2. Український простір, масовість міграцій і їх результат

Українські простори споконвіку приваблюють прибуття в Україні великої кількості осіб. Визначні місця, центр Європи, Карпати, Чорне і Азовське моря – все це вабить туристів та інших осіб приїздити у Україну. Цього року ситуація, на нашу думку, буде «вибуховою», оскільки саме цього року в Україні буде проходити футбольний чемпіонат Євро 2012.

За даними Держкомстату станом на 2010 рік іммігрантів 1198325 осіб.⁶⁷Перебування на території нашої держави великої кількості іммігрантів є передумовою того, що за певних обставин вони можуть стати учасниками кримінального судочинства. За даними Міністерства внутрішніх справ станом на 2010 рік іноземці вчинили 2134 злочини, станом на 2011 рік — 2651 злочини.⁶⁸

Вчинення іноземцями та особами без громадянства злочинів на території України тягне певні незручності у їх розслідуванні. Це пов’язано тим, що дана категорія осіб має особливий статус на території України. Поняття «статус» походить від латинського слова «status» - стан, положення, та означає: становище, стан (у міжнародному праві), або сукупність прав і обов’язків громадянина або юридичної особи.⁶⁹ У юридичній науці під правовим статусом розуміють сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб.⁷⁰

Відповідно до ст.26 Конституції України «іноземці й особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України – за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Наявність в Основному Законі держави норми щодо можливості встановлення для іноземців винятків (обмежень) є правовою підставою для встановлення певних особливостей правового статусу іноземців в Україні. Це зумовлено тим, що іноземці певною мірою є «чужинцями» для нашої держави і наслідки потрапляння їх у сферу юрисдикції держави є теж специфічними. З огляду на це, встановлення особливостей правового статусу для іноземців є засобом, з одного боку, захисту державою своїх життєво важливих інтересів, наприклад, заборона в’їзду небажаних осіб, з іншого - засобом імплементації (введення) іноземців у правове середовище України (потрапляння під юрисдикцію держави перебування), наприклад, необхідність отримання дозволу (візи) для прибуття в Україну.

На наш погляд, найбільш значущими для розслідування є особливості правового статусу іноземців, які пов’язані: з порядком прибуття іноземців на територію України, з порядком набуття іноземцем відповідного правового статусу в Україні, режимом перебування іноземця на території України, порядком виїзду іноземця з України, специфікою процесуальної форми проведення окремих слідчих дій. Особливість порядку прибуття полягає у необхідності отримання дозволу (візи) на прибуття до України. Певним особам може бути відмовлено у відвіданні нашої держави, що може бути пов’язане з необхідністю реєстрації паспортних документів тощо.

Значення цієї особливості правового статусу іноземців для розслідування означає, що кожен іноземець прибуває до України в установленому порядку, який полягає: по-перше, у наявності в іноземця необхідних документів на право перетину державного кордону України, по-друге, здійснення перетину державного кордону України має відбуватися відповідно до порядку, встановленого чинним в Україні законодавством: в місцях пропуску через державний кордон України, з пред’явленням відповідних документів та дотриманням правил перетину державного кордону і правил поведінки у пунктах пропуску.

Особливість порядку набуття іноземцями певних правових статусів пов’язана як з необхідністю ідентифікації останніх, так і з розповсюдженням на них юрисдикції України. Зокрема це стосується дипломатів, представників іноземних держав, організацій, які наділені імунітетом від кримінальної юрисдикції України лише після підписання відповідних угод між компетентними органами України та іноземної держави (організації), а також після їх акредитації в Україні. Набуття будь-якого статусу - це процедурне питання, що окремо регулюється чинним законодавством (отримання статусу біженця та ін.).

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють правовий статус іноземців в Україні, дає можливість виділити 4 групи таких громадян, щодо яких чинним законодавством встановленні особливості правового статусу, що має бути врахованим у разі потрапляння таких осіб в сферу кримінального судочинства:

1) іноземні громадяни - особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав;

2) особи без громадянства – фізичні особи, яких жодна держава відповідно до норм свого законодавства, не вважає своїм громадянином;

3) біженці – особи, які не є громадянами України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами країни своєї громадянської належності та не можуть користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого постійного проживання, не можуть чи не бажають повертатися до неї внаслідок зазначених побоювань;

4) представники іноземних держав і міжнародних організацій, що користуються дипломатичними привілеями і імунітетами та члени їх сімей.

Особливості проведення окремих слідчих дій з іноземцями встановлені статтями 3, 19, 31, 45, 69, 161, 182 КПК України, що передбачає необхідність вжиття слідчим як організаційних заходів, наприклад, підшукання перекладача, переклад документів на мову, якою володіє іноземець, виклик представників дипломатичної установи, так і дотримання певної процесуальної процедури, наприклад, присутності захисника під час проведення слідчих дій з обвинуваченим іноземцем, який не володіє мовою кримінального судочинства та ін.

Таким чином, найбільш типовими формами впливу правового статусу іноземця на процес розслідування можуть бути створення (або існування) труднощів для організації розслідування справи загалом, проведення окремих слідчих дій, наявність спеціальної процесуальної процедури проведення певних слідчих дій, що може зумовити потребу обрання чи розроблення окремих тактичних прийомів, які варті на використання під час розслідування.

Врахування слідчим можливого впливу особливостей правового статусу іноземців на процес розслідування дозволить слідчому більш ефективно організувати розслідування у кримінальній справі, уникнути порушень прав людини під час розслідування.⁷¹

Умова про те, що передача має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору передача відбутися не може (питання про передачу не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови. При цьому умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є дещо різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання – якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання. Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засуджених осіб, особу може бути передано іншій державі для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання Як правило впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув’язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, - її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.⁷²

Міграція як явище виникла і розвивалась одночасно із самим людством. Немає жодної країни у світі, яка б на різних етапах свого розвитку тією чи іншою мірою не була задіяна у світових міграційних процесах: чи то в ролі країни-донора – постачальника трудових ресурсів, чи то у ролі країни-реципієнта.

Більш очевидним це стало в умовах формування сучасної глобальної економічної системи, коли посилюється взаємозалежність та взаємозв’язок між усіма країнами світу. Сучасні світові тенденції засвідчують, що проблеми міграції продовжуватимуть зростати, стаючи одним із найважливіших факторів глобальних змін.

У цій ситуації розуміння причин виникнення та закономірностей розвитку світових міграційних процесів дає можливість кожній державі побудувати таку політику в цій сфері, яка б максимально відповідала її національним інтересам.⁷³

Проблеми міжнародної міграції залишаються в числі пріоритетних питань порядку денного Організації Об'єднаних Націй (ООН). У вересні 2006 року на Генеральній Асамблеї ООН вперше був проведений діалог на високому рівні з питання про міжнародну міграцію і розвиток, в 2013 році планується провести другу подібну зустріч.

Основною інформаційною базою для аналізу тенденцій і перспектив міжнародної міграції служить Глобальна база даних по міграції, підтримувана Відділом народонаселення Департаменту з економічних і соціальних питань ООН.

У липні 2009 року була представлена оновлена версія бази даних перегляду 2008 року (Trends In Total Migrant Stock: 2008 Revision), що містить відомості про міжнародних мігрантів в 1960-2010 роках по 212 країнах і територіях світу і в 1990-2010 роках по 230 країнах і територіях світу, а в листопаді 2009 року - підбірка статистичних даних про кількість міжнародних мігрантів, їх часта в загальній чисельності населення і більшість жінок серед них, середньорічному темпі приросту числа мігрантів в 2005-2010 роках і збільшенні їх числа за рахунок чистого міграційного приросту, про число біженців (за даними ООН на кінець 2008 року), про абсолютний і відносний міграційний приріст населення країн в 2005-2010 роки, розміри грошових переказів міжнародних мігрантів в 2007 році (International Migration 2009. Wall Chart).

Приблизно 70% статистичних даних, що використовувалися для оцінки чисельності міжнародних мігрантів, одержано з даних переписів населення, проведених в період між 1955 і 2008 роками, 17% одержані з регістрів населення, а решта 13% — з вибіркових досліджень, проведених по репрезентативній національній вибірці, або інших джерел.

Виникає питання у зв’язку з чим зросла така кількість міжнародних мігрантів? По-перше, через дезінтеграції ряду держав (СРСР в 1991 році, Чехословаччини в 1993 році, Югославії – починаючи з 1992 року і закінчуючи 2006 роком, коли розділилися Сербія і Чорногорія) у виниклих державах багато «внутрішніх мігрантів» стали «міжнародними», проте оцінити їх чисельність в ретроспективі до 1990 року неможливо. Об'єднання Західної і Східної Німеччини в жовтні 1990 року, навпаки, привело до скорочення числа міжнародних мігрантів в з'єднаній державі. Ці зміни обмежують зіставлення даних не тільки по цих країнах, але і деяким регіонам Європи і Азії.

Поняття країни ("більш розвинені регіони"), що «розвиваються» (зараз в ООН використовується більш коректний термін "менш розвинені регіони") і «розвинені», використовуються в роботах ООН лише для статистичних цілей і не обов'язково відображають оцінку рівня, досягнутого тією або іншою країною в процесі розвитку, причому термін "країна", що використовується, у ряді випадків відноситься до окремої території або району країни.

До розвинених країн відносять всі країни і території Європи (включаючи всю Російську Федерацію) і Північну Америку, а також Австралію, Нову Зеландію і Японію, до менш розвинених – всі регіони Азії (окрім Японії, але включаючи закавказькі республіки Азербайджан, Вірменію і Грузію), Африки, Латинської Америки і Карибського басейну.

За 2005-2010 роки кількість мігрантів в світі збільшилася на 18,7 мільйонів людей. Темпи приросту числа міжнародних мігрантів в цілому по світу збільшилися в поточному десятиріччі, в порівнянні з 1990-ми роками. Якщо в 1990-1995 роках середньорічної тим приросту загальної чисельності міжнародних мігрантів в світі складав 1,3%, в 1995-2000 роках - 1,5%, то в 2000-2005 і 2005-2010 роках - по 1,8% в рік. При цьому, якщо виключити біженців з числа міжнародних мігрантів, їх кількість росла навіть швидше в попередні п'ятиліття (1990-2005 роки), але в 2005-2010 роки темпи приросту цієї групи міжнародних мігрантів виявилися дещо нижче, ніж з урахуванням біженців (1,7% в рік).

Темпи приросту числа міжнародних мігрантів в розвинених країнах в 1900-2005 роках були помітно вище, ніж в тих, що розвиваються, проте в 2005-2010 роки співвідношення помінялося: темпи приросту кількості міжнародних мігрантів в країнах (з урахуванням біженців), що розвиваються, перевищили темпи приросту міжнародних мігрантів (з урахуванням біженців і виключаючи їх) в розвинених країнах до 2,0% в рік. Якщо ж із загального числа міжнародних мігрантів в країнах, що розвиваються, виключити біженців, темп приросту виявиться дещо нижче (1,6%), хоча раніше саме ця категорія росла швидше.⁷⁴

По-друге, масові міграції зумовлені і тим, що в період світової економічної кризи рівень життя в країнах, що розвиваються, різко впав. Зросло масове безробіття. Громадяни таких країн в пошуках засобів для існування виїхали закордон, в більш розвинені країни, з метою здійснення в останніх трудової діяльності. Що ж стосується громадян України, то саме ця причина зумовила їх масові міграції. Такої ж думки притримується і Уповноважений ВРУ з прав людини. На думку Уповноваженого з прав людини, на міграційні процеси в Україні значною мірою впливають такі явища, як бідність та рівень безробіття.

Світовий досвід свідчить, що переважна більшість трудових мігрантів це, як правило, ті особи, які мають мінімальний капітал, достатній для того, щоб здійснити подорож за кордон, оформити відповідні візові та подорожні документи, оплатити послуги посередників тощо. Це справедливо і стосовно України. Водночас попри наявність навіть мінімальних фінансових ресурсів більшість людей, які виїжджають з України з метою працевлаштування за кордоном, – це люди, які не мають стабільного доходу, який би забезпечив гідний рівень прожиткового мінімуму для них самих та їхніх родин на Батьківщині.

Усе більше змушені виїжджати за кордон ті громадяни, для яких залишитись в Україні означає приректи себе на злидні та бідність.

Так, за даними соціологічного опитування, проведеного Західноукраїнським Центром “Жіночі перспективи” (м. Львів) серед українських заробітчан в Італії, з-поміж причин, які спонукали їх до виїзду за кордон, були зазначені: низька заробітна плата – 52,8%, безробіття – 31,7, необхідність повернення боргів – 29,7%.⁷⁵

Під час відвідання в’язниці для депортованих у Греції в січні 2001 р. Уповноважений зустрілася з громадянками України, які нелегально працювали в Греції, були затримані й очікували на депортацію. Одна з них у відвертій розмові з Уповноваженим зазначила: “Якби я мала можливість отримувати 200 гривень щомісяця в Україні, я ніколи б не поїхала в Грецію займатися заробітчанством”. І ці слова повторюють сотні тисяч українських мігрантів у всьому світі, яких відсутність постійного заробітку, навіть заробленого, навіть невиплачуваного роками після рішення суду, жене за межі Батьківщини у пошуках кращої долі.⁷⁶

Така масова міграція не могла залишитись безрезультатною. Перебуваючи на території іноземних держав українці часто порушують правила перетинання кордону, нелегально проживають та (або) працюють на території іноземної держави. В більшості випадків українські мігранти цим самим вчиняють на території іноземної держави правопорушення і, навіть, в деяких випадках, вчиняють злочини.

В цих випадках Україна здійснює співпрацю із країною місця перебування громадянина України на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів та угод, намагаючись захистити своїх громадян.