1.2. Історія, стан, перспективи розвитку психології праці

1.2.1. Історія виникнення та розвитку „Психології праці"

Як зазначалось вище, народження психології праці датується 1879 р., роком створення Вільгельмом Вундтом першої у світі лабораторії з експериментальної психології. Становлення психології праці як самостійної науки та прикладної дисципліни зумовлене низкою законоположень про працю, її безпеку, гігієну, захист трудящих тощо, прийнятих у державах з розвиненим виробництвом. З розвитком суспільства та виробництва державну підтримку все більше і більше отримують не тільки підприємці, а й робітники.

Збільшення масштабів виробництва вимагало розвиток наукових знань про управління, резерви зниження собівартості продукції тощо. Засновником наукового управління вважають Фредеріка Уінсола Тейлора, який сформулював такі принципи наукового управління:

1. Дослідження та наукове обґрунтування нормування праці повинно замінити практику встановлення норм, спираючись на досвід робітників.

2. Необхідно запроваджувати відбір "першокласних робітників" (найбільш придатних за фізичними та особистісними характеристиками для обраної професії).

3. Необхідними також є чіткий та відповідальний розподіл обов'язків між адміністрацією та робітниками, контроль показників праці з метою отримання запланованої продукції.

4. Необхідним є тісне співробітництво між адміністрацією та робітниками, оскільки протистояння та страйки тільки погіршують фінансове становище підприємства га робітників.

Одна з перших спроб систематизувати знання про людину та працю стосувалася технології дослідження трудових рухів, а саме:

• відібрати 10-15 кращих робітників та проаналізувати їхні рухи та дії;

• виконати точне дослідження всіх елементарних операцій, включаючи і використання знарядь праці;

• прохронометрувати трудові операції, рухи, дії, відібрати найбільш швидкий спосіб виконання кожної операції, руху, дії;

• виключити всі зайві, помилкові та повільні операції, рухи, дії;

• поєднати всі доцільні та ефективні рухи, дії в поєднанні зі знаряддями праці.

Авторитетними практиками організації масового виробництва можна вважати Генрі Форда, Анрі Файоля, Ліндела Урвіка та ін. Ними встановлено, що спрощене розуміння особистості та мотивації людини до праці в класичній школі управління призводить до створення „школи людських відносин". Так Е.Мейо та Ф.Рот Лісбергер виділили важливу роль соціально-психологічних факторів у діяльності робітників.

Нові ідеї управління персоналом розроблялися М.Фоллет, Д.Мак-Грегором, А.Маслоу, Ф.Герцбергером та ін.

Незадоволеність станом справ призводить у 50-х роках до становлення "емпіричної школи" (П.Дракер, Р.Девіс, Е.Дейл). Вони запропонували систематизувати досвід найкращих управлінців, об'єднати кращі ідеї із класичної теорії та "школи людських відносин" і на основі такої інтеграції навчати менеджерів.

У 1950-60 рр. під впливом ідей теорії систем та методів структурно-функціонального аналізу формується ще один напрямок -„школа соціальних систем" (Ч.Бернар, Г.Саймон, Ф.Селзник та ін.). Вони розглядають організацію як систему, яка складається з таких компонентів:

• індивід;

• формальна структура;

• неформальна структура;

• статуси;

• ролі;

• фізичне та соціальне оточення.

У 1960-70 рр. оформлюється "ситуаційний підхід", який переважає й сьогодні (Р.Моккер, Дж.Вудсворд, Д.Ламбада та ш.).3а їх концепцією, немає єдиного правильного способу управління організацією та виробництвом.

Психологія праці в Росії спочатку розвивалась так само, як і в державах світу з розвиненою економікою. Умовно можна виділити декілька етапів становлення та розвитку наукової думки та методологічних засад „Психології праці", спочатку в Росії, а потім і в СРСР, а саме:

Перший етап (1900-1917 рр.) можна розглядати як етап накопичення науково-практичного досвіду. Основними центрами, де таке накопичування відбувалось, можна вважати - Тарту, Сімферополь, С.-Петербург.

Другий етап (1917-1920 рр.) характеризується появою нових теорій та знань, за допомогою яких розроблялися нові уявлення та наукові підходи до діяльності людини і її можливостей (І.М.Сеченов, В.М.Бехтерев, І.П.Павлов, М.Є.Введенський, В.І.Рабинович, Т.К.Розенталь, О.О.Ухтомський, П.К.Анохін, М.І.Виноградов, В.И.М'ясищев та ін.).

Третій етап (1921-1936 рр.) характеризується появою принципово нових теорій і підходів до вивчення та інтерпретації даних, отриманих при дослідженнях трудової діяльності (Н.А.Бернштейн, А.К.Гастєв та ін).

Четвертий етап (1937-1960 рр.), позначений роботами Є.А.Климова, Б.Ф.Ломова, Б.Г.Ананьєва, П.К. Анохіна та ін.

П'ятий етап (1961-1990 рр .) з 1991р. й донині характеризується роботами А.БЛеонова, О.Н.Чернишева, В.А.Бодрова, О.Г.Носкової, Г.О.Балла, М.В.Бастун, В.І.Гордієнко, Г.В.Красильникової, С.Р.Красильникова, О.М.Іванової, Н.С.Пряжникова, О.Ю.Пряжникової та ін.