Сучасне становище Болгарії

31993 р. Болгарія — асоційований член ЄС. Вона входить до Ради Європи. Є учасником програми "Партнерство зара­ди миру".

1994 р. Ж. Желев розпустив парламент. Нові вибори приве­ли до перемоги Болгарську соціалістичну партію. Рефор­ми загальмувалися. Становище трудящих продовжувало погіршуватися, посилилась інфляція.

1996. р. На президентських виборах перемогу здобув лідер де­мократичних сил П. Стоянов, який продовжив економіч­ не реформування країни.

1997. р. Парламентські вибори, на яких перемогу здобули де­мократи.

Наприкінці 90-х pp. В економіці Болгарії виявилися перші позитивні наслідки. 25% землі уже перебувало в приватній власності.

1999 р. У період косовської кризи Болгарія надала свій по­вітряний простір для літаків США і не дозволила переліт російським миротворцям.

Листопад 1999 р. Болгарію відвідав американський прези­дент Б. Клінтон, який обговорював з болгарським керів­ництвом питання про створення на території країни американських військових баз.

2000 р. Президентом Болгарії був обраний соціаліст Г. Парванов. Болгарію запросили до переговорів про вступ до ЄС.

Червень 2001 р. На парламентських виборах у Болгарії пере­могла коаліція партій "За Сімеона II". Колишній цар Бол­гарії Сімеон II, який повернувся з еміграції, став першим монархом, що очолив уряд Болгарії. Болгарія успішно по­чала виходити з кризи, значно поліпшилася економічна ситуація в країні, зріс життєвий рівень народу. Середня за­робітна плата зросла до 160 доларів на місяць.

Українсько-болгарські відносини

Грудень 1991 р. Між Болгарією та Україною встановлено ди­пломатичні відносини.

1992 р. Укладено Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами. Створено солідну правову базу співро­бітництва.

Березень 1996 р. Підписано Декларацію про стратегічне партнерство між президентами України Л. Кучмою та Болгарії П. Стояновим.

Червень 1999 p. Болгарський президент відвідав із дружнім візитом Київ, а в липні цього ж року український пре­м'єр-міністр відвідав Софію. Болгарсько-українські сто­сунки розвиваються досить плідно. В Україні болгарська діаспора налічує 234 тис. осіб. У 1999 р. в Одесі відкрито Центр болгарської культури.

Югославія

Комуністи при владі

Квітень 1941 р. Німеччина та її союзники окупували Югосла­вію. Частину території поділено між державами фашист­ського блоку, а в іншій частині проголошено Сербію та Хорватію, які були повністю залежні від Німеччини. На території Югославії розгорнувся збройний опір двох сил:

1. Четницький рух (від сербського слова "чета" - загін), який очолив полковник Дража Михайлович. Вони праг­нули звільнення країни від окупації та відновлення Юго­славської держави. Підпорядковувалися емігрантському королівському уряду Югославії, який перебував у Лондоні.

2. Комуністичний партизанський рух, який організувала Ко­муністична партія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тито. Цей рух підтримував Радянський Союз.

У 1942 р. було сформовано Народно-визвольну армію Юго­славії (НВАЮ), а також Антифашистське віче народного визволення Югославії — законодавчий орган майбутньої влади.

Створено комуністичний уряд — Національний комітет ви­зволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. На місцях ство­рювалися нові органи влади—народно-визвольні комітети. Відносини між обома рухами Опору (четницьким і комуністичним) були ворожими.

Вересень 1944 р. Радянські війська ввійшли на югославську територію і з'єдналися з НВАЮ.

29 жовтня 1944 р. Спільними зусиллями НВАЮ і радянських військ було визволено Белград.

Березень 1945 р. У Белграді було сформовано Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тито. До літа 1945 р. Комуністи посідали всі керівні посади в дер­жавному і господарському апаратах. Комуністична пар­тія Югославії встановила повний контроль над усіма сферами суспільного життя.

1 Був ліквідований рух четників та інші антикомуністичні збройні формування.

2. У листопаді 1945 р. комуністи здобули перемогу на вибо­рах до Установчої скупщини. Було ухвалено декларацію про ліквідацію монархії й проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) в складі шести республік:

Боснії та Герцеговини, Македонії, Серби, Словенії, Хорва­тії, Чорногорії та двох автономних областей у межах Сер­бії — Восводини й Косова.

3. 22 грудня 1945 р. Уряди Великої Британії та США визнали ФНРЮ.

4. 31 січня 1946 р. Було затверджено конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної дик­татури.

Так була сформована політична система комуністичного режиму.

У країні розпочалися економічні перетворення

1. Було проведено націоналізацію великої промисловості, банків, оптової торгівлі. У 1946 р. державний сектор ста­новив 90%.

2. Встановлено державний контроль над зовнішньою тор­гівлею (1945 p.).

3. Проведено грошову реформу, під час якої, обмінюючи гроші, можна було одержати не більше 5 тис. нових динарів.

4. Ліквідовано велике землеволодіння і встановлено розмір земельних наділів 25-30 га оброблюваної землі або 45 га всіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і като­лицької церкви відчужувалися за компенсацію від держави.

5. Здійснено перехід до планового ведення господарства.

6. Сформовано централізовану систему управління економі­кою.

7. Встановлено суворий контроль Комуністичної партії над усіма сферами суспільного життя.

8. Запроваджено кооперацію в сільському господарстві.

9. Розпочато проведення індустріалізації.

Висновок

Наприкінці 1946 р. у країні склалася політична монополія Комуністичної партії Югославії, що вело країну до тота­літарного режиму, який остаточно утвердився у 1946 - 1947 pp.

Причини утвердження тоталітаризму

1. Відсутність демократичних традицій.

2. Збільшення за роки війни впливу КПЮ, яка відіграла важливу роль в організації руху Опору.

3. Зростання авторитету СРСР, який надавав значну допо­ могу югославському народові у боротьбі проти фашизму.

4. Економічна відсталість країни.

5. Воєнна розруха.

6. Зубожіння народних мас.

Конфлікт з СРСР (1948 - 1953 pp.). Причини радянсько-югославського конфлікту

1. Прагнення Й. Броз Тито до проведення самостійної внутрішньої й зовнішньої політики, не залежної від Москви.

2. Запровадження в Югославії наприкінці 40-х — на початку 50-х pp. дещо іншої, ніж в СРСР, моделі суспільного роз­витку — "самоврядного соціалізму".

3. Югославія самостійно, без погодження з Москвою, розпо­чала проводити зовнішньополітичну діяльність:

• підтримувала грецьких комуністів, які підняли повстан­ня проти існуючого в Греції режиму;

• виступала за створення Балканської федерації;

• робила конкретні кроки щодо укладення економічних союзів із Албанією і Болгарією.

Лютий 1948 р. Й. Броз Тито було запрошеного Москви. Сам Тито не поїхав, а відправив делегацію. Й. Сталін сприй­няв це як вияв непокори.

Березень — травень 1948 р. Відбувся обмін листами між ра­дянським і югославським керівництвом.

Червень 1948 р. Було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославське керівництво обвинувачувалося в тому, що воно відійшло від марксизму-ленінізму. В СРСР і країнах народної демократії було розгорнуто широку антиюгославську кампанію.

1949 р. СРСР в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво, який було укладено з Юго­славією у квітні 1945 р.

Погіршення відносин з СРСР і країнами народної демокра­тії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. Югославія розширила торговельно-економічні зв'язки із західними країнами

Югославське керівництво шукало власні методи соціалістичного будівництва

1. У проведенні кооперації запроваджувався принцип доб­ровільності.

2. Селяни одержали право залишати кооперативи і створю­вати приватні господарства. Запроваджувалася приватна власність на землю.

3. Дозволялися кредити й оренда землі, використання най­маної праці.

4. Підприємства передавалися трудовим колективам для управління виробництвом й отримували господарську са­мостійність.

1. Було припинено прискорену індустріалізацію.

5. Розвивалися товарно-грошові ринкові відносини "під контролем держави".

2. Встановилися тісні економічні зв'язки з країнами Заходу.

3. Зазнала змін і політична система:

• КП Югославії було перейменовано в Союз комуністів Югославії (1952 p.);

• розширювалися повноваження парламенту;

• встановлено пост президента країни (з 1953 р.), ним став Й. Броз Тито;

• було закріплено принцип громадського самоврядуван­ня, побудова так званого "самоврядного соціалізму";

• з 1952 р. було запроваджено самоврядування в грома­дах, районах і містах — введено двопалатні народні ко­мітети;

• з 1963 р. країна стала називатися Соціалістична Феде­ративна Республіка Югославія.

Висновки

1. Відновлення дипломатичних відносин з СРСР відбулося після смерті Й. Сталіна і приходу до влади М. Хрущова.

2. Проте Югославія продовжувала проводити незалежну зовнішню політику і відмовилася ввійти до Організації Варшавського договору та до Ради Економічної Взаємо­допомоги.

3. Югославія залишалася типовою тоталітарною державою, існувала однопартійна система з абсолютною владою Й. Броз Тито.

4. Вона продовжувала побудову альтернативного сталін­ській системі "самоврядного соціалізму", в якому допус­калося існування дрібної приватної власності.

5. Югославія стала ініціатором створення Руху неприєднан­ ня.

6. Завдяки лібералізації виїзду та в'їзду в країну понад 1 мли югославських громадян працювало за кордоном, насам­ перед у ФРН.