Україно-румунські відносини

1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територі­альні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини.

Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Руму­нією про співробітництво в сфері науки і технологій. Червень 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір про відносини добросусідства і співро­бітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кор­дону.

Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло пи­тань двостороннього та міжнародного співробітництва.

Складними у вирішенні були питання демілітації кордо­нів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирі­шення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв'язуються шляхом переговорів. 2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які були

перервані.

Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний кор­дон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною.

2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв'яз­ку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу.

8 Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії — близько

250 тис. українців.

У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р —. Демократичний союз. Поступово відроджує­ться культурно-освітня діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі про­блеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета "Вільне слово", літературний щомісячник "Наш голос".

Болгарія

Прихід комуністів до влади після війни 1941 р. Болгарія приєдналася до німецького блоку держав. У країну були введені німецькі війська. У роки Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не

брала.

9 вересня 1944 р. Коли радянські війська підійшли до кордо-

нів Болгарії, в Софії відбулося повстання, в ході якого по­літична влада перейшла до представників партій, об'єднаних у Вітчизняний фронт. Було сформовано уряд Вітчизняного фронту, до якого

увійшли представники різних партій: 4 комуністи, 4 члени

Болгарської Землеробської народної спілки, 4 представни­ки Народного союзу, 2 соціал-демократи, 2 безпартійних громадських діячі. Уряд очолив К. Георгієв. Наприкінці жовтня 1944 р. уряд підписав перемир'я з держа­вами антигітлерівської коаліції й оголосив війну Німеччи­ні. Болгарська армія взяла участь у воєнних діях на території Югославії й Угорщини.

Уряд Вітчизняного фронту виступав за:

1. Відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарсь­ кого народу.

2. Чистку державного апарату від антинародних елементів.

3. Розпуск всіх фашистських організацій і конфіскацію їхнього майна.

4. Боротьбу з великою торговельно-спекулятивною буржуа­зією, яка скомпрометувала себе співробітництвом з реак­ційними режимами у міжвоєнний період і в роки Другої світової війни.

5. Проведення аграрної реформи. Було обмежено розміри земле­володіння (великого поміщицького землеволодіння не було).

6. Ліквідацію безробіття.

7. Організацію системи соціального страхування.

8. Монархічний лад у Болгарії зберігся до 1946 р.

9. 8 вересня 1946 р. було проведено референдум з питання про форму державного управління. 95% голосуючих ви­словилися за республіку. Цар Симеон II покинув країну.

10.15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою.

Запровадження сталінської моделі соціалізму

Радянська військова присутність сприяла посиленню пози­цій комуністів.

27 жовтня 1946 р. відбулися вибори до Великих народних зборів. Комуністи одержали 53,1% голосів. Новий уряд очолив провідник Компартії Георгій Димитров, який восе­ни 1945 р. повернувся до Болгарії з московської еміграції.

4 грудня 1947 р. Великі Народні збори затвердили конститу­цію Народної Республіки Болгарії (НРБ), яка закріпила соціалістичну перебудову країни.

1. Проведено націоналізацію приватної промисловості, морського та автомобільного транспорту, банків.

2. Здійснено націоналізацію зовнішньої й внутрішньої торгівлі.

3. Болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку.

4. Проводяться репресії проти опозиційних партій. Були створені концентраційні табори.

5. Ліквідовано залишки багатопартійної системи.

6. До 1948 р. у Болгарії встановилася монополія комуністичної партії.

7. 18 березня 1948 р. підписано Договір про дружбу, співро­бітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ.

8. Проводиться масове кооперування села. Порушувався принцип добровільності, використовувалися методи тиску, примусу й залякування. Внаслідок такої політики на середину 1958 р. кооперативні господарства володіли 92% оброблюваної землі й виробляли більшу частину продукції.

9. Здійснювалася індустріалізація країни.

10. Запроваджувалася командно-адміністративна система управління народним господарством.

11. Після смерті в 1949 р. Г. Димитрова лідером Болгарської Комуністичної партії став В. Червенков, який незабаром очолив і уряд. Він був прихильником жорсткої лінії.

12. У країні здійснювалися широкомасштабні репресії.

Правління Тодора Живкова (1954 - 1989 pp.)

Січень 1954 р. На пленумі ЦК БКП першим секретарем було обрано Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв і посаду Голо­ви Ради Міністрів Болгарії. За його правління було дещо пом'якшено попередній курс.

60 - 70-ті pp. Болгарія перетворилася в індустріально-аграр­ну країну. Найважливішими галузями промисловості ста­ли енергетика, машинобудування, хімія, металургія. Болгарія експортувала і продукцію сільського господар­ства — тютюн, перець, горошок тощо.

1971 р. Було прийнято нову програму БКП та нову Консти­туцію Болгарії, що проголосила плани побудови розвине­ного соціалістичного суспільства.

Початок 80-х pp. Уповільнення темпів розвитку та назріван­ня соціально-економічної кризи:

• Виробництво почало відставати від потреб суспільства.

• Відбувалося падіння темпів економічного зростання.

• Гострі проблеми виникли в сільському господарстві.

• У країні відчувалася нестача продовольства.

• 3 середини 80-х pp. Болгарія була змушена імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію.

• Зростала зовнішня заборгованість, яка становила 11 млрд. доларів.

• Невдоволення викликала національна політика керів­ництва країни, яке вирішило 1984 р. асимілювати етніч­них турків, що проживали на півдні країни, їм заборонялося використовувати турецьку мову в гро­мадських місцях, носити традиційний турецький одяг, відправляти релігійні обряди, читати турецькі газети, примусово нав'язувалися болгарські прізвища. Прово­дилася так звана "болгаризація" етнічних турків. Це ви­кликало невдоволення 1 млн. турецького населення, яке проживало в Болгарії. Почався виїзд їх до Туреччини, США та Австралії. Всього виїхало майже 300 тис. турків. • Знижувався життєвий рівень населення. 1985 р. Т. Живков оголосив програму "докорінної перебудо­ви болгарського суспільства". Однак ці "перетворення" мали косметичний характер, а радикальних змін у соці­ально-економічному й політичному житті країни не відбу­лося.