- •Свобода договору
- •Функції договору
- •Тлумачення договорів
- •31. Класифікація договорів
- •9) Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.
- •32. Господарський (підприємницький) договір
- •33. Зміст (умови) договору
- •Укладення, зміна та розірвання договору
9) Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.
Так, договори купівлі-продажу та міни розрізнюються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, — є вже змішаний договір, що з'єднує в собі елементи двох договірних типів — міни і купівлі-продажу.
Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованих ним матеріальних відносин, або в залежності від юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.
У випадках, коли договори схожі як за матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.
Якщо ж укладений договір опосередкує два або декілька різнорідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.
10) У залежності від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.
Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання.
Наприклад, договором на користь третьої особи (ст. 160 ЦК) є договір страхування життя та деякі інші цивільно-правові договори.
32. Господарський (підприємницький) договір
Наприкінці 20-х років у літературі висловлювалася думка про наявність двох самостійних систем договорів: загальноцивільних і господарських. Це заперечення єдності цивільно-правового договору зв'язувалося із запереченням єдності цивільного права як галузі права1. Прихильники існування особливої галузі господарського права продовжують і зараз дотримуватися того погляду, що господарські договори не повинні бути включені в загальну систему цивільно-правових договорів.
Господарський договір — збірне поняття. Він поєднує ряд самостійних юридичних інститутів. Теоретична розробка питань господарського договору підпорядкована визначеній практичній меті. Ця мета полягає в тому, щоб, по-перше, виявити спеціальні правила, які застосовуються до господарських договорів; перевірити їх ефективність у правовому регулюванні господарської діяльності соціалістичних організацій; по-друге, виходячи з даних, перевірених практикою, допомогти законодавцю сформулювати нові правила, що лягли б в основу майбутньої кодификації господарського законодавства.
Спеціальні правила, застосовувані до господарських договорів (переддоговірне врегулювання спорів, порядок укладення господарських договорів, підстави зміни та розірвання господарських договорів та ін.) закріплені в законодавчому порядку. Але ці норми застосовуються не самі по собі, а в складі норм того чи іншого договірного типу (договори постачання, вантажного перевезення, підряду на капітальне будівництво та ін.). Отже, правові норми, що закріплюють спеціальні правила, застосовувані до господарських договорів, самостійного значення (крім дії правових норм відповідного договірного типу) не мають. Інститут договірного права поєднує однорідні правові норми і самостійно регулює ті чи інші різновиди суспільних відносин. На відміну від юридичного інституту господарський договір як збірне поняття ті чи інші різновиди суспільних відносин самостійно не регулює, тому він і не може розглядатися як юридичний інститут. У цих умовах уявляється правильним розглядати господарський договір як теоретичну конструкцію. Як відзначалося, теоретична розробка питань господарського договору підпорядкована визначеній практичній меті. Досягненню цих практичних цілей цілком відповідає погляд на господарський договір як на теоретичну конструкцію1.
Для віднесення тих чи інших договорів до числа господарських необхідно, щоб вони задовольняли визначеним критеріям2 . Тому що ці критерії не називаються ні законодавством, ні підзаконними актами відповідних органів, фахівці Центру економічних експертиз «Податки і фінансове право» рекомендують застосовувати такі критерії господарських договорів:
сфера відносин, у якій укладається договір: підприємницька, господарська діяльність юридичних чи осіб індивідуальних підприємців;
ціль, для досягнення якої укладений договір, повинна бути пов'язана саме з господарською, підприємницькою діяльністю цих юридичних осіб і підприємців;
ціль господарського договору може бути: прямою (наприклад, договір закупівлі-продажу); непрямою, що забезпечує виробничо-господарська діяльність (наприклад, договір оренди складських приміщень, договір перевезення товарів).
Слід зазначити, що у більшості випадків на сучасному етапі господарський договір розглядається фахівцями в галузі господарського (підприємницького, комерційного) права як правова форма господарських зв'язків і є специфічним правовим засобом, в якому поєднуються публічні інтереси суспільства в цілому та приватні інтереси окремих суб'єктів господарювання4. Оскільки в умовах соціально орієнтованої економіки України центр тяжіння державного регулювання договірних зв'язків у господарських відносинах повинен знаходитися у законодавчому регулюванні таких відносин, спрямованому на забезпечення суспільного господарського порядку в Україні, захист законних прав і охоронюваних законом інтересів сторін договірних відносин та інтересів суспільства в цілому (публічних інтересів), то у сфері господарювання свобода до говору є допустимою лише тією мірою, якою вона не суперечить інтересам всього суспільства. Таким чином, вони вважають, що особливості господарського договору зумовлюють необхідність його спеціального нормативного регулювання, яке виходить за межі загальних норм цивільного законодавства. Поняття господарського договору виводиться через сукупність його особливостей як угоди і як зобов'язального правовідношення. Головна особливість господарського договору як угоди, на їх думку, полягає в особливому суб'єктному складі та обмеженні договірної свободи і суб'єктний склад господарського договору можна визначити таким чином: сторонами (стороною) в господарському договорі можуть виступати господарські організації з правами юридичної особи; відокремлені підрозділи господарських організацій в межах компетенції, що надана їм організаціями; індивідуальні підприємці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподарські організації — юридичні особи, при здійсненні ними, господарської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління — власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють у межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.