно-правових явищ, що дає змогу проаналізувати певну кількість знань про державу і право та виробити нові висновки і рекомендації.

• Закон заперечення заперечення - це спосіб дослідження держави і права, що передбачає формулювання нових знань на підставі заперечення попередніх та існуючих.

Дихотомія мови - послідовне ділення цілого на дві частини, потім кожної частини знову на дві і т. д.,

Комунікативна лінгвістика - розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.). Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування. Мова система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. За ДСТУ 2392-94 мова — cистема знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.^[1] Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством аболінгвістикою.

Мовлення - спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

Прагматика - (грец. pragma: справа, дія) — розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем, відмінний від семантики, яка вивчає відношення означника до означуваного, та синтактики, що досліджує зв'язки між знаками. Прагматика стала методом філософії мови, відмежовується від широкого розуміння тексту, тлумачить його як механізм спілкування та риторичного структурування у відповідному, зокрема художньому, контексті.

Звук - коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі. Більшість явищ у природі супроводжуються характерними звуками, які сприймаються та розпізнаються вухом людини і тварин і служать для орієнтування та спілкування. Розділ науки, що вивчає звуки, називається акустикою.

Ієрархія мовних рівнів

Найчастіше виділяють 4 основних рівні мовної структури: фонологічний (одиниця — фонема), морфоло­гічний (одиниця — морфема), лексичний (оди­ниця — лексема) та синтаксичний (одиниця — речення). Названі рівні мають ієрархічні відно­шення: одиниці кожного попереднього рівня є будівельним матеріалом для одиниць наступного рівня. Такий погляд на рівні мовної структури уперше сформульова­ний французьким мовознавцем Емілем Бенвеністом, проте багатьма вченими заперечується на тій підставі, що фонеми не є носіями значення, а всі інші одиниці мають свою семантику, тобто фонеми складають план вираження і не є знаками, а морфеми, лексеми та речення є одиницями плану змісту і мають знакову природу. Однак ієрархічний погляд на рівні мовної структури зовсім не означає, що одиниця вищого рівня є простою сумою одиниць нижчого рівня. На кожному рівні з'являється і щось своє, якісно нове, що й ви­правдовує існування цього рівня. Для прикладу, сло­во так само не є лише сумою морфем, як мор­фема не є лише сумою фонем. На морфологічному рівні з'являється семантика (відсутня на фонологічному рів­ні), на лексичному — номінативність, на син­таксичному — комунікативність; при цьому те, що з'явилося, зберігається й на наступних рівнях. Порівняйте наявність номінативності в назві-реченні «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Проблема рівнів мовної структури ускладнюється тим, що кожен рівень реалізується на трьох щаблях абстракт­ності. Це:

• найабстрактніший інваріантний, інакше — емічний щабель, на якому, власне, й існують самі по собі фонеми, морфеми, лексе­ми та речення;

• проміжний варіантний ща­бель, на якому представлені алофони, аломорфи (морфи), алолекси та висловлення (кожна фонема реалізується на даному щаблі як су­купність алофонів, кожна морфема — як сукуп­ність аломорфів тощо);

• найконкретніший екземплярний щабель, на якому представлені «екземпляри» — конкр. випадки вживання конкретних мовних одиниць.

Наприклад, на інваріант­ному щаблі маємо лексему голова, що виражає сему (компонент значення) «чільна частина». На варіантному щаблі ця лексема представле­на групою алолексів, куди входять 9 значень, властивих їй у сучасній українській мові («частина тіла, в якій міститься мозок», «особа, що керує збо­рами», «керівник установи» та ін.), і 14 слово­форм, притаманних його словозміні. На екземплярному щаблі слово голова реалізується в актах мовлення в нескінченній кількості ви­падків у будь-якій із своїх словоформ та в будь-якому із значень, набуваючи ще й нових відтінкових, контекстуальних значень.