- •1. Визначення поняття «політична партія»
- •2. Основні риси політичних партій
- •3. Структура та функції політичних партій.
- •4. Статус партій в державі та їх роль в політичному житті суспільства.
- •5. Перші організовані групи людей та прообрази політичних партій.
- •6. Теорії елити та олігархізації політичних партій.
- •Теорія Парето:
- •2) Теорія Острогорского:
- •3) Роберт Міхельс:
- •7. Етапи в історії утворення та еволюції політичних партій.
- •8. Становлення партій сучасного типу в Європі та Америці.
- •9. Перші політичні об’єднання в Україні.
- •10. Протидія партій з владою: історичний аспект
- •11. Правова інституалізація партій у політичну систему держави: теоретичний аспект.
- •12. Типологія пп
- •26. Особливості формування іміджу політичного лідера та партії: схожість та розбіжності.
- •27. Партійно – політична карта Миколаївщини на сучасному етапі ( 2007 – 2010)
- •29. Партійно-політична карта Зх. України в першій половині хх ст..
- •30. Образ политика
- •31. Праві націонал-радикальні партії.
- •32. Законод. Регулювання громад. Орг.
- •33. Правове регулювання діяльності політичних партій в сучасній Україні (законодавче забезпечення).
- •34. Особливості, типи громадських організацій та рухів, їх участь у політичному житті суспільства.
- •Комуністична партія України. (кпу)
- •II. Соціалістична партія України. (спу)
- •38. Товариства, брацтва, гуртки як предтеча українських політичних партій
- •39. Формування в парламенті партійних фракцій.
- •40. Сучасні громадсько – політичні рухи в Україні
- •41. Українські політичні партії на початку хх століття.
- •42. Історія розвитку лоббізму в світі ( на прикладі окремої країни)
- •43. Перебудовні процеси в срср і становлення багатопартійності. Етапи перебудови
- •45. Практика парламентської боротьби партій за владу.
- •46. Стадії становлення. Функції та роль громадсько – політичних організацій та рухів.
- •47. Поняття та визначення корупції.
- •48. Суб’єкти корупції, сфери поширення корупції.
- •49. Ектсремістські політичні організації: сутність та перспективи розвитку.
Комуністична партія України. (кпу)
II. Соціалістична партія України. (спу)
В Україні ліві так і не стали «рухом» — інтелектуальним, політичним, світоглядним — а існують як закостенілі політичні організації. Як результат, лідируючі ліві партії (КПУ, СПУ) надто слабо впливають на розвиток і позиції профспілкового руху в Україні, невиразні в середовищі неполітичних громадських організацій і рухів. Протягом десятиріччя існування сучасних укрких лівих па-ій їм не вдалося «вистрілити» жодної випереджальної ідеї .Не грішать ліві й серйозними політекономічними розробками. Немає нічого дивного у тому, що сьогодні ліві вимушені приєднуватися до загальнодемократичних програм і платформ, які створює неліва опозиція, хоч і вони виправдовують це «тактикою моменту».
У політичній практиці ставка на протест обертається тим, що електорат лівих неухильно перетворюється на «пасивний політичний капітал». Виникає новий парадокс: лівим потрібні соціально активні виборці («революційні маси»), але вони стикаються із зовсім зворотним ефектом — їхні виборці та симпатики у більшості своїй патерналістськи налаштовані й чекають «політичного дива» від своїх вождів. Замкнене коло.
Зате активна соціальна база поступово переміщається до демократів, лібералів тощо, незалежно від того, в опозиції конкретні партії цього спектра сьогодні, чи вже при владі. І цим можна пояснити той факт, що, наприклад, активна «протестна група» розпилюється серед нелівих опозиційних політичних сил (у цьому полягає таємниця успіху «Нашої України», «блоку Тимошенко»).
Я зовсім не хочу сказати, що в комуністів і соціалістів немає молодого поповнення. Просто старість може бути не тільки «фізичною», а й політичною. У цьому випадку «старіє» консервативна політична практика «життя за рахунок спадщини», властива передусім комуністам.
Внутрішню слабкість українських лівих партій давно і добре освоїла влада та провідні політекономічні групи, що її підтримують. Реалізація різноманітних прогресивних, оновлених та інших керованих ззовні «прожектів» дозволяла запускати механізми самодискредитації лівих загалом. А сам факт того, що в українському суспільстві великий ресурс настроїв і симпатій до «лівизни», сприяв досить успішному просуванню лівоорієнтованих політичних технологій. Влада часто використовує кризу і внутрішню нестійкість лівих партій для їх демонізації та непотрібної дискредитації. При цьому не враховує той факт, що гра в «демонів» та штучні прожекти може призвести до того, що найбільш розгублена частина виборців переорієнтується на ліворадикальні лозунги та ідеї (успіх тієї ж ПСПУ в 1998 році повинен був хоч чомусь навчити).
На мій погляд, соціальне замовлення на «ліву» політичну традицію в українському суспільстві буде стабільним і постійним. Про це свідчать, 1)традиції солідаризму й політичної історії та культури, 2)домінуюча в українському суспільстві православна культура, 3)соціально-економічні передумови. І це далеко не всі чинники, що зумовлюють таке соціальне замовлення.