Б) Перевезення радіоактивних речовин

Щороку по всьому світі відбувається близько 20 млн. перевезень радіоактивних речовин. Перевезення є невід’ємною частиною ядерного паливного циклу. Зараз працює близько 430 ядерних реакторів у 32 країнах, але видобуток урану можливий лише в декількох місцевостях. Окрім того, у світі створено низку спеціалізованих об’єктів для надання послуг з паливного циклу. Поряд з цим, радіоактивні речовини використовуються не тільки в атомній сфері, але й у медицині, сільському господарстві, дослідницькій діяльності, у пошуках корисних копалин. Все це зумовлює необхідність належної міжнародно-правової регламентації щодо перевезення таких речовин, оскільки порушення елементарних правил перевезення ставить під загрозу життя людей та навколишнє середовище.

На сьогодні, діє ряд міжнародних транспортних конвенцій та інших документів, які регламентують транспортування радіоактивних речовин, що використовуються в мирних цілях. Наприклад:

• Угода про міжнародні залізничні сполучення COTIF 1951 р. – містить Додаток «Правила перевезення небезпечних вантажів» 2007 р.

• Європейська угода про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів 1957 р.

• Міжнародний кодекс морських перевезень небезпечних вантажів 1965 р. (прийнята в рамках Міжнародної морської організації) 1965 р.

Вказані документи регулюють питання, пов’язані із визначенням класифікації вантажів (в залежності від видів випромінювання і ступеню небезпеки; попередження витоку рідких і сипучих вантажів; обмеження радіоактивних забруднень; обмеження числа упаковок в транспортному засобі; маркування упаковок і транспортних засобів.

• Конвенція про охорону людського життя на морі 1974 р. містить главу «Ядерні установки». Передбачає, що держави прапора судна повинні вживати заходів щодо недопущення надмірної радіаційної чи іншої ядерної безпеки, повинні бути дотримані стандарти і технічні норми при будівництві суден з атомними енергетичними установками, включаючи контроль за будівництвом, забезпечення належної кваліфікації персоналу, видачу сертифікату про ядерну безпеку судна тощо.

• Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. Додаток № 18 до Конвенції «Безпека перевезення небезпечних вантажів в повітрі». Норми, що містяться в цьому Додатку відсилають до технічних інструкцій ІКАО щодо безпечного перевезення небезпечних вантажів.

- Угода між Кабінетом Міністрів України, Урядом російської Федерації та Урядом Словацької республіки про перевезення ядерних матеріалів між Російською Федерацією і Словацькою Республікою через територію України 2010 р.

Угода передбачає перевезення свіжого та відпрацьованого ядерного палива, інших категорій ядерних матеріалів, які відносяться до ядерного паливного циклу, природного урану, радіоактивних матеріалів, які утворюються в результаті переробки відпрацьованого ядерного палива, а також порожніх транспортно-пакувальних комплектів для таких матеріалів (надалі - спеціальні вантажі).

Визначаються компетентні органи країн, які відповідальні за реалізацію цієї Угоди, регулювання і нагляду за ядерною та радіаційною безпекою, перевезення спеціальних вантажів ( в Україні це Державний комітет ядерного регулювання, Міністерство транспорту та зв'язку України (сьогодні – Міністерство інфраструктури України).

Перевезення здійснюється залізничним транспортом на підставі спеціальних контрактів між юридичними особами РФ та Словацькою Республікою. Відповідальність за втрату спеціальних вантажів (їх частин) несе Сторона, під юрисдикцією держави якої знаходиться варта (охорона), що здійснювала охорону транспорту зі спеціальними вантажами на момент їх втрати, а в тих випадках, коли спеціальні вантажі транспортувалися без охорони, - Сторона, на території держави якої сталася втрата.

Питання цивільної відповідальності за ядерну шкоду, заподіяну ядерним інцидентом, що стався при перевезенні спеціальних вантажів (надалі - ядерна шкода), регулюються Сторонами у відповідності до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 року.

Ліквідація наслідків аварії, що сталася при перевезенні спеціальних вантажів, включаючи ядерний інцидент (далі - аварія), а також забезпечення охорони та зв'язку в районі аварії здійснюється Стороною, на території держави якої ця аварія сталася. У разі офіційного запиту про надання допомоги, який направлений Стороною, на території держави якої сталася така аварія, інші Сторони направляють свій персонал для ліквідації її наслідків у відповідності з Конвенцією про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р. і законодавством своєї держави.

Правила безпечного перевезення радіоактивних матеріалів регулярно переглядаються в МАГАТЕ. Однак на сьогодні багато проблем у цій сфері виникають у зв’язку із недостатньо уніфікованим національним законодавством у цій сфері (наприклад, держави використовують різні редакції правил МАГАТЕ, не до кінця уніфіковані національні правила щодо оформлення сертифікатів відповідності нормам безпеки пакувальних комплектів та упаковок).

11