Комуністична партія України. (кпу)

В Україні ліві так і не стали «рухом» — інтелектуальним, політичним, світоглядним — а існують як закостенілі політичні організації. Як результат, лідируючі ліві партії (КПУ, СПУ) надто слабо впливають на розвиток і позиції профспілкового руху в Україні, невиразні в середовищі неполітичних громадських організацій і рухів. Протягом десятиріччя існування сучасних укрких лівих па-ій їм не вдалося «вистрілити» жодної випереджальної ідеї .Не грішать ліві й серйозними політекономічними розробками. Немає нічого дивного у тому, що сьогодні ліві вимушені приєднуватися до загальнодемократичних програм і платформ, які створює неліва опозиція, хоч і вони виправдовують це «тактикою моменту».

У політичній практиці ставка на протест обертається тим, що електорат лівих неухильно перетворюється на «пасивний політичний капітал». Виникає новий парадокс: лівим потрібні соціально активні виборці («революційні маси»), але вони стикаються із зовсім зворотним ефектом — їхні виборці та симпатики у більшості своїй патерналістськи налаштовані й чекають «політичного дива» від своїх вождів. Замкнене коло.

Зате активна соціальна база поступово переміщається до демократів, лібералів тощо, незалежно від того, в опозиції конкретні партії цього спектра сьогодні, чи вже при владі. І цим можна пояснити той факт, що, наприклад, активна «протестна група» розпилюється серед нелівих опозиційних політичних сил (у цьому полягає таємниця успіху «Нашої України», «блоку Тимошенко»).

Я зовсім не хочу сказати, що в комуністів і соціалістів немає молодого поповнення. Просто старість може бути не тільки «фізичною», а й політичною. У цьому випадку «старіє» консервативна політична практика «життя за рахунок спадщини», властива передусім комуністам.

Внутрішню слабкість українських лівих партій давно і добре освоїла влада та провідні політекономічні групи, що її підтримують. Реалізація різноманітних прогресивних, оновлених та інших керованих ззовні «прожектів» дозволяла запускати механізми самодискредитації лівих загалом. А сам факт того, що в українському суспільстві великий ресурс настроїв і симпатій до «лівизни», сприяв досить успішному просуванню лівоорієнтованих політичних технологій. Влада часто використовує кризу і внутрішню нестійкість лівих партій для їх демонізації та непотрібної дискредитації. При цьому не враховує той факт, що гра в «демонів» та штучні прожекти може призвести до того, що найбільш розгублена частина виборців переорієнтується на ліворадикальні лозунги та ідеї (успіх тієї ж ПСПУ в 1998 році повинен був хоч чомусь навчити).

На мій погляд, соціальне замовлення на «ліву» політичну традицію в українському суспільстві буде стабільним і постійним. Про це свідчать, 1)традиції солідаризму й політичної історії та культури, 2)домінуюча в українському суспільстві православна культура, 3)соціально-економічні передумови. І це далеко не всі чинники, що зумовлюють таке соціальне замовлення.