9) Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різно­виду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізнюються як пев­ні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою допла­тою, — є вже змішаний договір, що з'єднує в собі елементи двох договірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованих ним матеріальних відносин, або в за­лежності від юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.

У випадках, коли договори схожі як за матеріальними відноси­нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або декілька різ­норідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним дого­вором.

10) У залежності від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на ко­ристь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивіль­но-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учас­ників майбутнього зобов'язання.

Наприклад, договором на користь третьої особи (ст. 160 ЦК) є договір страхування життя та деякі інші цивільно-правові дого­вори.

32. Господарський (підприємницький) договір

Наприкінці 20-х років у літературі висловлювалася думка про наявність двох самостійних систем договорів: загальноцивільних і господарських. Це заперечення єдності цивільно-правового дого­вору зв'язувалося із запереченням єдності цивільного права як галузі права¹. Прихильники існування особливої галузі господар­ського права продовжують і зараз дотримуватися того погляду, що господарські договори не повинні бути включені в загальну систе­му цивільно-правових договорів.

Господарський договір — збірне поняття. Він поєднує ряд само­стійних юридичних інститутів. Теоретична розробка питань гос­подарського договору підпорядкована визначеній практичній меті. Ця мета полягає в тому, щоб, по-перше, виявити спеціальні прави­ла, які застосовуються до господарських договорів; перевірити їх ефективність у правовому регулюванні господарської діяльності соціалістичних організацій; по-друге, виходячи з даних, перевіре­них практикою, допомогти законодавцю сформулювати нові пра­вила, що лягли б в основу майбутньої кодификації господарського законодавства.

Спеціальні правила, застосовувані до господарських договорів (переддоговірне врегулювання спорів, порядок укладення госпо­дарських договорів, підстави зміни та розірвання господарських договорів та ін.) закріплені в законодавчому порядку. Але ці нор­ми застосовуються не самі по собі, а в складі норм того чи іншого договірного типу (договори постачання, вантажного перевезення, підряду на капітальне будівництво та ін.). Отже, правові норми, що закріплюють спеціальні правила, застосовувані до господар­ських договорів, самостійного значення (крім дії правових норм відповідного договірного типу) не мають. Інститут договірного права поєднує однорідні правові норми і самостійно регулює ті чи інші різновиди суспільних відносин. На відміну від юридичного інституту господарський договір як збірне поняття ті чи інші різ­новиди суспільних відносин самостійно не регулює, тому він і не може розглядатися як юридичний інститут. У цих умовах уявля­ється правильним розглядати господарський договір як теоретич­ну конструкцію. Як відзначалося, теоретична розробка питань господарського договору підпорядкована визначеній практичній меті. Досягненню цих практичних цілей цілком відповідає погляд на господарський договір як на теоретичну конструкцію¹.

Для віднесення тих чи інших договорів до числа господарських необхідно, щоб вони задовольняли визначеним критеріям² . Тому що ці критерії не називаються ні законодавством, ні підзаконними актами відповідних органів, фахівці Центру економічних експер­тиз «Податки і фінансове право» рекомендують застосовувати такі критерії господарських договорів:

• сфера відносин, у якій укладається договір: підприємницька, господарська діяльність юридичних чи осіб індивідуальних підприємців;

• ціль, для досягнення якої укладений договір, повинна бути пов'язана саме з господарською, підприємницькою діяльністю цих юридичних осіб і підприємців;

• ціль господарського договору може бути: прямою (наприклад, договір закупівлі-продажу); непрямою, що забезпечує виробничо-господарська діяльність (наприклад, договір оренди складських приміщень, договір перевезення товарів).

Слід зазначити, що у більшості випадків на сучасному етапі гос­подарський договір розглядається фахівцями в галузі господар­ського (підприємницького, комерційного) права як правова форма господарських зв'язків і є специфічним правовим засобом, в якому поєднуються публічні інтереси суспільства в цілому та приватні інтереси окремих суб'єктів господарювання⁴. Оскільки в умовах соціально орієнтованої економіки України центр тяжіння держав­ного регулювання договірних зв'язків у господарських відносинах повинен знаходитися у законодавчому регулюванні таких відно­син, спрямованому на забезпечення суспільного господарського порядку в Україні, захист законних прав і охоронюваних законом інтересів сторін договірних відносин та інтересів суспільства в ці­лому (публічних інтересів), то у сфері господарювання свобода до говору є допустимою лише тією мірою, якою вона не суперечить інтересам всього суспільства. Таким чином, вони вважають, що особливості господарського договору зумовлюють необхідність його спеціального нормативного регулювання, яке виходить за межі загальних норм цивільного законодавства. Поняття госпо­дарського договору виводиться через сукупність його особливостей як угоди і як зобов'язального правовідношення. Головна особли­вість господарського договору як угоди, на їх думку, полягає в особ­ливому суб'єктному складі та обмеженні договірної свободи і суб'єктний склад господарського договору можна визначити та­ким чином: сторонами (стороною) в господарському договорі мо­жуть виступати господарські організації з правами юридичної осо­би; відокремлені підрозділи господарських організацій в межах компетенції, що надана їм організаціями; індивідуальні підприєм­ці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподар­ські організації — юридичні особи, при здійсненні ними, господар­ської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління — власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють у межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.