10.4. Процес приєднання України до Світової організації торгівлі (сот)

Сучасні умови ринкової трансформації і формування відкритої економіки України вимагають комплексної оцінки можливостей її інтеграції до світового господарського простору, а також структур та організацій, які дають можливість краще використовувати переваги міжнародного співробітництва, розвитку спеціалізованого виробництва. Тому питання про вступ України до СОТ є важливим кроком на шляху входження країни у світове економічне співробітництво на засадах повноправного члена.

Відкритість економіки України зумовлює необхідність подальшого підвищення конкурентоспроможності національного виробництва, яке може бути досягнуто поліпшенням економічних, технічних, нормативних і правових характеристик товарів.

Процес вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає як адаптацію національного внутрішнього середовища до умов норм і вимог СОТ, так і проведення всебічної комплексної підготовки з удосконалення регуляторної політики національного законодавства, трансформації аграрного комплексу і сфери послуг.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 30 листопада 1993 р. За даними Світової організації торгівлі цього дня Україна подала заявку на приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, а вже 17 грудня 1993 р. було створено Робочу групу з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання до СОТ 26 липня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії [9, с. 595–596].

У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ, зокрема з ЄС, США, Японією, Канадою, Австралією та іншими [20, с. 120].

У цілому, що стосується двосторонніх переговорів про доступ на ринки товарів та послуг, то завдяки активізації щодо вступу до СОТ у 2001 р. вперше вдалося підписати двосторонні протоколи про доступ на ринки товарів і послуг з Мексикою, Уругваєм та Новою Зеландією. Це був перший реальний результат двостороннього переговорного процесу.

Сьогодні стає дедалі зрозумілішим, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Україна є членом десятків міжнародних організацій. Членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

• зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

• можливості не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ/СОТ та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико-правові, тарифні й нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

• кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, яке відбувається одночасно щодо країн-членів СОТ;

• забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів (навіть мала країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними партнерами);

• застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

• введення тимчасових обмежень імпорту у разі проблем з платіжним балансом;

• підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення заподіяння серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

• системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

• забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних стосунків з основними торговельно-економічними партнерами, а саме Європейським Союзом, країнами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА), Росією, іншими країнами СНД і Балтії, країнами-членами Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Для України, як незалежної держави, котра сьогодні стикається із серйозними економічними проблемами, важливим завданням є вирішення питання про те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти вийти на шлях стабільного розвитку. Україна може і має зайняти належне місце у міжнародній торговельній системі та світовій економіці в цілому.

Процес приєднання України до СОТ не є лінійним і позначається суперечливістю. Але головним є те, що складний переговорний процес і взагалі проблематика участі в СОТ не є чимось самодостатнім. Ефективне членство в СОТ потребує радикальних економічних реформ, метою яких є підвищення конкурентоспроможності національних виробників. Крім того, потрібна оптимізація законодавчої бази та реорганізація механізму міжнародної торгівлі не тільки відповідно до потреб вітчизняного бізнесу, а й враховуючи взяті перед СОТ зобов’язання.

Проблема потребує прагматичного підходу – кваліфікованої оцінки позитивних та негативних наслідків приєднання і вироблення системи компенсаційних та пом’якшувальних заходів. Результатом необхідної державної політики має стати збільшення обсягів експортно-імпортних операцій, поглиблення національної виробничої спеціалізації, взагалі участі в системі міжнародної кооперації та поділу праці. Бажаними результатами, які безпосередньо не пов’язані з умовами торгівлі, але визначаються адекватною торговельною політикою, є збільшення інвестицій в економіку України, поява додаткових робочих місць і підвищення конкурентоспроможності в національному масштабі.

Інтеграція до системи ГАТТ/СОТ означає підвищення конкуренції не тільки на товарних, а й на диверсифікованих ринках послуг (у сферах торгівлі, будівельно-монтажної діяльності, транспорту та телекомунікацій, банківської діяльності, страхування, консалтингу, інжинірингу, аудиту, туризму, медицини та інші).

Україна, як і переважна більшість інших країн з перехідною економікою, поставила собі за мету приєднатися до СОТ. Це потребує значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Але головне – приєднання до СОТ означає безкомпромісність конкуренції на національному рівні, серйозну небезпеку для становлення суб’єктів ринкової економіки. Тому важливо оцінити сутність процесів, що відбуваються навколо цієї організації.

До можливих позитивних результатів для макроекономічного стану країни можна віднести:

• виникнення вже найближчим часом додаткових стимулів для проведення внутрішніх економічних реформ внаслідок приведення національного законодавства відповідно до норм і правил СОТ;

• поява передумов для захисту конкурентного середовища та боротьби з корупцією внаслідок вимоги реалізації принципу прозорості державної політики;

• створення передумов для розвитку нових технологій через збільшення обсягів торгівлі товарами та послугами, викликане більш вільним і стабільним режимом торгівлі;

• поліпшення інвестиційного клімату, зростання обсягу та вдосконалення структури інвестицій через впровадження більш прозорих, передбачуваних і стабільних умов;

• зростання виробництва та зайнятості, доходів виробників і на цій основі розширення бази оподаткування, що збільшить надходження до Державного бюджету, участь України у СОТ не спричинить суттєвого збільшення видатків Державного бюджету;

• зниження рівня тінізації операцій з імпорту в результаті їх послідовної лібералізації, що також сприятиме зростанню доходів Державного бюджету;

• поліпшення економічних і політичних позицій України, виконання зобов’язань Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, що має позитивно вплинути на інтеграцію України до Європейського Союзу.

Разом з тим, приєднання України до СОТ може стати своєрідним каталізатором загострення низки внутрішніх соціально-економічних проблем. Основними напрямками такого несприятливого впливу вступу до СОТ для макроекономічного стану країни вважаються:

• посилення впливу світової кон’юнктури на економіку України в середньотерміновому та довготерміновому періодах, що зумовить зростання економічних ризиків країни в періоди глобальної економічної нестабільності;

• ускладнення тимчасового характеру у сфері державного регулювання економічного розвитку, які можуть бути обумовлені необхідністю переходу на нові для країни, міжнароднопогоджені умови державного регулювання економіки, а також забороною використання таких традиційних важелів економічної і промислової політики, як: застосування пільг до оподаткування, мита та інших платежів; списання заборгованості підприємств перед державою; використання державних закупівель; контролювання та регулювання фінансових потоків; висування до іноземних інвесторів вимог щодо місцевого компоненту виробництва та збуту товарів.

Розглядаючи питання вступу країни до СОТ, необхідно розрізняти національний та галузевий інтерес. Галузевий інтерес полягає у тому, щоб отримати максимальний доступ до зовнішніх ринків та вигідних умов імпортування сировини і компонентів, але при цьому захистити внутрішній ринок від постачальників конкуруючої продукції.

Оцінка можливих наслідків вступу до СОТ за секторами та галузями економіки України показує, що за цим критерієм галузі поділяються на п’ять груп: висока та певна ймовірність переважання позитивних наслідків, можливий баланс між позитивними і негативними наслідками, певна та висока ймовірність переважання негативних наслідків.

Високою ймовірністю переважання позитивних наслідків характеризуються харчова та легка промисловості, телекомунікації, туристичні послуги, фондові ринки, трубопровідний транспорт, страхування, поштовий зв’язок, банківські послуги.

Літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість, сільське господарство, залізничний транспорт, ріелтерські послуги, освіта, морський транспорт, медичні послуги – належать до галузей, де існує певна ймовірність переважання позитивних наслідків членства в СОТ.

Можливий баланс між позитивними та негативними наслідками прогнозується в енергетиці й авіаційному транспорті. Металургія позиціонується як галузь з певною ймовірністю переважання негативних наслідків, а їх висока ймовірність характерна для автомобілебудування, вуглевидобувної промисловості, радіоелектронної промисловості та сільськогосподарського машинобудування.

Кінцевою метою участі країни в діяльності СОТ є створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва, досягнення ним міжнародної конкурентоспроможності. Перелік можливих позитивних результатів приєднання України до СОТ включає [9, с. 576–577]:

• отримання полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів;

• зниження комерційних ризиків в результаті встановлення стабільнішого режиму торгівлі;

• пожвавлення виробництва в окремих експортно орієнтованих галузях економіки в результаті лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків;

• зменшення витрат українських експортерів від дискримінаційних заходів;

• зменшення транспортних витрат в результаті гарантування свободи транзиту товарів територією країн-членів СОТ;

• прискорення структурних реформ і створення стимулу для підвищення конкурентоспроможності;

• посилення стимулів для інновацій в результаті кращого захисту інтелектуальної власності;

• зменшення витрат в результаті гармонізації технічних регламентів та стандартів, у тому числі вимог щодо пакування, маркування та етикетування, а також процедур оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам;

• поліпшення умов захисту інтересів українських компаній завдяки використанню механізмів справедливого розв’язання торговельних спорів;

• отримання міжнародно визнаного права застосування комплексу обґрунтованих заходів захисту внутрішнього ринку, окремих галузей економіки відповідно до угод СОТ.

Крім того, кожна Угода СОТ, накладаючи певні зобов’язання на уряди країн-учасниць через міждержавні механізми, забезпечує їх експортерам/імпортерам товарів і послуг гарантовані на міжнародному рівні права.

З суто кількісного погляду негативних наслідків на корпоративному рівні (для виробника) значно менше, але всі вони стосуються однієї комплексної проблеми – рівня конкурентоспроможності фірми. При цьому названа проблема стосується не лише національних експортерів, а й виробництв, зорієнтованих винятково на внутрішнього споживача. Тому окремі вітчизняні виробники об’єктивно виявляються неготовими до конкурентних дій з боку іноземних компаній, які неодмінно намагатимуться реалізувати свої конкурентні переваги на ринку України після її вступу до СОТ.