Лекція 8. Українська срр в умовах нової економічної політики (1920 – 1928).

1. Нова економічна політика в усрр: причини, сутність, наслідки.

Незважаючи на успіхи в справі централізації держави, більшовицький уряд на початку 20-х років опинився перед глибокою комплексною кризою, яка мала такі прояви, як:

 повна економічна розруха внаслідок шестирічної війни, яка характеризувалася паралічем економіки. Промисловість і с/г не задовольняли потреб населення – у промисловості вироблялося лише 1/10 довоєнного рівня, у великих містах панував голод; спостерігалася повна інфляція грошей – вони знецінилися в 13 тис. разів);

 політична криза полягала у незадоволенні селян політикою “військового комунізму”, що призвело до численних випадків повстань, зокрема, повстання Антонова на Тамбовщині (“антоновщина” розповсюдилась на повіти також Воронезької й Саратовської губерній), матросів у Кронштадті тощо, скороченні чисельності пролетаріату – головної соціальної бази радянської влади; страйках шахтарів і робітників у Донбасі (внаслідок злиденності, вони часто відмовлялись від роботи просто тому, що не було в чому працювати); ускладненні міжнародного становища;

 внутрішньопартійна криза  розбіжність усередині РКП(б) щодо виходу з кризи й шляхів майбутнього розвитку (у цей час виникає близько 10 платформ з різними пропозиціями виходу з кризи);

 голод 1921  1923 рр. (унаслідок катастрофічної посухи і неврожаю 1921 р. у Поволжі, Північному Кавказі й Південній Україні). В Україні голод посилився через надмірне вивезення хліба в голодуючі райони Росії, центр і на експорт. З кінця 1922 р. допомогу голодуючим в Україні розпочала Американська адміністрація допомоги (АРА), але більша частина допомоги йшла у Росію. В Україні зустрічались випадки канібалізму – в Шахтах, Макіївці та інших місцях Донбасу. Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищував 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку 1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших містах України. Проти продрозкладки активно виступало селянство, особливо на Донеччині, Кременеччині, Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда називала селянські виступи „куркульським саботажем”, „політичним бандитизмом”. Боротьбу з подібним „бандитизмом” очолювали голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і командуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Селянські повстання придушували регулярні армії В. К. Блюхера, П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархоменка, численні загони ЧК тощо. Від голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України, загинуло близько 1 млн. чол.

Ці прояви економічної й політичної кризи призвели до краху політики “військового комунізму”, який був ефективним лише у воєнний час, і впровадження принципово нових державних заходів, які лягли в основу нової економічної політики (непу).

Сам термін “нова економічна політика” вперше пролунав 16 червня 1921 року на Всеросійській продовольчій нараді у промові В.Леніна. У цій та інших промовах він зазначив, що “надто поспішний, прямолінійний, непідготовлений “комунізм”... викликався війною та неможливістю ні дістати товари, ні запустити фабрики”. При цьому В.Ленін підкреслював, що НЕП впроваджується “всерйоз і надовго”, але не назавжди. У заключному слові на останньому в своєму житті публічному виступі 20 листопада 1922 р. В.Ленін пообіцяв: “З Росії непівської буде Росія соціалістична”. Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці. Незважаючи на критику деяких партійних опозиційних течій (троцькісти, представники “робочої опозиції”, децисти) Х з’їзд РКП(б) затвердив у березні 1921 року пропозицію Леніна “Про заміну розкладки натуральним аналогом”, яка й поклала початок новій економічній політиці.

У сільському господарстві:запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозкладки, розміри вчасно оголошувалися селянинові навесні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року могли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення податку залишалися селянинові, і він міг вільно ними розпоряджатися. Ліквідовувалась кругова порука – кожний селянин тепер розраховувався самостійно. Натуральний податок розглядався як частина відрахувань від виробленої продукції з урахуванням розмірів урожаю, матеріального становища, кількості членів родини та інших показників. Бідні селяни повністю звільнялися від податку. У 19231924 pp. і у наступні роки був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок, який замінив численні натуральні податки. Після проведення грошової реформи (1924 p.) податок сплачували в основному грошима.

Неп сприяв розвитку кооперації. В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об’єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.

У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні та інші товариства.

Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 p. було створено акціонерне товариство „Село-допомога”, а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів „Сільський господар”, яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.

Протягом 19211922 pp. посівні площі дещо збільшилися, хоча у цілому становище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кожний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами власної сім’ї). Площа ділянки в малоземельних районах була меншою, в багатоземельних  більшою. Загалом українські селяни мали в своєму користуванні 31 млн. десятин землі, що становило 92 % земельного фонду республіки.

Працюючи в нових умовах, селяни України почали швидко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах. У 1927 p. в Україні оброблялося на 10% більше землі, ніж у 1913 p., а виробництво зерна досягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне рільництво. Товарність рільництва також була невисокою внаслідок того, що більшовицька влада знищила високотоварні поміщицькі та міцні селянські господарства, які в основному постачали на ринок велику кількість зерна.

Неп у промисловості.4 грудня 1921 p. було прийнято Декрет про денаціоналізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх підприємств, їх повернули колишнім власникам. З 19211922 pp. було дозволено оренду засобів виробництва (приміщень та цілих підприємств в торгівлі й промисловості, землі й техніки  в сільському господарстві). Понад третину всієї кількості промислових підприємств (переважно дрібних і середніх) було здано в оренду, з них більшу половину одержали приватні особи (серед них і колишні власники). Частину підприємств, в основному харчової промисловості, взяли в оренду кооперативи. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, артілям), приватним особам, не виключаючи і колишніх власників, було здано 5,2 тис. підприємств  більше половини всієї кількості. Було зроблено спроби залучити іноземний капітал. Виникли концесії (оренда державних підприємств зарубіжними підприємцями). Утворювалися й змішані підприємства із залученням коштів держави та іноземних фірм. Однак значного розвитку ці концесії не одержали. Приватні підприємці (особливо іноземні концесіонери), як правило, не виявляли бажання вкладати кошти у відбудову і розвиток промислових підприємств на території більшовицької Росії, в тому числі України.

Було ліквідовано системи главків, замість яких тепер створювалися трести, що переводилися на госпрозрахунок. Також було створено єдиний центр планування – Держплан, який дозволяв регулювати доходи, розходи, ресурси держави.

Було відмінено загальну трудову повинність, замість якої було впроваджено добровільне залучення робочої сили на умовах відрядної оплати праці.

У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу. У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн. т вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запрацював Дніпровський металургійний завод, а у вересні  Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію заводи сільськогосподарського машинобудування.

Кращих результатів, ніж у важкій промисловості, було досягнуто у легкій і харчовій, які уже в 1926 p. перевищили довоєнний рівень випуску продукції. Так, шкіряна промисловість давала виробів в 1,5 рази більше, ніж до війни, текстильна  на 24 %, цукрова  на 30 %. Успішно розвивалися м’ясна і хлібопекарська галузі.

Отже, як видно із наведених даних, в умовах непу довоєнного рівня досягло виробництво предметів споживання, яке перебувало в руках так званих непманів, дрібних підприємців, проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що були під контролем держави.

У сфері торгівлі відбувся перехід до вільної купівліпродажу на ринку. Владою організовувалися окрім місцевих базарів ярмарки. У великих містах було відкрито торгові біржі, які займалися оптовими операціями з цінними паперами. Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити господарство, дістати продукти харчування і сировину, необхідну для відбудови промисловості.

У сфері фінансів. Було відкрито низку банків, зокрема, Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін.

Важливе значення для відбудови народного господарства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефіциту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Ідея введення нової валюти, підкріпленої сріблом, була вперше висунута Преображенським на ХХ партійному з’їзді, однак з’їзд її проігнорував. І до осені 1921 р. грошова політика фактично обмежувалася питаннями випуску й розподілу грошових знаків. У 1921 р. було прийнято рішення здачі в оренду підприємств, а як також переведення державних підприємств на госпрозрахунок. Окрім того вводився податок на промисловість, відмінялися державні кредити – все це поліпшувало державний бюджет. У жовтні 1921 р. був утворений Держбанк – це означало, що держава зробила важливий крок у регулюванні державного обороту. Першочерговим завданням Держбанку стало укріплення грошового обороту й розвиток товарно-грошових відносин у країні. До кінця 1922 р. намітилися певні успіхи у відновленні господарства: обсяг промислової продукції збільшився на 30,7%.

Грошова реформа була проведена в два етапи. На першому етапі для стабілізації карбованця були проведені дві деномінації, у 1922 р. були випущені державні грошові знаки так звані радзнаки  десятикарбованцеві банкнотичервінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої старої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР ніякої самостійної грошово-фінансової політики не проводив). Одночасно з випуском радзнаку наприкінці 1922 року Держбанк випустив червонець, що обмінювався на золото. Червонець містив золото на рівні „десятки” 1913 р. При цьому використовувалася австрійська система: золото зберігалося у банку, а взамін випускалися паперові банкноти.

Протягом 1923 p. першого кварталу 1924 p. в обігу перебували як нові стійкі червінці, так і старі грошові знаки, купівельна спроможність яких знижувалася. Поступово старі знаки витіснялися з обігу, зміцнювалася роль червінця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних грошових знаків негативно впливало на господарське життя СРСР, у тому числі України. Повністю грошова реформа була завершена в 1924 p. На другому, фінальному етапі в обіг були випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 крб. Співвідношення між казначейськими білетами і червінцями було встановлено на твердому паритеті: 1 червінець дорівнював 10 крб. в казначейських білетах. Старі грошові знаки більше не випускали, а ті, що перебували ще в обігу, було вилучено викупом їх за курсом 1 крб. казначейського білета за 50 тис. крб. грошових знаків старого зразка. Грошовий оборот почав регулювати Держбанк.

Цікаво, що радянські монети карбувалися в Великобританії. Виробництво радянської монети за кордоном мало й політичне значення. Лише у січні 1920 р. країни Антанти, зокрема Великобританія, зняли військову блокаду Радянської Росії. А вже в 1924 р. у Лондоні було прийнято замовлення на випуск монети з гербом СРСР.

Основними наслідками реформи стали: відновлення народного господарства; зупинення інфляції; стабілізація фінансової системи й господарської політики; збалансування державного бюджету; утворення міцної податкової системи; покращення процесів торгівлі й товарообміну; розвиток економічної співпраці з капіталістичними державами Заходу (у 1926 році, наприклад, була зафіксована найбільша кількість дійсних угод з іноземними фірмами − 113. У цілому грошова реформа й випуск червонця сприяли укріпленню фінансової політики Радянської держави.

Обмеженістьнепу полягала в тому, що “непмани” (нова соціальна верства) були позбавлені політичних прав і не допускались до управління державою; діяльність Рад мала декларативний характер; переслідувались представники інших партій. Вміло використавши здобутки непу, радянський уряд уже в 1928 році розпочав його згортання, причинами чого були:

 несумісність двох основ непу – ринкових відносин в економіці й адміністративно-командної системи в політиці;

 уряд країни ніколи не приховував, що неп – лише тимчасова політика;

 неп заважав планам лідерів РКП(б) по встановленню однопартійної диктатури.

Поступова заміна непу тоталітарним режимом почалася вже у 1926 році й супроводжувалася підвищенням економічного тиску на приватних підприємців (впровадженням руйнівного для непманів одноразового податку, збільшенням на 50100 % тарифів на залізничні перевози для приватників тощо); закриттям ринків, арештами за приватну торгівлю, введенням карткової системи тощо. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 19271928 pp. У січні 1928 p. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати „надлишки” зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували куркулями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували.

Підсумки й значення непу полягали в тому, що:

 при непі були досягнуті найбільш високі темпи розвитку держави за всі роки радянської влади;

 у короткий час було відновлено господарство країни;

 значно виріс життєвий рівень населення.