2. Основні підходи до пояснення девіантної поведінки

Нормативні системи суспільства не є застиглими, назавжди даними. Змінюються самі норми, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природно, як і дотримання норм. Повне прийняття норми виражається в конформізмі, відхилення від норми - у різних видах девіації, девіантної поведінки. Під девіантною поведінкою (латин. - відхилення) розуміються вчинки, дії людини, соціальної групи, не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам.

Отже, вихідним для розуміння поведінки, що відхиляється служить поняття соціальної норми. Соціальна норма визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій.

Соціальні норми виконують функції забезпечення суспільства еталонами (стандартами) поведінки (взаємодії) і функції стабілізації (упорядкування) відносин між групами та індивідами. Суспільство, приймаючи ті чи інші норми в якості зразка поведінки, створює механізми їх  відповідної  суспільної, моральної і правової підтримки , що передбачає і наявність відповідних санкцій по лінії суспільного і державного впливу.  Соціальні норми історично обумовлені й рухливі. Але інтенсивність і характер їх змін в різних соціальних умовах різні. У реформованому суспільстві, виникає складна ситуація, коли руйнуються одні норми і ще не створені інші, що саме по собі загрожує зростанням девіантних проявів у найрізноманітніших формах. У всі часи суспільство намагалося придушувати небажані форми людської поведінки. Різкі відхилення від середньої норми, як в позитивну, так і в негативну сторони погрожували стабільності суспільства, яка в усі часи цінувалася понад усе.  У більшості суспільств контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в погану сторону засуджуються, а в гарну - схвалюються. У залежності від того, позитивним чи негативним є відхилення, всі форми девіацій можна розташувати на деякому континуумі. На одному його полюсі розміститься група осіб, що виявляють максимально неодобряемого поведінка: революціонери, терористи, зрадники,злочинці, вандали. На іншому полюсі розташується група з максимально схвалюваними відхиленнями: національні герої, видатні артисти, вчені,  письменники,  художники і політичні лідери, місіонери, передовики праці.  Якщо ми проведемо статистичний підрахунок, то виявиться, що в нормально розвиваються товариства і в звичайних умовах на кожну з цих груп доведеться приблизно по 10-15% загальної чисельності населення. Навпаки, 70% населення країни складають «тверді середняки» - люди з несуттєвими відхиленнями. Відхилення від норми може бути позитивним (спрямованим на розвиток суспільної системи, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки) і негативним, негативним. Саме останнє являє об'єкт професійного інтересу соціального педагога.  Негативний девіантну поведінку поділяється на аморальну (вчинки суперечать прийнятим у суспільстві нормам моралі), делінквентну (латин. - здійснювати проступки, правопорушник), коли вчинки суперечать нормам права, крім кримінального, і злочинне, коли переступають норми кримінального законодавства. Існують певні підходи до класифікації девіантної поведінки. Одним з перших таку класифікацію запропонував у

60-ті р. ХХ ст. американський соціолог Г. Беккер. Він розділив відхилення на первинні та вторинні. Первинні відхилення - поведінка, що відхиляється особистості, яке в цілому відповідає культурним нормам. У цьому разі відхилення незначні і не завдають помітної шкоди суспільству і особистості, хоча і можуть бути широко поширені. У цьому випадку давіація залишається в рамках соціальної ролі (наприклад, перехід вулиці у недозволеному місці). Вторинні відхилення - наносять помітний шкоду соціальним відносинам і суспільству як системі і тому однозначно класифікуються як девіації. Така поведінка вимагає застосування санкцій.  Вторинні відхилення у свою чергу можна класифікувати за типом порушуваною норми: 

а) відхилення, пов'язані з порушенням правових норм, тобто правопорушення.

 Правопорушення - це винна поведінка дієздатної особи, що суперечить нормам права і тягне за собою юридичну відповідальність. Правопорушення поділяються на проступки (цивільні, дисциплінарні, адміністративні) і злочини. Злочин - винне досконале суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене Кримінальнимкодексом під загрозою покарання. Правопорушна поведінка індивідів і груп іноді позначається терміном «делинквентна поведінка»;

б) відхилення у сфері суспільної моралі: 

1. Пияцтво та алкоголізм. Пияцтво - зловживання алкоголем.  Алкоголізм (синдром алкогольної залежності) - захворювання, яке розвивається в результаті пияцтва, проявляється у вигляді психічної та фізичної залежності від алкоголю і призводить до деградації особистості. 

2. Наркоманія (грец. nark - відхилення; mania -безумство).  Наркоманію розглядають як зловживання наркотичними речовинами, а також захворювання, що виражається в психічної та фізичної залежності від наркотичних засобів. Токсикоманія - використання лікарських та інших засобів, що не є наркотичними, але викликають одурманювання. 

3. Проституція (лат. - виставляти публічно) - вступ у випадкові, позашлюбні сексуальні стосунки за плату, не засновані на особистій симпатії. 

4. Бродяжництво - систематичне переміщення особи протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу в межах однієї місцевості без постійного місця проживання з існуванням на нетрудові доходи. 

5. Жебрацтво або жебрацтво - систематичне випрошування у сторонніх осіб грошей та інших матеріальних цінностей під будь-яким приводом або без нього (прийменник). 

6. Самогубство (суїцид) - свідоме і добровільне позбавлення себе життя, коли смерть виступає як самоціль, а не засіб для досягнення чого-небудь іншого, окрім неї самої. 

Слід зауважити, що це не ідеальна класифікація, тому що, наприклад, багато правопорушення можуть бути віднесені й до аморальних вчинків (хуліганство). Іноді в особливу категорію виділяють такзвані адиктивні форми поведінки, що відхиляється (англ. addiction - згубна звичка). Суть адиктивної поведінки - підти від реальності, досягти психологічного комфорту за допомогою прийому психоактивних речовин (в т.ч. алкоголю) або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності. Наприклад, алкоголю, наркоманії, азартні ігри. Тут прихильність до предмета або дії супроводжується розвитком сильних емоцій і приймає такі розміри, що починає керувати людиною), можуть бути комп'ютерні ігри, Інтернет і т.д.)  Загальною закономірністю поводження, що відхиляється виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій, і тоді одне явище підсилює інше: наприклад, пияцтво сприяє хуліганства.  Існує 3 основних підходи для пояснення девіантної поведінки:  1. Біологічний (антропологічний) (Ч. Ломброзо, У. Шелдон). Суть його: девіантна поведінка, зокрема, злочинне, обумовлено певними фізичними особливостями людини. Наприклад, виступаюча нижня щелепа, знижена чутливість до болю (Ломброзо) або мезоморфного, тобто будова тіла, яке відрізняється силою і стрункістю (Шелдон). В останні роки девиантность в руслі даного підходу пояснюється аномаліями статевих хромосом.  2. Психологічний підхід (З. Фрейд, А. Адлер): девіантність обумовлена ​​психологічними відхиленнями особистості, наявністю різних комплексів, а також тим, що конфлікт особистості і суспільні завдання спочатку, як зіткнення id («воно») і Super-Ego - системи моральних заборон.  Суспільство обмежує можливість задоволення інстинктів людини і тим самим створює конфліктну ситуацію. 

Погодьтеся, що за допомогою біологічних,  психологічних  особливостей використання повною мірою пояснити сутність, рівень злочинності або інших видів девіації.

3. Соціологічний підхід (Беккер, Селін, Маркс, Мертон, Парсонс і ін): девіантна поведінка пояснюється соціальними причинами: недосконалістю суспільства, соціальною нерівністю та суперечностями і т.д. Феномен девіантної поведінки пояснюється «потрійним несовладеніем»: вимог норми, вимог життя, інтересів особистості (Кудрявцев). Це викликано суперечливістю розвитку суспільства, де основним є протиріччя між стабільністю і мобільністю суспільства як системи. Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформне поведінка, що є умовою соціальної стабільності, а з іншого боку - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів.

Тому соціалізація завжди включає як конформну, так і неконформну поведінку. Деякі дослідники (Гилинский): вважають, що головною причиною всіх соціальних відхилень є соціальна нерівність, яка породжує протиріччя між рівномірно зростаючими можливостями їх задоволення.  Всі ці причини можна віднести до об'єктивних причин появи девіацій. Але є й суб'єктивні. Особистість формується в першу чергу під впливом конкретних життєвих ситуацій. Якщо суспільні норми відносно стабільні, то життєві ситуації, досвід людини більш мінливі і різноманітні. Тому у свідомості особистості можуть бути (міститися) певні «дефекти»: незнання деяких норм через відсутність інформації, неправильне розуміння правових і моральних принципів, нехтування соціальними нормами.  Отже, всяке поводження, яке викликає несхвалення громадської думки, називається девіантною. Це надзвичайно широкий клас явищ: від безквиткового проїзду до вбивства людини. У широкому сенсі девіантом є будь-яка людина, що збився зі шляху або відхилився від норми. При такій постановці питання слід говорити про форми і розмірах відхилення. У вузькому розумінні під девіантною поведінкою маються на увазі такі відхилення, які не тягнуть за собою кримінального покарання. Інакше кажучи, не є протиправними. Сукупність протиправних вчинків, чи злочинам, отримала в соціології особливу назву - делинквентное (буквально - злочинна) поведінка. Обидва значення - широке і вузьке - однаково вживаються в соціальній роботі.