
- •1. Поширення в українських землях ідей Гуманізму та Реформації.
- •2. Поширення східно-слов’янського кириличного друкарства.
- •3. Братства як осередки православної віри та освіти.
- •4. Роль козацтва у становленні української національної культури.
- •5. Козацькі літописи.
- •6. Українська література хvі-хvіі ст..
- •7. Бароко в українській культурі.
- •Києво-Могилянська академія як український та європейський вищий навчальний заклад.
- •Розвиток музики та музикознавства у хvіі-хvш ст.
- •10. Розвиток образотворчого мистецтва у хvіі-хvш ст..
- •Освіта та наука в Україні хіх ст.
- •Становлення української класичної літератури.
- •13. Становления української композиторської школи.
- •14. Українське образотворче мистецтво хіх ст.
- •15. Театральне мистецтво в Україні хіх ст.
- •16. Товариство «Просвіта» в культурному житті Західної України.
- •Український авангард початку хх ст.
- •«Шістдесятники» та їх вплив на розвиток української культури.
- •19. Українське кіномистецтво.
- •Дисиденти в українській культурі хх ст.
- •Культурні процеси в незалежній Україні.
Український авангард початку хх ст.
Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття
Термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков.
Історію авангардистських рухів XX ст. в Україні та Росії можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907--1914 pp., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет.
Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі "фундаментальні" авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду.
В основі пошуків українських художників-новаторів лежав досвід шкіл Франції, Німеччини, Італії.
Протягом бурхливих років становлення і розвитку українського авангарду великою мірою виявили себе К. Малевич, М. Бойчук, М. Синякова та багато інших. Е. Прибильська і Н. Давидова організували ще два центри авангардного мистецтва: села Вербівка (Київщина) та Скопці (Полтавщина).
Визнаним лідером українського авангарду є О. Богомазов -- фундатор національного кубофутуризму.
Другим відомим представником українського авангарду була Олександра Олександрівна Екстер.
Ще один відомий художник українського авангарду -- Анатолій Га-лактіонович Петрицький. Маючи багатогранний талант і величезну працездатність, він творив чудові театральні декорації, розписував стіни будинків, малював тематичні картини, портрети, пейзажі, ілюстрував книжки, займався художнім конструюванням, у кожній галузі залишивши по собі довершені твори, які не раз ставали видатною подією в українському мистецтві.
Головні художні прийоми Петрицького --динамічність композицій, лаконізм та наповненість живописних рішень -- зумовлені прагненням узгодити репрезентативність подання моделі з відчуттям її внутрішньої активності та свободи і дають змогу художникові виражати характер людини в тісному зв'язку з часом. Основним мотивом його творів того часу стає велич і цінність людського духу.
Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний з цими процесами органічно -- він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень -- і загалом світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори.
Український авангард спіткала трагічна доля. Були розстріляні бойчукісти, знищені їх картини, страчені скульптури Архипенка як "формалістично-емігрантські". Загрозу розстрілу і багаторічного цькування зазнав А. Петрицький, вигнали зі Спілки художників Єрмилова і Синякову.